Австрійський професор Гаральд Тойфельсбауер: «Наша професія дозволяє робити неможливе»

Про сім’ю, улюблену роботу та можливості сучасної судинної хірургії розповів у інтерв’ю професор Віденського медичного університету Гаральд Тойфельсбауер (Prof. Harald Teufelsbauer, Department of General and Vascular Surgery), який є давнім другом й почесним професором Тернопільського національного медичного університету імені І.Горбачевського.

Професор Тойфельсбауер – знаний фахівець в області судинної хірургії, використовує техніку відкритої хірургії з малоінвазивним ендоваскулярним втручанням для лікування аневризми та тромбозу судин.

У нього щирий погляд й виважена мова, тепла і привітна усмішка, відчувається, що кожне його слово має вагу, він знає, заради чого працює, його професіоналізм та досвід щоденно рятують життя. Ми щиро радіємо й цінуємо нашу університетську дружбу та дякуємо за підтримку в такий важкий для нас час.

 – Професоре Гаральде, Ви завжди мріяли стати лікарем і присвятити своє життя медицині?

 – Ні, такого не було. Не знаю, чи буду я оригінальний у своїй відповіді, але у школі я казав, що ніколи не буду лікарем чи вчителем (сміється). Та ми не знаємо, що саме готує для нас життя. Я потрапив у лікарню з важким запаленням вуха, пробув там тиждень, спостерігав за роботою лікарів, їхнім обладнанням та вмінням допомагати пацієнтам. Саме тоді мене зацікавила медицина, тож я поговорив з батьком і вирішив спробувати реалізувати себе у цій галузі.

 – Розкажіть про себе, з чого розпочали реалізацію задуму?

 – Я народився у Відні, там закінчив гімназію з гуманістичним ухилом, продовжив здобувати освіту в Віденському медичному університеті. У 1989 році захистив дисертацію в області трансплантації серця на ступінь доктора медицини. У 1992 році розпочав свою хірургічну практичну діяльність в І хірургічній університетській клініці. Працював військовим лікарем у збройних силах Австрії, а далі в хірургічному відділені лікарні Альберта Швайцера в Ламбарене, Габон (Африка), у рамках надання гуманітарної допомоги. У 2001 році здобув кваліфікацію судинного хірурга. Дуже важливим та продуктивним для мене був 2003 рік, адже тоді протягом одного тижня я одружився й мені присудили звання професора, ніколи не забуду того, що тоді відчував (усміхається).

– Як зазвичай минає ваш робочий день? Які є особливості у вашій роботі?

Робочий день проходить дуже насичено, ми розпочинаємо о 7:30 – 8:00 годині. Щодня наш колектив приймає багато пацієнтів, тому ми повинні бути готовими до різних ситуацій. Обговорюємо план дій на день, після цього хтось може оперувати, також можуть бути прийняті пацієнти зі швидкої медичної допомоги, якщо є можливість, то працюємо над науковими роботами.

 – Як давно Ви співпрацюєте з нашим університетом?

 – Я одружився з чудовою жінкою Мар’яною Тойфельсбауер (Dr.med.univ. Maryana Teufelsbauer, Department of Department of Plastic, Reconstructive and Aesthetic Surgery), випускницею вашого університету, яка всіма силами намагається бути корисною для України, підтримувати зв’язок з Тернополем та рідним вишем. Вона була ініціатором співпраці двох навчальних медичних закладів Віденського та Тернопільського університетів. Таким чином, Тернопіль став й частиною мого життя, ми часто приїжджаємо в гості. Ми спілкуємося з колегами, ділимося новими знаннями, адже медицина – це така галузь, яка не дозволяє зупинятися, потрібно постійно вчитися, розвиватися, обмінюватися досвідом.

 – Цими днями ви оперуєте поранених захисників разом із нашими хірургами у Тернопільській обласній клінічній лікарні, розкажіть про пацієнтів та їхні історії хвороб?

 – Дружина змушена була повертатися до Австрії, а я, натомість ще мав можливість залишитися у Тернополі на деякий час. Мене запросили доєднатися до порятунку військових, які отримали бойові травми. Я дуже радію, що можу допомогти, це цікавий досвід для мене. Ми проводили операцію на артерії a poplitea, на рівні нижнього краю підколінного м’яза, вона була повністю заблокована, а якщо нема кровопостачання, то це є серйозна загроза для кінцівки, а далі можлива й ампутація. Сьогодні наш пацієнт, який переніс найбільш важку операцію, вже пішов додому, хіба це не чудово?

 – На Вашу думку, яких вдосконалень та змін ще потребує українська медицина?

 – Останній раз я був в Україні декілька років тому, з того часу я побачив значні позитивні зміни, лікарні оновили обладнання, провели реконструкції, створили новий кардіохірургічний центр та вже провели першу пересадку серця в області. Звичайно, немає меж для вдосконалення та покращення роботи, проте ми розуміємо, що для цього потрібне фінансування. У тернопільських лікарнях кваліфіковані лікарі, які якісно виконують свою роботу, прагнуть постійно вдосконалювати свої вміння та знання.

 – Чи знаєте Ви про можливі варіанти стажування для лікарів за кордоном?

 – Є дуже багато можливостей стажування за кордоном, як для студентів, так і для викладачів, тільки часто все залежить від того, наскільки сильно ми чогось хочемо, скільки заявок надсилаємо у різні університети, до скількох людей звертаємося за допомогою. Єдине, у час пандемії COVID-19 ми частково були обмежені в можливостях подорожувати та проходити стажування. Також знаю, що зараз є безліч можливостей саме для українських студентів-медиків, лікарів та викладачів займатися практичними дослідженнями або пройти стажування у багатьох європейських, американських та азійських провідних навчальних та лікувальних закладах, за винятком чоловіків, які підлягають мобілізації.

 – Що найскладніше і найлегше у Вашій професії?

 – Коли ти любиш свою роботу, то у тебе немає нічого неможливого. Звичайно, є та складова, яка подобається менше, наприклад я дуже люблю оперувати, але дуже не люблю бюрократію, це для найскладніше (сміється). Все, що вам подобається, зазвичай дається легко, хоча так може бути не завжди і це добре, бо коли стає важко і ви докладаєте зусилля для вирішення певної ситуації, проблеми, ви стаєте кращою версією себе. Скажу чесно, у професії мені подобається цей момент, коли стає важче, тоді я шукаю нове бачення проблеми, а за ним приходить вдале рішення.

 – Як у вашій сім’ї поєднуються дві культури різних країн?

 – Коли у моїх синів запитують хто вони, то у відповідь чують, що вони австрійські українці. Я патріот Австрії й України, тут наш другий дім. Ім’я нашого старшого сина Аскольд, на честь київського князя, а молодшого – Тарас. Я не дуже добре знаю всі особливості української культури та менталітету, але мені все подобається (сміється).

 – Що з огляду на власний досвід порадите нашим студентам та молодим лікарям?

 – У цьому немає ніяких секретів, все просто, ви маєте любити свою роботу! Обирайте ту спеціалізацію, яка вам до душі, в якій вам буде цікаво професійно розвиватися, тоді ви не працюватимете жодного дня.

Журналістка ТНМУ Соломія Гнатишин

Світлини авторки та прес-секретаря ТНМУ Яніни Чайківської.