Проєкт ТНМУ «Ментори»: Юлія Шкорбецька про саморозвиток та віру в Україну

У мирний час студентські роки у Тернопільському національному медичному університеті імені І.Горбачевського – це той етап у житті людини, коли відбуваються найяскравіші відкриття, а бажання рухатися вперед змушує домагатися більших успіхів. Після нападу росії життя змінилося у всіх українців, ми є учасниками історичних подій і важливо знайти своє місце, де зможемо бути максимально корисними для нашої країни.

Студенти ТНМУ навчаються, волонтерять, воюють, збирають кошти на екіпірування, плетуть маскувальні сітки, допомагають у лікарнях, працюють на інформаційний фронт, а найважливіше – підтримують один одного та піклуються про «найменших» у виші – першокурсників.

У час війни проєкт ТНМУ «Ментори» знову демонструє свою цінність та необхідність. Наставники допомагають першокурсникам у онлайн навчанні, підказують, як уникнути типових помилок у підготовці до екзаменів, а також як знайти та реалізувати себе.

Ми розповімо як Юлія Шкорбецька, менторка, студентка третього курсу медичного факультету, надихає та мотивує своїх підопічних, морально підтримує їх у цей важкий час.

Життєве кредо: «В світі немає обмежень крім тих, які ти сам для себе встановив».

— Юліє, що Вам найбільше подобається в обраній професії?

— Найбільше подобається те, що професія лікаря це безперервний розвиток. Конференції, можливість спілкування, навчання з авторитетними спеціалістами, інтелектуальний розвиток.

— Що спонукало Вас стати ментором?

— Бажання допомагати першокурсникам. Звучить досить банально, але як тільки я вступила до лав університету, поставила собі за мету стати ментором, бо це дуже цінна робота, можливо не дуже помітна, на перший погляд, але яка допомагає ще зовсім юним студентам впоратись з переживаннями та освоїтись в новому навчальному закладі.

— Чим Ви ділитеся зі студентами? Що розповідаєте та чого навчаєте першокурсників?

— Усі першокурсники дуже допитливі, відповідно, і моя менторська група не є винятком. Звичайно, спочатку я відповідала на їх запитання щодо навчання, пар, підручників, гуртків. Після ближчого знайомства мені було важливо створити дружню атмосферу в групі. Ми разом гуляли, зустрічалися у кав’ярні, я неодноразово пояснювала їм, що потрібно бути одним цілим, триматись разом, надавати один одному підтримку та допомогу в складні моменти. І мені дуже приємно зараз бачити успішну, вмотивовану, дружню групу.

— З якими проблемами до Вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

— Досить часто звертаються з буденними запитаннями щодо навчання, організаційних моментів чи моральної, психологічної підтримки. На щастя, завжди вдавалось допомогти.

— Які очікування у Вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

— Обираючи групу, я очікувала, що познайомлюсь з цікавими, розумними людьми, зможу допомогти студентам зробити перші впевненні кроки до мрії. Найбільше я боялась, що моя група не прийме менторської допомоги. Також переживала чи підуть студенти на контакт, але усі страхи розвіялись вже під час знайомства. Тоді я зрозуміла, що очікування справдились і я ментор найкращої групи.

— Скільки років Ви вже є ментором?

— Я ментор лише перший рік, але планую продовжувати свою роботу.

— Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

— Насправді менторство – криниця можливостей для мене. Це шанс знайти нові знайомства, розвинути лідерський потенціал, допомагати.

— У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час війни?

— На жаль, зараз ми спілкуємось лише у месенджерах або телефонні дзвінки.

— Чи берете участь у волонтерській діяльності?

— Я беру участь у волонтерській діяльності ще з початку війни. Перші 2 тижні у мене була дуже різноманітна робота, я намагалася бути всюди, де не вистачало волонтерів: допомагала переселенцям, плела сітки. У перервах між роботою проводила з командою різні вебінари із залученням спеціалістів, які розповідали про актуальні на той момент теми: надання психологічної допомоги, зупинку кровотеч та донорство крові. Коли відновився навчальний процес, я вирішила поєднувати волонтерство з навчанням. Тепер я допомагаю організовувати доставку гуманітарної допомоги з інших країн, скеровую людей до волонтерів, які займаються чи то безпосередньо ліками, чи то перевезенням вантажу, чи пошуком амуніції.

— Що порадите студентам, залученим у проєкті?

— У сьогоднішній важкий час не забувайте про саморозвиток. Підтримуйте українське, допомагайте тим, хто цього потребує, вірте в силу кожного українця і продовжуйте жити далі.

Журналістка ТНМУ Соломія Гнатишин.