Меню Закрити

Виповнилося сторіччя з дня народження першого ректора ТДМУ

Нещодавно Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачеського відсвяткував свій ювілей – 60 років з дня заснування. Тепер маємо ще одну важливу дату – сторіччя з дня народження першого ректора ТДМУ – Петра Омеляновича Огія, який народився 16 серпня 1917 року в селі Боровківка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (тепер – Верхньодніпровського району Дніпропетровської області).

1

Фото 1. Петро Омелянович з трьома орденами Трудового Червоного Прапора. 1971 рік.

У 1924-1930 роках навчався в Боровківській неповній середній школі. Після закінчення її у 1930-1934 роках навчався у профшколі Дніпропетровського заводу металургійного устаткування (був учнем слюсаря), а потім працював слюсарем на цьому ж заводі. З 1934 по 1937 рік працював на різних посадах (техконторник, ваговик, старший агент з розшуку вантажів) на залізничних станціях Нижньодніпровськ-Вузол, Діївка, Горзиново Дніпропетровської області. У 1937 році вступив на робфак Дніпропетровського медичного інституту, а наступного року був зарахований на І курс. У зв’язку з війною та евакуацією завершив навчання в Ставропольському медичному інституті. 1 серпня 1942 року йому було присвоєно кваліфікацію лікаря (диплом В № 648021).

Після закінчення інституту Петра Омеляновича мобілізували до лав Червоної Армії. Він був учасником бойових дій і до 1946 року служив на різних офіцерських посадах –  від молодшого лікаря полку до начальника санітарної служби округу. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1944).

2

Фото 2. П.О. Огій виступає в актовій залі на урочистому засіданні, присвяченому відкриттю Тернопільського медичного інституту. Перший від трибуни – секретар обкому партії М.О. Петрик, четвертий – голова облвиконкому В.В. Лисенко, п’ятий – перший секретар обкому КПУ Г.І. Шевчук.  22 вересня 1957 року.

У Ставрополі одружився з випускницею філіалу Першого Ленінградського медичного інституту Светліщевою Лідією Іванівною, яка народилася 12 березня 1919 року в с. Олександрівське Ставропольського краю.

Після демобілізації з 1946 по 1951 рік Петро Омелянович працював завідувачем райздороввідділу, районним хірургом і викладачем медичного училища в м. Ківерці Волинської області. Нагороджений Почесним знаком “Відміннику охорони здоров’я”.

У 1951-1957 роках Петро Омелянович – клінічний ординатор, а потім асистент кафедри хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів і помічник міністра охорони здоров’я УРСР. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Вуглеводна, білкова та знезаражувальна функція печінки у хворих на тиреотоксикоз”. Рішенням ВАК від 24 грудня 1958 року (протокол № 57/П) його затвердили  у вченому званні доцента по кафедрі “Хірургія”.

12 квітня 1957 року Рада Міністрів Української РСР прийняла Постанову № 343 про створення медичного інституту в м. Тернопіль. На підготовчі роботи, пов’язані з його організацією, Міністерство охорони здоров’я УРСР асигнувало 300 тис. крб, в тому числі на устаткування – 243 тис. крб і на капітальний ремонт – 57 тис. крб. Петро Омелянович отримав призначення на посаду директора новоствореного інституту (наказ МОЗ УРСР № 307-Л від  13 квітня 1957 року). Дружина Лідія Іванівна  працювала спочатку асистентом, а з 1962 року –  доцентом кафедри педіатрії.

3

Фото 3. Наказ № 1 по Тернопільському державному медичному інституту.

Перед молодим директором постало складне завдання – організувати у стислі строки в невеликому місті перший вищий навчальний заклад і 1 вересня розпочати навчальний процес. Петро Омелянович своєчасно впорався з цим нелегким завданням і протягом 15 років успішно керував довіреним йому навчальним закладом. Завдяки його організаторським здібностям і вмілому керівництву інститут швидко набув репутації одного з провідних медичних ВНЗ на Україні.

