Фахівці ТДМУ про вірус Коксакі

Минулого тижня у місті Хоростків Тернопільської області медична комісія у складі професора кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Тернопільського державного медичного університету імені І.Горбачевського Оксани Боярчук, доцента цієї кафедри Любові Волянської та завідувача інфекційного відділу ТМДКМ Ольги Дивоняк працювала на виїзді з метою з’ясування того, яке захворювання спричинило низку симптомів у дітей одного з місцевих садочків. Медики виявили, що 36 діток Хоросткова ще влітку перехворіли на вірус Коксакі, але підстав для хвилювання нема. Цієї інфекції не виявлено в інших районах області і Тернополі зокрема. Медики наголошують, що необхідно ретельно стежити за особистою гігієною та обов’язково мити руки, а при будь-яких ознаках захворювання необхідно негайно звертатися до лікаря.

Ми попросили доцента кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Любов Волянську детальніше розповісти про це вірусне захворювання.

Вона повідомила, що понад половини усіх захворювань з гарячкою у дітей в Україні та поза її межами спричинюють ентеровіруси. Отже, ентеровірусні інфекції – це група гострих захворювань, викликаних ентеровірусами, що характеризується різноманітністю клінічних проявів від легких гарячок і простого носійства вірусу до затяжних менінгоенцефалітів, міокардитів, міальгій, тощо. Серед представників роду Enterovirus збудниками цієї хвороби є 12 видів Enterovirus (EV): А, В, С, D, E, F, G, H, J і Rhinovirus (HRV) А, В, С. «Сьогодні відомо понад 100 типів ентеровірусів людини і їх кількість продовжуватиме зростати й надалі. Щорічно у світі з’являються повідомлення про відкриття щонайменше 2 нових видів вірусів людини.

Ентеровіруси мають форму ікосаедра, кубічний тип симетрії. Вони добре розвиваються в культурах тканин, мають відносно високу стійкість, не втрачають життєздатності в замороженому стані при температурі -70 °С, у гліцерині, в сироватці крові коня при кімнатній температурі – протягом 70 діб, у холодильнику – понад рік, стійкі проти різних концентрацій водневих іонів, зберігаються при рН 4,0-8,0 майже 24 години, при температурі 50-55°С гинуть через 30 хв; стійкі до дії ефіру, 70% етилового спирту, 5% розчину лізолу, але дуже чутливі до розчинів соляної кислоти або формальдегіду.

Зважаючи на високу генетичну мінливість ентеровірусів, можлива поява нових високопатогенних штамів, що становить загрозу розвитку спалахів та епідемій ЕІ зі зміною тропізму, антигенного профілю чи патогенності, що в майбутньому може призвести до розвитку нових форм.

Джерелом інфекції є хворі та вірусоносії. Віруси виділяють хворі з випорожненнями і виділеннями з носової частини глотки. Ентеровіруси виявляють у стічних водах, їх можуть переносити мухи. Доведено носійство окремих видів (вірусів Коксакі). Найбільш вразливою категорією є діти.

Для ентеровірусів характерні 2 механізми передачі: фекально-оральний і крапельний. Враховуючи основні клінічні симптоми (ураження верхніх і нижніх дихальних шляхів) та кислоточутливість вірусу, можна говорити про переважну роль крапельного механізму передачі, особливо в період епідемічних спалахів. Водночас виявлення EV в пробах фекалій і можливість тривалого збереження життєздатності поза організмом людини говорить про досить високий потенціал фекально-орального механізму.

За даними CDC (Centers for disease Control and Prevention, USA 2009-2013) для ентеровірусних захворювань характерна літньо-осіння сезонність (77,9 %) у країнах з помірним кліматом, на відміну від тропічних країн, де вірус циркулює упродовж року, спричиняючи хворобу без сезонних спалахів. За цими даними більше половини обстежених становили діти віком до 4 років (61 %).

Означити клініку ентеровірусної інфекції досить складно через різноманіття клінічних форм та строкатість проявів кожної з них. Проте є низка ознак, що найбільш часто зустрічаються при кожній формі ентеровірусної інфекції: хвилеподібне підвищення температури тіла, інтоксикаційні прояви (загальна слабкість, нездужання, швидка втомлюваність, тощо), катаральні симптоми (нежить, біль у горлі, чхання), кишкові симптоми (нудота, блювання, рідкі випорожнення без домішок крові і слизу), різноманітний за морфологією, розмірами, кольором висип на шкірі та слизових оболонках. Виділяють наступні клінічні форми цієї інфекції:

  • типові: герпангіна; серозний менінгіт; епідемічна міалгія; раптова екзантема;
  • атипові: мала хвороба (її називають літній грип); респіраторна форма; енцефаліт; энцефаломіокардит новонароджених; поліомієлітоподібна форма; кон’юнктивіт, увеїт; нефрит; панкреатит.

