Марта Руденко: «Найбільше здивували люди – було багато підтримки, любові і турботи»

Марта Руденко у Тернопільському національному медичному університеті є керівником відділу з виховної роботи та культурного розвитку, а також викладачем української мови. З перших днів війни і досі вона об’єднує довкола себе студентський волонтерський корпус.

«Добре пам’ятаю перший день війни, оскільки я до останнього не вірила у те, що таке може початися в нашій країні. Новин я не читала, а почула від чоловіка одне слово: «Почалося». І я все зрозуміла. Перші дні були надзвичайно важкі, бо багато людей просило про допомогу. У Тернопіль почали приїжджати перші переселенці. Було незрозуміло, що робити. Проте в мене ні разу не виникала думка кудись їхати за кордон. Я телефонувала до своїх друзів і знайомих, то майже всі вони вже були в дорозі, виїжджали з України. Я до сьогодні не розумію, чому тоді всі так почали панікувати. Я почала шукати собі ту роботу, яка була потрібна моїй країні і людям у той час.

В останні дні перед початком війни викладачі і студенти університету завершували збір ліків для аеробригади. І якраз 24 лютого  це все нам потрібно було відправити. Того дня «Нова пошта» закрила майже всі відділення, бо фактично бізнес припинив свою діяльність через невизначеність. Ніхто не знав, як буде далі. Я їздила по місту і шукала відділення, з якого можу надіслати зібране. Вдалося ще докупити решту ліків і пам’ятаю, що на вулиці Медовій працювало єдине відділення «Нової пошти», де взяли нашу посилку. Нам вдалося відправити зібране вчасно. Мені дуже допомагала і допомагає знайома з мережі аптек «Подорожник» Мальва Бочкарьова. Вона в комп’ютері дивилася, в яких аптеках міста є те, що нам потрібно, бронювала – і ми викуповували. При цьому використовувала свою знижку, що дало можливість купити більше запланованого. Разом зі студенткою Вікторією Дяченко ми по різних аптеках міста купували необхідне для фронту. А вже за тиждень-два почала надходити гуманітарна допомога, то долучилася до сортування, складання, відправлення», – ділиться пережитим Марта Руденко.

У перші дні війни студенти і викладачі ТНМУ робили маскувальні сітки для армії. Пані Марта згадує, як йшла по коридору і вголос сама до себе вимовила: «Де б нам взяти сітки?». Несподівано у відповідь вона почула: «Зараз будуть Вам сітки». Вона не помітила одного з працівників університету, який йшов позаду неї. Справді через дві години він приніс багато різних сіток.

«Наш студент Богдан Авдєєв організував своїх одногрупників, однокласників, родину, викладачів. Я не встигала писати у чати повідомлення про те, що щось потрібно, як за кілька хвилин вже все було. Для виготовлення маскувальних сіток люди принесли багато речей. І вже за декілька хвилин ще більша кількість людей рвала футболки, штани і інші речі на смужки і відразу в’язала на сітки. З менших сіток у бібліотеці ТНМУ зробили кікімори для снайперів.

Я в захваті від наших студентів. У нас є чат «Волонтери ТНМУ», в якому пишемо про нагальні потреби і де потрібні робочі руки. На кожне повідомлення відразу всі відгукуються, приходять і допомагають. Цей запал трохи знизився, коли розпочалася сесія. Це зрозуміло, бо студенти повинні вчитися і складати іспити, а тим більше медики. Проте навіть у сесійний час допомагали і зараз це продовжується. Я в цей час відкривала дуже позитивні сторони в людях. Я знала, що мене оточують чудові люди, але відкривала в багатьох зовсім нові риси», – з приємністю розповідає Марта Ігорівна.

Вона додає, що вразив випадок зі студентом Станіславом Сірком, який збирав допомогу для військової частини свого батька і брата. Їм дуже був потрібен квадрокоптер. Викладачі і студенти у різних групах розповсюджували інформацію. Через день після опублікування оголошення Станіслав зателефонував і повідомив, що він в шоці від того, скільки людей перекинуло йому кошти.

«Часто допомога приходила звідти, звідки не очікувала. Привозили одяг, тушківки, крупи зовсім невідомі люди, які залишали біля охорони пакунки з написом «Для Руденко». Був емоційний шквал доброти – і це надихало.

У нас навчається чимало студентів з Бучі, Чернігівської, Херсонської, Миколаївської, Донецької і Луганської областей. Ми ними опікуємося і допомагаємо їм. Наприклад Арсен Поляков з Бучі. Він нічого не казав нікому і одним з перших почав волонтерити. Дуже багато допомагав, підключав до своєї роботи інших. Коли Бучу звільнили, то ми організували збір продуктів для жителів цього міста. У той час свою роботу відновила «Нова пошта» – і ми ящиками передавали продукти, одяг, засоби гігієни його рідним, а вони розподіляли по людях уже безпосередньо в Бучі. Арсен надсилав відео і фото, як організували кухню, готували обіди, роздавали їжу та інше просто на вулиці, прибирали і розбирали руїни.

Зі студентами з окупованих територій ми постійно на контакті. Багатьом вдалося забрати свою родину до Тернополя. Якщо їм потрібна допомога, то стараємося її надати», – говорить пані Марта.