При організації інституту передбачалося одночасне функціонування трьох курсів. Влітку 1957 року було успішно зроблено перший тернопільський набір (213 студентів). На два наступні курси зарахували студентів, переведених з 17 медичних інститутів країни, насамперед – з Київського, Одеського, Вінницького, Чернівецького, Івано-Франківського, Львівського. Всього розпочали навчання  624 студенти.

4

Фото 4. Друга наукова конференція інституту. Доповідає доц. І.П. Тюрина. 1958 рік.

До початку навчального року було організовано 19 кафедр, де приступили до роботи біля 70 викладачів, з них 1 доктор медичних наук (проф. А. Г. Мартинюк) і 17 кандидатів наук.

Обласна рада виділила інституту два будинки: один – на пл. Свободи, 6 (тепер – Майдан Волі, 1), другий – на вул. 1 Травня, 6-а (тепер – пл. Театральна, 2). Перший з них повністю відвели під навчально-наукові бази 13 теоретичних кафедр. Їх в достатній мірі забезпечили устаткуванням, апаратурою, наочними приладдями, таблицями, експериментальними тваринами і реактивами. В другому корпусі розгорнули кафедри фізики,  гістології, біології, марксизму-ленінізму,  облаштували кабінети директора та його заступника, деканат, відділ кадрів, бібліотеку,  бухгалтерію, фотолабораторію та деякі інші підрозділи.

5

Фото 5. Новостворений навчальний заклад відвідав Міністр охорони здоров’я УРСР Платон Лукич Шупик. Зліва направо: М.М. Валявський – помічник директора з адміністративно-господарської частини, доц. М.Я. Полянкін – завідувач кафедри анатомії людини, В.Є. Титар – завідувач облздороввідділу, П.Л. Шупик, лаборантка кафедри анатомії людини, П.О. Огій – директор інституту. 1959 рік.

Головною клінічною базою стала об’єднана міська лікарня на 305 штатних ліжок, яка тимчасово функціонувала і як обласна.

Найважливішою проблемою перших років  діяльності молодого інституту було розширення матеріальної бази. Тому негайно розпочалося будівництво морфологічного корпусу, який у 1959 році уже став до ладу. Базою більшості клінічних кафедр стала новозбудована обласна лікарня.

Організація інституту завершилася у 1961 році, коли відбувся перший випуск лікарів. Кваліфікацію лікаря було присвоєно 203 молодим спеціалістам, які одержали направлення на роботу в лікувальні заклади різних областей України та інших союзних республік. За організацію вузу Петра Омеляновича нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.

6

Протягом наступних років інститут під керівництвом проф. П.О. Огія успішно розвивався. Інститут щороку випускав 200-250 медиків і посідав одне з кращих місць у республіці.

У 1963 році було побудовано віварій, який повністю забезпечив навчальний процес і наукові дослідження лабораторними тваринами.

7

Фото 7. П.О. Огій на державному екзамені. Зліва від нього – голова Державної екзаменаційної комісії проф. Е.О. Сакфельд (Івано-Франківськ) і завідувач кафедри психіатрії проф. В.В. Ластовецький, справа  – завідувач кафедри пропедевтичної терапії доц. М.Г. Масик. Червень 1963 року.

Багато зусиль доклав Петро Омелянович до організації в обласній лікарні на базі кафедри факультетської хірургії центральної науково-дослідної лабораторії, яка вступила в дію у 1968 році. Її оснастили  новою на той час апаратурою. В ній виконувалися біохімічні, гістологічні, гістохімічні, радіографічні та інші дослідження.

