Студенти з місць бойових дій отримали фінансову підтримку від родини Дейла та Андреа Шумок

Родина Дейла та Андреа Шумок упродовж чотирьох років активно підтримує талановитих студентів Тернопільського національного медичного університету. Це, насамперед, стосується тих, хто здобуває освіту, пов’язану з фахом медичної сестри. Упродовж 2017-2021 років стипендіатами імені Григорія та Євдокії Шумки стали 22 студенти спеціальності «Медсестринство». Дейл Шумка та його родина проживають у Канаді, а його пращури є вихідцями з Тернопільської і Львівської областей. Підтримуючи талановиту молодь, він робить вагомий внесок у розвиток України.

Нещодавно канадські благодійники перерахували п’ять тисяч доларів США для того, щоб допомогти тим студентам, які зазнали втрат від повномасштабної російської агресії. 65 представників різних факультетів ТНМУ з місць бойових дій, а також прифронтових територій отримали 30 серпня 2022 року грошову допомогу.

Декілька років тому Андре Шумка (Andrea Shumka), Дейл Шумка (Dale Shumka), Марні Шумка (Marnie Shumka) мали змогу побувати в нашому університеті і ознайомитися з його діяльністю, поспілкуватися з українськими студентами. Дейл Шумка тоді зазначив, що «постійно мріяв пройтися тією дорогою, по якій ходив мій батько. Хочу побачити небо, яке бачив він. Лише нещодавно з’явилася така можливість. Я дуже хочу, щоб Україна зростала і розвивалася. Я хочу приїжджати сюди частіше і бачити цей розвиток. Я вірю в це! Будьмо оптимістами – і все буде гаразд». Щира любов до України і вболівання за її долю стали головними рушіями для започаткування іменних стипендій і підтримки української молоді загалом.

Студенти висловили щиру вдячність Українським канадцям за цю вагому допомогу, яка додасть їм наснаги і сили для подальшого навчання та відбудови України.

Доля батьків Дейла була нелегкою, але вони ніколи не здавалися і всім серцем продожували любити Україну. Григорій (Генрі) Шумка емігрував до Канади з села Угринь у Галичині у 1906 році. Переживши численні труднощі інтеграції до нового життя на чужині, врешті-решт оселився в українській громаді в місті Мандер, Альберта. Незабаром після того він відзначився як кваліфікований покупець худоби і навіть зміг придбати фірму з продажу сільськогосподарського обладнання. Григорій був нестримним читачем, який постійно вдосконалював свої знання про світ. Зрозумівши, наскільки він цінує освіту, жителі Мандера обрали його членом місцевої шкільної ради.

Євдокія (Берта) Беззубяк народилася в Бівер-Лейк, на північно-західних територіях, незабаром після того, як її батьки та четверо братів і сестер емігрували із села Біла в Галичині, у 1900 році. Вони також оселилися в Мандері. Євдокія так відчайдушно хотіла навчатися, що часто втікала від роботи на сімейній фермі, щоб піти в місцеву школу. На те батько, хоч і співчував її бажанню отримати освіту, сказав, що її місце на фермі, разом з сестрами. На жаль, таким було життя в нових українських громадах Канади. Євдокія ніколи не втрачала прагнення навчатися. Протягом усього життя вона цінувала освіту, відзначалася міцною вірою в Бога та ходила до церкви.

Григорій та Євдокія познайомилися і одружилися в Мундаре в 1919 році. У них народилися сини Джозеф, Едвард, Леслі, дочки Філліс та Маріон. На початку 1930-х років, під час світової економічної кризи, яка знищила тисячі підприємств, сім’я втратила свій бізнес з продажу сільськогосподарського обладнання, а на початку Другої світової війни переїхала до Ванкуверу (Британська Колумбія). Оскільки у військових галузях була величезна потреба у кваліфікованих робітниках з усіх верств суспільства, це дало можливість Григорію відновити кар’єру. Це навчило родину ніколи не здаватися, бути оптимістами, наполегливо працювати та використовувати кожну можливість. Незабаром після поселення у Ванкувері у сім’ї народилася шоста дитина – син Дейл.

Григорій був працьовитий та легко знаходив товаришів. Його любили та поважали, а його здатність застосовувати логіку для вирішення проблем стала легендою. Євдокія була другом для всіх, хто її зустрічав, і багато знайомих приходили до неї, щоб обговорити свої проблеми та почути її пораду. Їй подобалося бути домогосподаркою та докладати всіх зусиль, щоб сім’я мала затишний будинок, комфортне життя, а її випічка була такою смачною, що її з нетерпінням чекали рідні та друзі. У Григорія та Євдокії була традиція щонеділі проводити сімейну вечерю, об’єднувати всіх рідних та запрошувати на вечерю друзів, пригощаючи всіх українськими стравами. Григорій вірив у те, що завжди спочатку потрібно задати питання, потім проаналізувати ситуацію, а тоді вже вживати заходи задля вирішення проблем. У нього був життєвий девіз: «У цьому світі є три види людей. Є ті, хто спостерігає, як відбуваються речі. Є ті, хто виконує роботу для того, щоб вони відбувалися. І, нарешті, є ті, хто розгублено запитує, що щойно відбулося».

Протягом п’ятдесяти одного року спільного життя Григорій та Євдокія допомагали тим, кому пощастило менше.  Не мало значення, чи багата людина, чи бідна, чи здорова, чи хвора, вони з усіма поводилися, як з друзями і часто приносили особисті жертви заради допомоги. Вони надзвичайно пишалися тим, що створили успішну родину, балували своїх онуків, та заохочували їх підтримувати українську спадщину родини. Сьогодні ми бачимо продовження цієї традиції з боку Дейла та Андреа Шумок.

Прес-секретар ТНМУ Яніна Чайківська.

Світлини Миколи Василечка.