Реформування медичної галузі

ЗАТВЕРДЖЕНО

Законом України

від ________________ № _______

Проект

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

“Здоров’я2020: український вимір”

Загальна частина

Здоров’я є непересічною цінністю, має важливе значення в житті кожної людини, становить ключовий аспект національної безпеки, визначає можливості досягнення індивідуального і суспільного добробуту та благополуччя, перспективи стійкого розвитку. В сучасних умовах значущість здоров’я суттєво переосмислюється з урахуванням розуміння його як невід’ємного права людини, з точки зору існуючих загроз і викликів, зростаючих вимог до якості здоров’я, технологічних і фінансових можливостей його забезпечення.

У ХХІ столітті актуальною проблемою світового рівня є значна поширеність хронічних неінфекційних захворювань та факторів їх ризику, що обумовлює збільшення глобального тягаря хвороб і призводить до значних медико-соціальних втрат та економічних збитків. Ускладнюють ситуацію фінансові труднощі, екологічні загрози, несприятливі демографічні тенденції, а також прояви соціальної нерівності. Вирішення проблеми хронічних неінфекційних захворювань, які викликаються не лише біомедичними, а й поведінковими, середовищними, соціальними та економічними чинниками, потребує, перш за все, зміни парадигм у сфері охорони здоров’я.

У сучасних умовах перед системами охорони здоров’я постали нові завдання зі зміцнення профілактичних служб, підвищення доступності і якості медичного обслуговування, удосконалення первинної медико-санітарної допомоги, поліпшення кадрового забезпечення, скорочення нерівності в здоров’ї та забезпечення справедливості в охороні здоров’я, модернізації інфраструктури, адаптації до потреб в наданні допомоги при хронічних неінфекційних хворобах.

Існуючі проблеми охорони здоров’я є непростими для вирішення, мають багатоаспектний комплексний характер, що обумовлює необхідність оновлення політики охорони здоров’я, розробки і реалізації нових стратегій та програм. Метою нової політики має бути поліпшення здоров’я, підвищення рівня благополуччя населення, скорочення нерівності стосовно здоров’я і забезпечення стійкості систем охорони здоров’я, орієнтованих на людину. Стратегічні завдання політики повинні передбачати співпрацю усіх причетних структур зі збільшенням сумарного внеску на основі партнерства, встановлення загальних пріоритетів, удосконалення стратегічного керівництва в інтересах здоров’я і розширення участі зацікавлених сторін, прискорене впровадження інноваційних підходів завдяки лідерству.

Успішна боротьба з реальними загрозами для здоров’я населення лежить у площині комплексного інтегрального міжсекторального підходу на програмно-цільовій основі. Вирішення проблем громадського здоров’я потребує поліпшення визначальних його детермінант, скорочення поширеності чинників ризику, впровадження сучасних стратегій профілактики та формування здорового способу життя. На це націлюють резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (2011 р.), резолюція 60-ої сесії Європейського регіонального комітету ВООЗ (2008 р.), низка резолюцій Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я тощо.

У відповідь на нові виклики та загрози країни Європейського регіону ВООЗ розробили нову європейську політику “Здоров’я – 2020” як стратегічну платформу, засновану на цінностях, орієнтовану на конкретні дії, з можливістю адаптації до конкретних реалій. Цінності політики включають визнання і захист права людини у сфері здоров’я, принципи солідарності, соціальної справедливості і стійкості, універсальність, право участі у прийнятті рішень, захист людської гідності, автономність, відсутність дискримінації, ґендерну рівність, прозорість, підзвітність. Нова політика “Здоров’я – 2020” звернена до всіх структур державного управління і всього суспільства, які роблять внесок в охорону здоров’я та піднесення рівня благополуччя.

В Україні, як і в більшості європейських країн, поширеність хронічних неінфекційних захворювань є пріоритетною проблемою громадського здоров’я, яка негативно позначається на медико-демографічній ситуації, обумовлює значні рівні захворюваності, інвалідності, смертності, невисоку якість і коротку тривалість життя.

Незадовільний стан здоров’я населення характеризується низьким рівнем народжуваності, високою смертністю, від’ємним природним приростом і демографічним старінням, зростанням загального тягаря хвороб.

Загальна смертність населення та смертність від окремих причин в Україні вдвічі перевищує відповідні показники країн Європейського Союзу. Високим є рівень смертності осіб працездатного віку, який у 2-4 рази більший, ніж в економічно розвинених країнах.

Особливе занепокоєння викликає проблема передчасної смертності чоловіків, показник якої у працездатному віці в 3,5 разу вищий відповідного показника серед жіночого населення. Тривалість життя чоловіків в Україні протягом 1991-2010 років збільшилася лише на один рік, на відміну від країн Європейського Союзу, де вона зросла на 5,2 року, в країнах Європейського регіону на 3,6 року. У 2010 році в Україні тривалість життя жінок була на 7,5 року коротша, ніж в середньому у країнах Європейського Союзу, чоловіків – майже на 12 років.