Завдяки цим заходам склалися і успішно розвивалися оригінальні наукові напрямки, які не дублювали досліджень інших наукових закладів республіки. Основними науковими проблемами, які розробляв колектив інституту, були такі: патологія органів травлення; фізіологія, біохімія і патологія ендокринної системи; фізіологія і патологія серцево-судинної системи; хвороби системи крові, переливання крові і кровозамінники. За сприяння Петра Омеляновича на базі Тернопільського медінституту відбулися наукові форуми республіканського рівня – виїзна сесія Українського товариства патофізіологів, присвячена питанням фізіології і патології кровообігу (1959), VII виїзний пленум правління наукового товариства хірургів УРСР (1960), Республіканська наукова конференція по проблемі “Фізіологія і патологія травлення” (1964), І конференція Українського фармакологічного товариства (1966), пленум правління Українського наукового медичного товариства ендокринологів (1967). На базі інституту було проведено курси адміністраторів лікарень Всесвітньої організації охорони здоров’я.

8

Фото 8. Петро Омелянович вручає нагрудний знак колишньому голові профкому і майбутньому завідувачу Тернопільського облздороввідділу О.Р. Данилкову. 25 червня 1963 року.

У 1966 році за досягнуті успіхи Петра Омеляновича вдруге удостоїли високої нагороди — ордена Трудового Червоного Прапора.

У 1971 році завершилося будівництво спортивного корпусу, на базі якого розмістилася кафедра фізичного виховання.

Було розв’язано питання житлового забезпечення студентів. У 1957 році обласна рада виділила інституту два гуртожитки: № 1 на вул. Леніна (тепер – вул. Руська) – на 175 студентів і № 2 на вул. Чехова – на 153 студенти. Цих місць, звичайно, не вистачало. У вересні 1958 року ввели в експлуатацію гуртожиток № 3 на вул. Чехова на 352 місця, в кінці 1962  року – гуртожиток № 4 на вул. Клінічній на 335 місць, у 1969 році – гуртожиток № 5 на вул. Коцюбинського на 500 місць.

Таким чином, у 1972 році, коли Петро Омелянович здав керівництво інститутом, функціонувало 5 гуртожитків на 1515 місць. В усіх гуртожитках були устатковані кухні, побутові кімнати, пральні і сушильні. В гуртожитках № 3 і № 5 знаходився здоровпункт з його філіалом, в гуртожитках № 2 і № 3 – буфет на 40 посадочних місць, в гуртожитку № 4 – філіал ательє індпошиву одягу. В гуртожитку № 5 працював філіал інститутської бібліотеки з читальним залом на 70 місць.

У 1968 році для відпочинку співробітників і студентів інституту в с.Більче-Золоте Борщівського району було побудовано спортивно-оздоровчий табір “Берізка” площею 2 га. З 1968 по 1972 рік добудували харчоблок з обіднім залом на 120 посадочних місць, два спальних корпуси на 120 осіб 1 10 окремих дерев’яних будиночків на 30 осіб. Табір радіофікували. На його території розбили стадіон і спортивні майданчики, посадили понад 300 фруктових і близько 1000 декоративних дерев.

Не менш важливим був той факт, що всіх викладачів забезпечили державними квартирами. Для них виділили окремий будинок на вул. Шевченка (тепер – вул. Грушевського). В цьому також є заслуга Петра Омеляновича.

До 1965 року П.О. Огій за сумісництвом працював доцентом кафедри факультетської хірургії, а з 1965 по 1972 рік завідував цією ж кафедрою. За цей період на кафедрі було оптимізовано навчальний процес, сфор­мовано блок навчально-методичної документації. Активно функціонував студентський науковий гурток. Клініка факультетської хірургії була провідною в області. У ній виконували операції на органах грудної клітки, черевної порожнини, ендокринної системи.

Петро Омелянович, будучи досвідченим хірургом і організатором, багато уваги приділяв підготовці кадрів. У клініці пройшли підготовку 6 клінічних ординаторів, 3 аспіранти, багато лікарів і медичних сестер. Захистили дисертації 2 доктори і 5 кандидатів медичних наук. Учні Петра Омеляновича до сьогодні працюють у Тернопільському медичному університеті: В.О. Шідловський – професор, колишній завідувач кафедри загальної та оперативної хірургії з топографічною анатомією, травматологією і ортопедією, О.М. Кіт — професор кафедри. Донедавна працював доц. Ю.М. Саюк.  Пішли з життя його вихованці А.С. Чумак і Г.Т. Пустовойт.

