Меню Закрити

Петро Бакулін: «Ментор у ТНМУ лише відкриває двері, а увійти ви повинні самі»

Адаптація студентів-першокурсників є важливим питанням в освітньому процесі, оскільки від цього залежить подальше навчання у Тернопільському національному медичному університеті імені І.Горбачевського. Актуальність цієї проблеми є досить значною, адже студент, приходячи до університету, досить гостро відчуває невпевненість у собі, хвилювання, тривогу в пошуках нових контактів, які і є складовими процесу адаптації.

Нові життєві умови неодмінно провокують потребу в пристосуванні та формуванні такої поведінки, яка дозволить ефективно функціонувати для досягнення поставлених завдань і задоволення власних потреб. Саме тому в нашому університеті на цьому нелегкому шляху допомагають першокурсникам – ментори. Цілеспрямовані, активні, творчі студенти старших курсів, які попередять про перешкоди, поділяться досвідом про те, як до них підготуватися і пройти цю дорогу найефективніше.

Сьогодні про результати роботи та досягнення студентів розкаже невтомний, ініціативний та наполегливий Петро Бакулін, студент четвертого курсу стоматологічного факультету ТНМУ, ментор.

Життєве кредо: «Коли ви думаєте, що можете щось, або думаєте, що не можете – в обох випадках ви праві» Генрі Форд.

Петре, що Вам найбільше подобається в обраній професії?

— В професії лікаря-стоматолога, та й взагалі лікаря, мені найбільше подобається те, що я можу служити людям й тим заслужити собі повагу інших. Якщо ти хороший лікар і віддаєш себе повністю обраній професії, якщо ти чуйний і розуміючий, якщо ти стараєшся з кожним днем ставати кращим, ніж ти був вчора – це обов’язково відгукнеться в людських серцях.

Я мрію та завжди прагнутиму до того, щоб мене називали Людиною з великої літери, напевно, так закладено в мене з дитинства, що я зможу досягти цього саме через професію лікаря.

Що спонукало Вас стати ментором?

— Стати ментором мене спонукало прагнення допомагати ще недосвідченим першокурсникам. Пам’ятаю себе при вступі й мені самому б хотілось, щоб біля мене була людина, яка вже має певний досвід навчання в нашому університеті, розуміє ситуацію у якій ми опинилися і може багато чого порадити.

— Чим Ви ділитеся зі студентами? Що розповідаєте та чого навчаєте першокурсників?

— На самому початку багато розповідав про специфіку дистанційного навчання в університеті, основне наше завдання – це швидка адаптація. Ми пояснюємо, що тут ти вчишся для себе, ділимося джерелами інформації та, звісно, нашими студентськими секретами. Я відкритий до будь-яких запитань і переживань підопічних, завжди стараюся знайти час для кожного і допомогти тим, чим зможу.

Єдине, що потрібно розуміти студентам наставницької групи, це те, що ментор не буде сам вирішувати всі ваші проблемні питання. Я вважаю, що наставник має підказати, порадити, запропонувати декілька варіантів вирішення певної ситуації, але як саме діяти, який шлях обирати – це вже вибір першокурсника.

З якими проблемами до Вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

— Як правило, першокурсники звертаються за порадами щодо вивчення матеріалів. Запитують, на що варто звернути увагу. Завжди стараюся допомогти та підказати. Також цього року допомагав зрозуміти та освоїти специфіку дистанційного навчання на платформі Microsoft Teams, ділився досвідом щодо складання сесії онлайн.

— Які очікування у Вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

— Проєкт повністю виправдав мої сподівання, лише карантинні обмеження не дали можливості втілити все задумане. Я, як і очікував, маю змогу підтримувати і допомагати студентам першого курсу, що для мене й було найважливішим. Страхів і переживань не було абсолютно ніяких, я знав, що це чудовий досвід і шанс познайомитися з цікавими молодими людьми й додаткова можливість спілкування, обміну інформацією, отримання нового досвіду.

У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

— Спілкуюся тільки в соціальних мережах й інколи в телефонному режимі. Багато хто з моїх підопічних проживає не в Тернополі, тому зустрітися з студентами в мене не було можливості, але, я дуже сподіваюся, що це не буде тривати вічно і вже невдовзі ми зможемо з ними зустрітися та прогулятися чарівним Тернополем. Наше спілкування максимально намагаюся вибудовувати у дружньому, довірливому форматі.

— Що порадите студентам, залученим у проєкті?

— Не бійтесь ставити некоректних, на вашу думку, питань студентам старших курсів. Я не знаю таких історій, коли б старшокурсники відмовилися допомогти. Всі ми розпочинали навчання, проходили адаптацію і, повірте, саме ці запитання виникали тоді в нас, тодішніх студентів-початківців, які зараз вже на четвертому чи п’ятому курсах, але, на жаль, в нас не було менторів, тому часто доводилось все з’ясовувати самостійно, вчитися на власних помилках.

Насолоджуйтеся кожним моментом студентського життя, молодістю і не забувайте, що крім навчання потрібно знаходити час і для себе.

Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини Петра Бакуліна.