Соціальні зв’язки і контакти є дуже важливою складовою життя людини. Саме особистісне спілкування дає можливість вирішити будь-яку проблему. Є друзі, з якими можна говорити як з рідними, але при цьому рідко спілкуватися і бачитися. Але їх присутність у житті навіть за тисячі кілометрів дає відчуття, що ніби вчора сказали один одному «До зустрічі». Однією з таких подруг Марти Руденко є Оксана Танасів, яка вже тривалий час живе в США, стала там успішним дизайнером, художником.

«Оксана була активною діячкою в студентські роки. Той запал не зник і тепер. Вона є постійним промоутером України в США. У всіх її картинах і дизайнах постійно присутнє відображення наших традицій і культури. Її роботи впізнавані. З початком війни Оксана також об’єднала всіх своїх знайомих у США заради допомоги Україні. У неї доволі розмаїте оточення – від пожежників до лікарів. Всі вони були включені у процес підтримки українців. Великі пакунки з ліками, фінансова допомога надходила від неї. Оксана організувала навколо себе лікарів-практиків, які вибирали справді необхідні медикаменти і засоби медичного призначення. Їй вдалося навіть надіслати ноутбук для Тернопільської станції переливання крові. Акції на підтримку України вона організовує досі. Оксана Танасів задіяна у низці виставок в різних містах США, де вона говорить про Україну.

Також зателефонували з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд»і запитали, чим вони можуть корисні нам. Від цієї компанії ми неодноразово отримали допомогу продуктами, які були надіслані військовим і роздані нашим студентам з окупованих територій», – продовжує Марта Руденко.

А ще був досвід навчання української мови переселенців. У Тернопільському національному медичному університеті цей проект тривав декілька місяців. До цього процесу були залучені майже всі викладачі кафедри української мови.

«Мені дуже сподобалися ті, хто приходив на наші заняття, бо вони були мотивовані. Я розумію, що бачила ту частину населення окупованих міст, яка мала проукраїнську позицію. Певний час вони мало спілкувалися, а потім пояснили, що їхня українська неідеальна, а російською вони вже просто не можуть говорити. Крок за кроком, слово за словом, розмови на важливі теми допомогли подолати їм бар’єр і почати спілкуватися українською. Поступово ці люди почали ділитися наболілим. Найактуальнішим питанням для всіх слухачів курсів було те, чи зможуть вони коли-небудь повернутися у свої міста.

Я старалася зробити для них цікаві заняття, щоб урізноманітнити процес навчання. Ми вчилися робити витинанки разом з Галиною Дудар, яка є фахівцем з цього мистецтва. Вона на додачу чудовий оратор і цікавий співрозмовник. Пані Галина принесла з собою власну колекцію витинанок, навчала цьому мистецтву. Це заняття допомогло всім розслабитися – відбулася своєрідна психотерапія. Ми вирізали символічний хрестоподібний оберіг. Я зберегла його собі як пам’ять про ці дні. А також сподобалося заняття з хусткування. Майстриня Оксана Гулик є працівницею Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Вона роками досліджує українські звичаї і культуру. Оксана наділена чудовим почуттям гумору, тому заняття відбулося у дуже веселій атмосфері. Вона розповідала багато історій з дослідження хусткування. Особливо сподобалося те, як вона вчилася в’язала хустки на своїх рідних. Її живими манекенами були чоловік, діти, сусіди, друзі. Оксана Гулик показала різні типи хусткування залежно від регіонів. Були жінки, які спершу не хотіли брати у цьому участі, але потім їм сподобався процес – і наприкінці заняття в хустинах були всі. Потім відбулася фотосесія. Ми обов’язково продовжимо ці заняття. Буде інший формат, але спілкування будемо підтримувати», – з упевненість каже Марта Ігорівна.

До процесу навчання української мови були залучені завідувач кафедри української мови професор Анатолій Вихрущ, викладачі Соломія Гнатишин, Надія Олійник, доценти Оксана Новіцька, Ірина Заліпська, Тетяна Мельник.

Окрім того, в студентських гуртожитках ТНМУ започатковано буккросінг з українських видань. Тернополяни, викладачі, студенти принесли багато нових і цікавих українських книг. Університет виготовив стелажі і надав приміщення.

«Сподіваюся, що ці шафки будуть наповнюватися книгами постійно. Ще частину книг довозять мої друзі. Будемо також відновлювати проект «Читай українською», оскільки люди почали більше цікавити нашою літературною спадщиною.

Хочу загадати наших найактивніших студентів – Вікторія Дяченко, Дарина Шандрук, Мар’яна Крижанівська, Маркіян Мединський, Владислав Пішко, Валерія Благуляк, Станіслав Сірко, Арсен Поляков, Назар Бойчак, Максим Левицький, Андрій Борох, Владислав Тесля. Всі вони були задіяні в Тернополі, за місцем проживання. Багато хто і за кордоном волонтерив.

До речі Владислав Тесля у перші дні разом з командою «Червоного Хреста» був волонтером на залізничному вокзалі. Вони цілодобово приймали людей, супроводжували їх. Йому та його команді довелося надивитися на людські долі, біль… Він розповідав, що від втоми просто падали з ніг, але свою вахту витримали гідно і до кінця», – підсумовує пані Марта.

Яніна Чайківська.

Світлини Миколи Василечка.