Проф. П.О. Огій – автор понад 120 наукових праць з різних розділів клінічної та експериментальної хірургії. У 1967 році захистив докторську дисертацію на тему “Загоєння ран печінки після гострої комбінованої радіаційної травми”. Рішенням ВАК від 12 січня 1968 року (протокол № 1) йому присудили вчений ступінь доктора медичних наук (диплом ММД № 002315), а   7 червня того ж року (протокол № 35/П) затвердили у вченому званні професора по кафедрі “Хірургія” (атестат МПР № 011248).

9

Фото 9. Петро Омелянович читає студентам лекцію на тему “Хірургічне лікування гриж” в аудиторії обласної лікарні. 1968 рік.

У співавторстві з проф. О.Н. Люль­кою Петро Омелянович опублікував дві монографії – “Тиреотоксикоз и функция коры надпочечников” (Киев: Здоров’я. 1967) і “Тиреотоксический криз” (Киев: Здоров’я, 1973). Петро Омелянович охоче друкувався в обласній пресі. Зокрема, в газеті “Вільне життя” ним опубліковано статті “Вища школа і життя” (1958), “Народження нового” (1960), “Сьомий” (1963), “Студент стане професором” (1969), “Там, де тиша лабораторій” (1971).

Проф. П.О.Огій брав активну участь у громадському житті Тернопільщини і УРСР. Його обирали членом Тернопільського обкому КПУ, головою правління обласного товариства хірургів і членом правління Республіканського наукового хірургічного товариства, головою правління обласного товариства “Знання” і членом правління Республіканського товариства.

10

 Фото 10. Петро Омелянович з учнями  А.С. Чумаком і Ю.М. Саюком в центральній науково-дослідній лабораторії. 1968 рік.

У 1971 році за успішну професійну, організаційну та громадську діяльність Петро Омелянович  був втретє нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора і обраний делегатом ХХІV з’їзду КПРС від Тернопільської області.

На цей час в інституті функціонувало 34 кафедри, три самостійних курси (туберкульозу, урології, рентгенології з радіологією) і підготовче відділення. В інституті працювало 595 співробітників, з них 272 особи викладацького складу, 182 особи адміністративно-управлінського і обслуговуючого складу, 141 особа навчально-допоміжного персоналу. Бібліотечний фонд зріс від 26564 екземплярів книг у першому навчальному році до 161959 екземплярів  у 1972 році. За 15 років дипломи Тернопільського медінституту отримали 2694 лікарі.

11

Фото 11. Два ректори: діючий – П.О. Огій і майбутній – І.І. Гетьман. Початок 1970-х років.

7 вересня 1972 року  наказом Міністра охорони здоров’я УРСР чл.-кор. Академії Наук УРСР проф. В. Братуся № 795-Л Петра Омеляновича звільнили з посади ректора Тернопільського медичного інституту в зв’язку з переходом на іншу роботу. Його наступником призначили доц. І.І. Гетьмана. 30 жовтня 1972 року Петро Омелянович та Іван Ілліч в присутності представника МОЗ УРСР, завідувача Тернопільського облздоровввідділу, заслуженого лікаря УРСР        В.Є. Титара  підписали “Акт сдачи-приёмки Тернопольского государственного медицинского института”. Петро Омелянович перебрався в Київ на посаду директора Інституту гематології та переливання крові.

У 1973 році Петро Омелянович востаннє виступив в актовому залі Тернопільського медінституту. Лікарі третього випуску запросили його на ювілейну 10-річну зустріч, і він не відмовив. В кафе “Калина” за дружнім столом сиділи два ректори: колишній – Петро Омелянович Огій і новий –  Іван Ілліч Гетьман.

Помер Петро Омелянович 16 квітня 1991 року в м. Жовті Води Дніпропетровської області від повторного інсульту.  Похований на місцевому цвинтарі.

Василь Файфура,

Анатолій Паламарчук.