Меню Закрити

Гостинці до Святої Вечері та Різдва від волонтерів ТНМУ

Волонтери Тернопільського національного медичного університету імені І.Горбачевського разом з керівником центру виховної роботи та культурного розвитку ТНМУМартою Руденко напередодні Різдва навідалися до релігійної організації «Жіночий Монастир Служебниць Господа і Діви Марії з Матара Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви», де сестри-монахині опікуються літніми й немічними жінками.

«Ми зібрали найнеобхідніше. Хотіли, щоб сестри мали можливість приготувати повноцінну Святу Вечерю для своїх підопічних, тому привезли кутю, мед, горіхи, мак та інші продукти до Різдвяних свят. Святвечір був і залишається великою подією в моєму житті. Пам’ятаю, ще коли я була дитиною, всі найближчі родичі, за традицією, сходилися до моєї бабусі на вечерю, а тут панує своя атмосфера, тут, у цих знедолених бабусь, «нова» сім’я, де сестрички роблять все, що в їхніх силах, а іноді, й значно більше… Але їм необхідна наша допомога й підтримка, тому сьогодні ми тут, знаю, невипадково», – розповіла Марта Ігорівна.

У монастирі, що розташований у селі Петриків Тернопільського району, сестри опікуються одинадцятьма жінками, серед них є немічні, хворі, неповносправні люди, яким необхідна щоденна стороння допомога, любов та підтримка. У кожної – власна історія: хтось із них її ще пам’ятає, а хтось – не завжди може пригадати власне ім’я, у когось є діти та родина, які про них не згадують, а когось час від часу навідують близькі й передають гостинці. Їх по доброму називають громовідводами для людей, їхня молитва – щира, а прохання й помисли – чисті.

Щоденні турботи та клопоти лягають на плечі таких тендітних та сильних водночас сестер-монахинь: Марії Успіння, Марії Воздвиження Хреста, Марії Покірної та Марії Різдва Христового.

«Справжня любов не меркантильна справа, це безкоштовне дарування, чого б сама любов не вимагала. Якщо хтось хоче дійсно служити Богові, він ніколи не залишиться без роботи. Саме тому ви сьогодні в нашому домі, так наш Батько піклується і про нас, і про вас. Я дуже дякую керівництву вашого університету, усім лікарям, працівникам та студентам, які стали для нас справжніми друзями, які допомагають у догляді та лікуванні наших бабусь, адже у кожної з них свої болячки. Ми завжди молимося за вас всіх, за ваші сім’ї та родини, за добрих та талановитих студентів-медиків», – від душі сказала сестра Марія Успіння.

Мешканка монастиря Орися зі Стрия разом із сестрою Марією Успіння.

 Вражають своєю силою та незламністю деякі жінки – мешканки монастиря, історія яких невідома чи давно забута усіма. Духовенство і миряни пережили важкі періоди в радянський час через репресії й переслідування. Та церкву, як Божу спільноту, ніхто не може знищити, бо залишаються люди, які себе визнають віруючими. Священники таємно відправляли Святі Літургії у хатах людей, які їх запрошували. У селі Дора, що поблизу Яремче в Івано-Франківській області, проживала пані Марія, яка впускала до себе священника та людей на Службу Божу. Вона закривала всі двері та підпирала їх чим-небудь, покривалами закривала вікна, щоб чужі очі й вуха нічого не побачили й не почули. Лише тоді в хаті запалювали свічки й отець починав Святу Літургію.

Пані Марія пережила багато допитів та переслідувань, але не видала нікого зі своїх односельчан. Жінку, з-поміж інших мешканок, вирізняє доброзичлива, повна любові та світла, усмішка, а в її руках завжди є пакунок з молитовниками, образками, старими фотографіями, який вона ніде й ніколи не залишає та нікому не віддає, ті найцінніші речі-спомин…

«Дуже радію, що декілька років тому ми познайомилися та здружилися з сестрами-монахинями та жителями монастиря, що завдяки нашому університету знаходимо можливість та добрих людей, аби навідати та допомогти їм», – зазначила студентка п’ятого курсу медичного факультету, лідер волонтерського руху ТНМУ Оксана Побігушка.

Волонтери й організатори акції висловлюють подяку керівництву та адміністрації університету; доцентам кафедри української мови Ірині Заліпській разом з кураторською групою ММ-209 та Марті Руденко спільно з кураторською групою ММ-208. Щирі слова подяки студентам ТНМУ Софії Шоп’як (ММ-224), Христині Сівіцькій та усім іншим жертводавцям, людям, із щирим серцем, які побажали залишитися невідомими.

Ми всі можемо доєднатися до добрих вчинків волонтерів ТНМУ, стати фінансовою, матеріальною чи моральною підтримкою для літніх людей та їхніх опікунок. Пакунки можна залишати на пункті охорони в адміністративному корпусі на ім’я Марти Руденко або звертатися у центр виховної роботи та культурного розвитку ТНМУ. Можна приносити крупи, макарони, печиво, чай, каву, солодощі.

Довідка. Історія жіночої гілки Чернечої Родини Воплоченого Слова в Україні розпочалась 5 січня 1999 року, коли сюди прибули перші місіонерки – настоятелька Марія де ляс Ляґрімас (Сліз) Фаріна, с. Марія Мадре де Діос (Мати Божа) Соколюк та с. Марія Крістіана (Християнка) Дем’янчук. Дві останні сестри були уродженками Аргентини, проте мали українське коріння. Спеціально для української гілки Згромадження було змінено колір габіту на чорний, оскільки візантійській традиції не притаманний чернечий одяг іншого кольору.

Українська гілка Сестер Монахинь налічує близько ста сестер, які живуть і здійснюють своє монаше служіння у тринадцяти спільнотах Богопосвяченого життя, а також опікуються чотирма Домами Милосердя.

Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини авторки.