Світлана Бойцанюк до останнього не вірила у можливість війни

«До 24 лютого я категорично заперечувала можливість розв’язання повномасштабної війни. Пам’ятаю, що всім, хто про це казав, відповідала: «Бути цього не може. Ми живемо у ХХІ столітті». А ось 24 лютого ніколи не забуду. У моєї мами були проблеми зі здоров’ям. Я була поруч з нею. У неї нема Інтернету, тому останніх ранкових новин я не читала і не володіла інформацією. Ранішній дзвінок був від подруги з іншого міста. Вона повідомила, що почалася війна. Ви ж розумієте, коли о 6 ранку починає дзвонити телефон, то перша реакція людини: «Щось трапилося». Тим більше ми справді тісно спілкуємося, але в коректний час. Я запитала, чи вона може жартує, але почула, що ні. Після цього я вже сама собі не належала, бо було дуже багато дзвінків, повідомлень від студентів: «Що робити? Яка форма навчання?». Це не припинялося, допоки не отримали офіційної інформації про те, що вчимося дистанційно.

У стресових ситуаціях я мобілізуюся, але в голові була думка: «Що робити?». До останнього я не зважала на новини, тому не готувала тривожної валізки, бо вірила у мирне вирішення. Першого дня я зібрала тривожну валізку, розібрала я її лише декілька днів тому. Вона не була велика. Насамперед я зібрала всі документи родини разом. Але неготова була їхати кудись. Я і зараз не збираюся виїжджати з Тернополя. Я – людина військово зобов’язана і готова до різних сценаріїв. Поки що реалізовую себе за своїм професійним покликанням, але у випадку потреби готова йти служити рідній країні», – згадує декан стоматологічного факультету Тернопільського національного медичного університету Світлана Бойцанюк.

Вона точно знає, що стоматологічну волонтерську службу розпочали в понеділок. Світлана Іванівна разом з іншими викладачами принесли чергову допомогу в адмінкорпус для військових. Потім зайшли до проректора з науково-педагогічної та лікувального роботи Степана Запорожана з ідеєю організувати на базі стоматологічного відділення безкоштовне надання стоматологічної допомоги нашим захисникам і тимчасово переміщеним особам.

«Відразу після цього я і Наталія Чорній, доцент кафедри терапевтичної стоматології, разом з проректором пішли до ректора для погодження. І розпочалася робота. Дали оголошення на наших медіа ресурсах – і відразу пішли пацієнти. Не шкодуємо ні хвилини про це і готові далі так само працювати. Приємно, що до нас приєдналося багато студентів 4-5 курсів, випускників. Вони дуже нам допомагали, але лікування зубів було не єдиною їхньою волонтерською роботою. Вони волонтерили, де тільки могли. Для них це була школа стоматологічної майстерності, школа життя, школа людяності.

Спершу ми почали приймати людей на кафедрі терапевтичної стоматології і використовували два стоматологічних крісла. Потім ми розширили нашу волонтерську клініку на три крісла, а ще пізніше – на 4 крісла. В нас нема часових обмежень. Ми приймаємо стільки людей, скільки приходить щодня. Наш пріоритет – це наші захисники. На початках всі бажаючі з числа територіальної оборони отримали стоматологічні послуги безкоштовно. Зараз також ми більше уваги ми приділяємо військовослужбовцям, бійцям національній гвардії. Ми допомагаємо тимчасово переміщеним особам, не відмовляємо нікому, у кого є гострий зубний біль. Наше завдання полягає в тому, щоб тим, хто воює з російським агресором, отримав повний спектр стоматологічної допомоги. Робимо повний огляд, лікуємо за потреби зуби і обов’язково здійснюємо професійну гігієну ротової порожнини. На фронті у них не буде часу на це все. Ми будемо це робити і після перемоги, щоб всі хто захищав країну, мав нашу максимальну підтримку», – стверджує Світлана Іванівна.

І ці слова мають своє підтвердження, бо упродовж багатьох років при стоматологічному факультеті діє традиція надання безкоштовних стоматологічних послуг людям з соціально незахищених верств населення. При цьому викладачі встигають виконувати свій педагогічний обов’язок. Інші колеги декана – Наталія Чорній, Людмила Пацкаль і т.д – не пропускають жодної пари, графік занять і роботи з пацієнтами складають так, щоб не нашкодити навчальному процесу і щоб стоматологічна служба працювала безперебійно. Представники стоматологічного факультету навіть у вихідні обслуговують військовослужбовців, коли останнім потрібно наступного дня вирушати захищати країну.

«У мене було багато душевних історій за цей час, але є такі, що пам’ятатимуться постійно. У перші дні війни до нас повернувся наш випускник з Волновахи – Денис Бірюков. Я його дуже добре пам’ятаю, бо в 2014 році він з батьками приїхав до Тернополя, щоб поновитися на навчання. Він тоді не мав з собою документів, бо вони залишилися в окупованому Донецьку. Ми поновили його на навчання. Він добре навчався і закінчив навчання в 2017 році. Пройшов інтернатуру і працював лікарем-стоматологом в поліклініці міста Волноваха.

Під час однієї з повітряних тривог я йшла в укриття. Ми дотримуємося всіх рекомендацій і обов’язково ідемо в укриття. І в цей момент вдалині коридору я побачила силуети двох чоловіків. Я вдивилася і один з них був Денис. У перші секунди виникло відчуття дежавю, але він підійшов і розповів свою історію: по Волновасі було багато ракетних ударів, а він мав досвід втечі від військових дій, відразу зібрав речі і виїхав. Це був перший і останній евакуаційний поїзд. В нього був вибір куди їхати, але в період навчання Тернопіль став рідним містом, тому він приїхав сюди. На волонтерських засадах він долучився до нашої служби і є членом нашої команди», – з гордістю додає Світлана Бойцанюк.

Пригадується цікава історія з роботи. У травні місяці до нас звернувся за допомогою боєць ЗСУ, який був на ротації. Родом він із Тернопільської області. Як з’ясувалося, він є сусідом нашого випускника Віталія Іваніцького. Надзвичайно хвилюючою була зустріч. Допомога надана і фото на пам’ять.

Добра слава про стоматологів ТНМУ поширюється серед наших захисників. Пригадується зворушлива історія першого знайомства із бійцями, нашими захисниками-земляками, які перебували на ротації після визволення Бучі. Зі сльозами на очах і болем у серці, ми надавали їм допомогу. Спілкуючись, ми переконалися, що український народ непереможний, бо в нас незламна сила духа.

Яніна Чайківська.

Світлини Миколи Василечка.