Найбільш частою формою EV-інфекції є герпангіна. За даними Львівських дослідників Г.О.Литвин, О.Я.Хомин впродовж 2015 року найбільш часто випадки EV-інфекції діагностовано у дітей віком 1,1 років – 4 роки, серед яких переважали пацієнти з герпангіною 96 (85,71±3,3 %), з них у 10 (8,93±3,1 %) герпангіна поєднувалась з екзантемою.

Окремо варто виділити один з варіантів «ентеровірусної інфекції» – синдром «рука-нога-рот» (або ентеровірусний везикулярний стоматит з екзантемою), що походить від англійського Hand-Foot-and-Mouth Disease (HFMD) та є симптомокомплексом, який об’єднує ураження слизової ротової порожнини (енантема, фото 1.), висип на верхніх і нижніх кінцівках (екзантема, фото 2.).

1

Фото 1. Енантема у дитини з синдромом «рука-нога-рот».

2

Фото 2. Екзантема у дитини з синдромом «рука-нога-рот».

3

Фото 3. Екзантема у дитини з синдромом «рука-нога-рот».

Першими симптомами є короткотривалі (3-5 днів) підвищення температури до 38,5-39,0 градусів, виразні симптоми інтоксикації, болі при ковтанні, м’язові болі, що часто розцінюється як ГРІ. Однак, на відміну від ГРІ через 1-2 дні на долонях (іноді на тильній поверхні кисті, фото 2) і стопах (частіше підошвах, фото 3), рідше на задній поверхні стегон і сідницях, обличчі (фото 4) з’являється висип у вигляді везикул (порожнинний елемент з прозорим вмістом, що підноситься над поверхнею нормальної шкіри) невеликого розміру до 3 мм в діаметрі, оточених віночком почервоніння, рідше папули такого ж розміру (безпорожнинні утвори шкіри, що підносяться над поверхнею нормальної шкіри). У динаміці відбувається зворотний розвиток висипу: елементи не розкриваються, вміст їх зникає, відбувається порівнювання їх з поверхнею нормальної шкіри, почервоніння зникає. Висип тримається у хворого протягом 5-7 днів, потім зникає безслідно. Одночасно з появою висипу на слизовій ротової порожнини з’являються виразки (афти), афтозний стоматит на внутрішній поверхні щік, язиці, яснах, твердому і м’якому піднебінні. При цьому знижується апетит, з’являється дратівливість, примхливість, можуть з’явитися болі в горлі, виникають складнощі при прийомі їжі, рясне слиновиділення.

4

Фото 4. Висипання на обличчі навколо ротика.

У англомовних джерелах є вказівки на той факт, що через 1-2 місяці після перенесеного синдрому у пацієнтів може спостерігатися ураження (відшарування) нігтів – оніхомадезіс. Аналогічні спостереження мали місце при огляді дітей Тернопільської області у 2016 році через 4-16 тижнів після перенесеної клінічно діагностованої HFMD (фото 5).

5

Фото 5. Ураження великих пальців стоп (Beau’s lines).

6

Фото 6. Ураження вказівного пальця.

7

Фото 7. Множинні ураження нігтів кистей рук.

Лікуванням і діагностикою ентеровірусної інфекції (всіх її форм) займається лікар-інфекціоніст. Комплексна діагностика практично всіх форм ентеровірусної інфекції включає:

  • загальний аналіз крові (виявляються лейкопенія, лімфоцитоз) і сечі (без змін);
  • дослідження всіх лабораторних показників отриманої спинномозкової рідини (для підтвердження ентеровірусного варіанту серйозного менінгіту);
  • серологічний метод (виявлення певного діагностичного титру антитіл), що особливо важливо для діагностики легких форм хвороби;
  • ланцюгова полімеразна реакція, що виявляє ентеровірус у будь-якій біологічній рідині (кал, слина, спинномозкова рідина, кров) навіть у невеликій концентрації.

У більшості випадків діагноз встановлюється за сукупністю клініко-епідеміологічних даних.

Для лікування ентеровірусної інфекції ніяких специфічних противірусних препаратів на даний час з достатнім рівнем доказовості немає. Оскільки у переважної більшості пацієнтів перебіг хвороби сприятливий і симптоми захворювання проходять самостійно протягом тижня, рідше 9-10 днів, достатньою є симптоматична терапія: рясне пиття, режим прохолодного зволоженого повітря, за потреби адекватна жарознижуюча терапія. Ентеровірусна інфекція у дітей зазвичай протікає легко і не залишає серйозних наслідків. Тому бажано погодити комплекс лікування з лікарем, щоб уникнути використання непотрібних медикаментів.

Профілактика:    

  1. Уникати контакту з людьми, що чхають і кашляють.
  2. Дотримуватися правил особистої гігієни – миття рук, гігієна порожнини рота.

Детальну інформацію про захворювання надала доцент кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Любов Волянська.

Поділитись: Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInShare on VKEmail this to someonePrint this page