Середня очікувана тривалість життя населення дорівнює 70,3 року, що зумовлює її розрив із середньоєвропейським показником до шести, а з показниками країн ЄС – до 10 років. На відміну від економічно розвинених європейських країн в Україні зберігається від’ємний приріст населення (- 4,4 на 1000), хоча порівняно з попередніми роками його темп вдалося зменшити.

На тлі несприятливих демографічних змін відбувається подальше погіршення стану здоров’я населення з істотним підвищенням в усіх вікових групах рівнів захворюваності і поширеності хвороб, зокрема хронічних неінфекційних захворювань, включаючи хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хронічні обструктивні хвороби легень, цукровий діабет та інші хвороби. На хронічну патологію страждають до 60 відсотків дорослого та майже 20 відсотків дитячого населення. Викликає занепокоєння тенденція до погіршення стану здоров’я молоді, збільшення частоти соціально небезпечних хвороб, у тому числі туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, розладів психіки тощо.

Зростання захворюваності населення відбувається внаслідок поширення чинників ризику, зокрема тютюнокуріння, зловживання алкоголем і вживання наркотиків, передусім серед осіб молодого віку.

Протягом останнього десятиліття в Україні спостерігається позитивна динаміка змін показників первинної інвалідності населення, проте загальна чисельність інвалідів за останні 20 років подвоїлася. На початок 2011 року в країні налічувалося 2,7 млн осіб з інвалідністю, або 6 відсотків загальної чисельності населення. Рівень інвалідності населення суттєво менший за відповідний європейський показник (перевищує 10 відсотків), що, певною мірою, пов’язано з недосконалістю експертизи стійкої втрати працездатності.

Соціально-економічними наслідками несприятливої медико-демографічної ситуації, збільшення загального тягаря хвороб, передчасної смертності населення України є не лише зменшення тривалості років потенційного життя та збільшення величини незворотних втрат унаслідок смерті, а й значні економічні збитки. Зокрема, лише через передчасну смертність населення щороку втрачається приблизно 4 млн років потенційного життя, відповідно обсяг недовиробленого національного продукту становить від 47,9 до 89,1 млрд гривень, причому левова частка втрат зумовлена смертями чоловіків.

Система охорони здоров’я не задовольняє в повному обсязі потреби населення у доступній, високоякісній та ефективній медичній допомозі. Попередні реформи у сфері охорони здоров’я не дали бажаного результату у зв’язку з тим, що мали непослідовний, переважно фрагментарний характер, в цілому не змінюючи застарілу з часів планової економіки систему надання медичної допомоги, що не дозволило адаптувати її до ринкових відносин в національній економіці.

Розпорошеності ресурсів галузі сприяє одночасне виконання понад 20 загальнодержавних та державних цільових програм у галузі охорони здоров’я. Виконання заходів такої кількості програм не забезпечує їх адекватного фінансування, організацію впровадження та контролю за ефективністю використання ресурсів.

Ситуація, що склалася внаслідок наведених причин, є реальною загрозою виникнення незворотних процесів у стані фізичного та психічного здоров’я населення країни і, як наслідок – може негативно позначитися на соціально-економічному, політичному, духовному розвитку української нації в цілому, що створює загрозу національним інтересам держави.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування

необхідності її розв’язання програмним методом

Загальновідомо, що профілактика неінфекційних захворювань у 2,7 разу менш затратна, ніж лікування хворих. При цьому здоровий спосіб життя населення у 5 разів ефективніший, ніж лікувально-діагностична діяльність галузі охорони здоров’я, пов’язана із збереженням та зміцненням здоров’я населення.

Незважаючи на це, система охорони здоров’я в Україні в основному спрямована на лікування пацієнтів, а не на профілактику захворювань та їх раннє виявлення, що призводить до хронізації патології, зростання первинної інвалідизації та смертності, яким можна запобігти. Значні проблеми виникають через недостатній рівень впровадження високих медичних технологій.

Особливої уваги потребує матеріально-технічне забезпечення та удосконалення роботи підрозділів, які займаються проведенням медико-соціальної експертизи та реабілітації, наближення відповідної діяльності до європейських стандартів. Для переважної більшості громадян країни є недосяжним отримання повноцінного і високоякісного лікування в умовах санаторно-курортних закладів; обмежені можливості зміцнення здоров’я дітей в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку. Це пов’язано із скороченням мережі зазначених закладів, а також комерціалізацією послуг такого виду.

Формування і запровадження комплексного міжсекторального підходу є важливою передумовою успішної реалізації сучасних стратегічних завдань у сфері охорони здоров’я, в тому числі проведення профілактичних заходів для усунення негативного впливу соціальних детермінант здоров’я, створення умов для збереження та зміцнення здоров’я населення, утвердження здорового способу життя, формування відповідального ставлення кожної людини до особистого здоров’я.

Оптимізацію системи надання медичної допомоги населенню передбачається здійснити шляхом пріоритетного розвитку первинної та екстреної медичної допомоги, диференціації стаціонарної медичної допомоги, удосконалення системи відновного лікування, паліативної допомоги та медичної реабілітації з переходом від державного фінансування закладів охорони здоров’я до фінансування заходів з надання медичної допомоги населенню, виходячи з його потреб.

