Професор Петро Фомін: «Лікувати – найдостойніша справа в житті»

Зустріч студентів-медиків з відомим в Україні і світі хірургом, доктором медичних наук, професором Петром Фоміним відбулася 3 березня 2017 року в рамках проекту Студентського парламенту ТДМУ “Твоя спеціальність”. Про «золоті руки» Петра Дмитровича ходять легенди, а унікальність його хірургічного таланту підтверджують численні нагороди та звання.  Петро Дмитрович – професор, академік Національної академії наук України та Національної академії медичних наук України, член європейської спільноти хірургів (European Society of Surgery), член Міжнародного наукового комітету Асоціації раку шлунку, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України у 1990, 2005 роках, з 1992 року – завідувач кафедри хірургії №3 Національного медичного університету імені О.Богомольця, нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого ІІІ, ІV, V ступенів. Ним розроблені і впроваджені в практику нові методи операцій пластики стравоходу після механічних пошкоджень, запальних процесів і пухлинних уражень з використанням  сегментів товстої та тонкої  кишок в залежності від особливостей розгалуження мезентеріальних судин. Про це, представляючи гостя, нагадав проректор з науково-педагогічної та лікувальної роботи, професор Степан Запорожан.

Петро Дмитрович розповів зацікавленій аудиторії про свій шлях у професію, про надскладні випадки з лікарської практики, поділився хвилюючими спогадами і безцінним досвідом набуття професійних знань і навичок.

Народився майбутній лікар у 1939 році в селянській сім’ї, в невеликому селі в Мордовії. У середині п’ятдесятих, закінчивши школу зі срібною медаллю, вступив до Томського медичного інституту — знаменитої цитаделі вищої медичної освіти в Сибіру.

Його вчителем став видатний російський хірург академік Андрій Григорович Савіних, винахідник низки операцій на стравоході, шлунку. Руки в Петра виявилися вмілі та вправні, і після закінчення інституту академік АМН СРСР Савіних запросив молодого колегу до свого колективу. Петро Дмитрович розпочав роботу над кандидатською дисертацією з тонкокишкової пластики стравоходу й одночасно навчався в спецординатурі, яка готувала лікарів для роботи за кордоном. За цей час виконав більше сотні операцій і блискуче захистив кандидатську.

«Мене скерували на роботу до Новосибірська, де саме відкрили  Інститут серцево-судинної хірургії під керівництвом неперевершеного кардіохірурга Євгена Мєшалкіна, – продовжив свою розповідь, професор Фомін, – а незабаром я став асистувати Євгену Миколайовичу під час операцій. Робив він їх віртуозно. Без апарату штучного кровообігу, не охолоджуючи тіла пацієнта, протягом десяти хвилин Євген Миколайович ушивав отвір у міжшлуночковій перегородці, ліквідовував інші дефекти. При важких формах бронхіальної астми здійснював «аутопересадку» легені: легеню витягували з грудної порожнини, а потім повертали на своє місце. Внаслідок обриву певних нервових зв’язків патологічна імпульсація зникала, і напади не поновлювалися. Кілька таких операцій довелося виконати і мені.

Згодом молодий хірург, кандидат наук Петро Фомін працював у Томську. Важливу роль в його житті зіграло знайомство на одній з конференцій з чудовим донецьким хірургом Гнатом Михайловичем Матяшиним, який також розробляв проблеми пластики стравоходу. Після свого призначення головним хірургом МОЗ України, професор Матяшин запросив Петра Дмитровича на роботу до Києва. Цю пропозицію підтримав тогочасний міністр охорони здоров’я України і видатний хірург Василь Дмитрович Братусь.

У 1984-му, працюючи вже на кафедрі В.Братуся, Петро Дмитрович захистив докторську дисертацію «Відновні операції та їхні наслідки при рубцевій непрохідності стравоходу». А далі була плідна праця в клініці та на кафедрі факультетської хірургії № 2 Київського медичного інституту та міського Центру шлунково-кишкових кровотеч. На початку дев’яностих В. Братусь запропонував ученій раді обрати Петра Дмитровича Фоміна своїм наступником.

З укоріненою думкою, що у хірурга Фоміна «золоті» руки сам Петро Дмитрович не погоджується : «Золоті? Просто працьовиті».

На прохання студентів гість розповів про найбільш пам’ятні випадки зі своєї лікарської практики. А вона напрочуд багата. Петро Дмитрович побував у більше тридцяти країнах, де оперував у провідних клініках. Ось тільки кілька історій, які аудиторія слухала, затамувавши подих.

«На запрошення англійських колег я приїхав у Стаффорд, де, дізнавшись про використовувану мною методику діафрагмальних доступів при складних черевних втручаннях, мені запропонували взяти участь у майбутній складній операції. Йшлося про гастректомію – обширну резекцію шлунка в зв’язку з онкологічною патологією в сімдесятишестилітнього пацієнта. Коли вдивився в тканину шлунка, виникли сумніви в правильності діагнозу та запропонованої тактики. Я наполіг на проведенні експрес-діагностики підозрілої ділянки. Термінове мікроскопічне дослідження показало, що злоякісних змін немає. Але британський хірург вагався: може, слід все-таки видалити шлунок? Зрештою мої аргументи переконали його відмовитися від гастректомії. Пацієнт одужав і відтоді щороку телефонує й повідомляє, що зі здоров’ям у нього все гаразд.

Інший пацієнт – капітан далекого плавання – перебував зі своїм судном в одному з портів ПАР. В результаті баротравми під час користування фарбопультом зазнав тяжкого ушкодження стравоходу з його розривом. Стан був критичним, декілька тижнів капітан перебував на штучній вентиляції легенів. Поступово прийшов до тями, проте лікарям довелося накласти гастростому – отвір у стінці шлунка, куди вводили рідку їжу. А з відрізка стравохідної трубки, який зберігся, в цей час виділялася слина. Хірурги ПАР спробували застосувати пластику стравоходу, сформувавши дублюючий канал з відрізка товстої кишки або з ділянки шлунка. Виявилося однак, що особливості анатомічної будови внутрішніх органів пацієнта не дозволяють цього зробити. Його виписали. У довідці авторитетних фахівців було вказано, що відновній операції пацієнт не підлягає. Колишній капітан повернувся до Одеси і, дізнавшись, що в клініці Фоміна володіють додатковими методиками аутопротезування стравоходу, звернувся до мене за допомогою. Реконструкція з використанням тонкокишкового фрагмента вдалася, чоловік одужав і повернувся до повноцінного життя», – поділився випадками зі своєї практики Петро Фомін.

Студенти ставили гостю багато запитань. Їх цікавило, зокрема, що для нього хірургія? Чому обрав саме її? Що допомагає хірургу досягти найвищої майстерності? Відповідаючи на ці запитання, професор Фомін, наголосив, що в хірургії немає дрібниць, працювати треба з повною віддачею, постійно вдосконалювати свій фаховий рівень. І порядність, людяність, милосердя як моральна складова професії теж мають бути обов’язково.

 «Ви – майбутні лікарі. На мою думку, це найблагородніша професія. До лікаря люди ідуть за допомогою, порадою і підтримкою, його обнадійливе слово має магічну силу. Лікувати – найдостойніша справа в житті. Тож учіться, опановуйте медичні науки, щоб стати висококласними фахівцями», – побажав професор Фомін студентам-медикам. А вони тепло дякували гостю за цікаве та плідне спілкування і запрошували відвідати університет знову, висловлюючи надію на продовження розмови.