Меню Закрити

Аспірант ТНМУ служить військовим медиком в ЗСУ

Олексій Процайло – аспірант ТНМУ заочної форми навчання – наприкінці червня був мобілізований як військовий медик до лав Збройних сил України. На початку липня він почав виконувати свої обов’язки безпосередньо на фронті. Олексій Михайлович є військовим медиком з евакуації на Запорізькому напрямку. Його батько Михайло Процайло обіймає посаду доцента кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією у нашому університеті. В Олексія захист кандидатської дисертації був запланований на грудень 2022 року, але війна внесла у ці плани корективи.

«На світлинах, які я надіслав, є найперша партія окопних свічок від нашого університету. Скажу, що це дуже потрібна річ на фронті. Стараємося завжди давати зворотний зв’язок волонтерам, щоб знали, що вдосконалити у виготовленні свічок. Я зробив запит на 300 штук – і вже отримав. Майже усе роздав військовими, залишилося лише декілька штук, але і вони невдовзі будуть використані нашими захисниками. Висловлюю подяку всім, хто робить окопні свічки, а також декану медичного факультету Петру Лихацькому, який відправив їх до нас», – розповідає Олексій Процайло.

Олексій Михайлович спеціально відвідує вояків на нульовому рубежі, щоб розуміти і бачити, що там відбувається. На передовій обов’язково знімає нашивку з лікарською символікою, адже по медиках ворог стріляє прицільно. Це стратегія деморалізації війська – вбити командира чи військового лікаря.

«Батальйон складається виключно з представників Тернополя і Тернопільської області. Наш ротний Тарас тримає порядок і береже особовий склад. Родом він з Овруча. Тарас є справжнім лідером, все тримається на повазі до нього і один до одного, будь-які питання вирішуються спокійно, відповідно хлопці дотримуються дисципліни дуже чітко. Скажу, що всюди відіграє велику роль людський фактор.

Населення на цьому напрямку майже все виїхало. Одна бабця 70-ти років потім повернулася і попала під обстріл, була важко поранена і її не вдалося врятувати. Сама родом з Івано-Франківщини, виїхала в травні, а потім в серпні чомусь вирішила повернутися і загинула. Ми також тоді дивом вціліли. Це трапилося тоді, коли багато хлопців приходили до нас підзарядити телефони, зайти в Інтернет. Ворог побачив, що є люди, час від часу приїжджають машини. Росіяни подумали, що це важливий пункт і обстріляли. Вони потрапили в чубок хати, заряд здетонував – і нема ні хати, ні бабусі, на превеликий жаль», – продовжує Олексій Процайло.

Пан Олексій також зазначає, що спокійно сприйняв мобілізацію і очікував, коли його покличуть для виконання обов’язків. Командування вирішило, що він буде ефективнішими в центрі евакуації і сортування поранених. Олексій Процайло також навчає військових надавати першу допомогу.

«Домедичну допомогу бійці надають самі собі або побратимам безпосередньо на позиціях. Обслуговую свою роту, а за замовчуванням і інші роти. Населений пункт, де розміщена наша станція допомоги, знаходиться дуже близько до лінії фронту. Займаюся евакуацією поранених і наданням їм допомоги. За першим же викликом сідаю в машину і їду. Є ситуації, коли просто нереально доїхати до поранених. Не раз так «насипали», що взагалі висунутися було неможливо. Відповідно тоді артилеристи давали відповідь – ворог затихав і ми мали можливість виїхати та забрати наших хлопців.

Моя мотивація йти військовим лікарем в умовах війни була дуже простою – військові дали мені можливість закінчити навчання в університеті в 2016 році і майже закінчити аспірантуру. Заяву на академвідпустку написав уже на фронті, надіслав у відділ аспірантури. Адміністрація університету з розумінням ставиться до виконання моїх службових обов’язків і цілком сприяє, за що щиро вдячний», – ділиться Олексій Процайло.

Він стверджує, що на війні завжди лячно всім, бо це постійні обстріли і загроза життю. Олексію довелося звикати до нових умов життя упродовж першого місяця. Спершу від пройшов практику у великому районному центрі, де працюють зі значною кількістю поранених. Після цього він мав уявлення про загальну клінічну картину на фронті, типи поранень. У цьому центрі Олексій Процайло стажувався упродовж двох днів, а після цього його відразу відвезли у той евакуаційно-сортувальний центр, де служить досі. Першого ж дня потрапив під обстріли, а наступного ранку все було тихо. Найважливішим завданням на початку було налагодити логістику: куди доїхати, щоб забрати поранених, які є об’їзні дороги, куди далі транспортувати солдат, кому телефонувати, які в кого позивні і т.д. Тепер це стало звичною рутиною, а в разі потреби підтримка завжди надходить від ротного Тараса.

«У мене був випадок, коли довелося втікати від фосфорних снарядів. Я забирав військового з панічними атаками з позиції увечері, дивлюся у вікно машини, а в повітрі уже опускається фосфорне мереживо. Дуже красиве видовище, але насправді це смертельно небезпечна для життя речовина. Ми відразу натиснули на газ і помчали чимдуж. Наш ротний це бачив, він встиг заховатися, а потім зателефонував і запитав, чи з нами все гаразд. Ми втекли від фосфору і ніхто не постраждав. Було приємно, що командиру небайдуже і він хвилюється за кожного члена своєї команди. У батальйоні людей стараються максимально берегти, щоб було менше втрат. Зараз до новобранців дуже екологічний підхід – вони перебувають упродовж двох тижнів трохи далі від «гарячих» точок, щоб могли акліматизуватися, вивчити фронтове життя, тому уже на позиції вони адекватно сприймають реальність. В батальйоні фахових військових 10-15 осіб, всі інші вчаться уже безпосередньо на фронті. Я також вчуся разом з усіма. На початках не знав, як правильно спілкуватися по рації – це ціла наука. Медики мають свої коди і послання.

Ця війна без правил з боку ворога,  з використанням всіх видів озброєнь – касетних, фугасних, фосфорних снарядів. Росіян щодня гине від 3 до 10 осіб в роті. У нас за весь час мого перебування (від липня до листопада) загинуло всього 8 осіб», – підсумовує Олексій Процайло.

Після відпустки пан Олексій повернувся на бойові позиції і продовжує нести службу.

Прес-секретар ТНМУ Яніна Чайківська.

Світлини Олексія Процайла.