Для кожного регіону повинні бути науково обґрунтовані та розроблені заходи із збереження та зміцнення здоров’я шляхом поліпшення медичного обслуговування та розвитку інфраструктури здоров’я з урахуванням особливостей соціально-економічного становища, культурно-етнічних та історичних традицій, медико-демографічної ситуації, розвитку системи охорони здоров’я і визначення впливу на здоров’я соціальних детермінант.

У сучасних умовах важливим є потенціал та раціональність в роботі системи охорони здоров’я, який відповідно до політики “Здоров’я – 2020” в Європейському регіоні полягає в тому, щоб покращити показники її функціонування та знизити витрати шляхом збільшення обсягу інвестицій, залучених для здійснення заходів щодо зміцнення здоров’я та профілактики захворювань, а також підвищити ефективність лікування та реабілітації хворих.

Мета Програми

Метою Загальнодержавної програми “Здоров’я – 2020: український вимір” (далі – Програма) є збереження та зміцнення здоров’я, профілактика захворювань, зниження захворюваності, інвалідності і смертності населення, підвищення якості та ефективності надання медичної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і захисту прав громадян на охорону здоров’я.

Шляхи і способи розв’язання проблеми,

термін виконання Програми

Досягнення визначеної мети Програми можливе шляхом:

  • розроблення та впровадження новітніх технологій мінімізації факторів (чинників) ризику захворювань та створення сприятливого для здоров’я середовища на основі даних наукових досліджень;
  • розроблення стратегії з питань формування усвідомленого та відповідального ставлення населення до власного здоров’я та особистої безпеки;
  • оптимізації організації та механізму фінансування системи надання медичної допомоги, спрямованої на розв’язання реальних потреб населення, запровадження солідарного принципу фінансування;
  • підвищення якості кадрового забезпечення та рівня професійної підготовки фахівців з питань профілактики і раннього виявлення хвороб, діагностики та лікування;
  • проведення сучасних інноваційних наукових розробок з обов’язковим створенням ефективної системи впровадження їх результатів в практику охорони здоров’я (взаємодія із зворотним зв’язком);
  • проведення наукових досліджень із збереження та зміцнення здоров’я населення, первинної профілактики захворювань, вивчення негативного впливу факторів ризику і соціальних детермінант на здоров’я та шляхів його мінімізації, формування громадської системи охорони здоров’я.

Термін виконання Програми: 2013 – 2020 роки.

Очікувані результати

Виконання Програми дасть змогу:

  • збільшити середню очікувану тривалість життя на 2,2 року;
  • стабілізувати та досягти тенденції до зниження смертності від хронічних неінфекційних захворювань на 10 відсотків;
  • стабілізувати та досягти тенденції до зниження передчасної смертності осіб працездатного віку на 10 відсотків;
  • стабілізувати та досягти тенденції до зниження смертності від дорожньо-транспортних пригод на 20 відсотків
  • стабілізувати та досягти тенденції до зниження смертності від самогубств на 8 відсотків;
  • знизити смертність немовлят на 20 відсотків;
  • знизити материнську смертність на 20 відсотків;
  • досягти охоплення базовою вакцинацією дитячого населення до рівня 90 – 95 відсотків;
  • підтвердити статус території, вільної від поліомієліту;
  • досягти тенденції щорічного скорочення поширеності тютюнопаління на 1 відсоток;
  • досягти тенденції щорічного скорочення поширеності зловживання алкоголем на 1 відсоток;
  • досягти зниження частки осіб з надмірною масою тіла та ожирінням на 8 відсотків;
  • стабілізувати та досягти тенденції до скорочення частоти абортів серед підлітків 15-17 років на _ відсотків;
  • знизити на 7 відсотків рівень первинного виходу на інвалідність (насамперед населення працездатного віку) шляхом запобігання ускладненням неінфекційних захворювань серед населення;
  • скоротити розбіжності в показниках забезпеченості областей, регіонів, міського та сільського населення лікарями, середнім медичним персоналом на 10 відсотків;
  • знизити на 25 відсотків рівень госпіталізації у заклади охорони здоров’я;
  • досягти середнього строку доїзду бригади швидкої медичної допомоги до пацієнта у місті до 10 хвилин, у сільській місцевості – до 20 хвилин;
  • забезпечити скорочення готівкових платежів у загальних витратах на охорону здоров’я на 10 відсотків;
  • забезпечити щорічне збільшення відрахувань від ВВП на охорону здоров’я на 0,5 відсотку.

Фінансове забезпечення

Фінансування Програми здійснюватиметься в межах видатків, передбачених у державному бюджеті органам, відповідальним за виконання Програми, у бюджетах Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також за рахунок інших джерел.

Обсяг фінансування Програми з державного бюджету визначатиметься щороку, виходячи з конкретних завдань та наявних коштів, і може бути уточнено під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням можливостей дохідної частини бюджету.

До виконання заходів Програми також можуть залучатися міжнародні джерела інформаційної, технічної та фінансової допомоги.

Виконання Програми здійснюватиметься в межах наявних та залучених матеріально-технічних і трудових ресурсів.