На кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки відбувся «круглий» стіл «Вишиванка – об’єднавчий код нації»
18 травня 2023 року на кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки під гаслом «Україна – єдина» відбувся «круглий» стіл «Вишиванка – об’єднавчий код нації». Захід розпочав завідувач кафедри, професор Степан Несторович Вадзюк: «З нагоди Міжнародного дня вишиванки проведемо екскурс областями України, ознайомимось із особливостями традицій вишивки регіонів України. Адже вишиванка має не лише значення святкового одягу, а і оберегову роль завдяки своєму глибокому символізму. Ця традиція розпочалась з ініціативи студентів Чернівецького університету у 2006 році. Одягання вишиванки в цей день – це демонстрація єдності народу й нації.
Фактично цього дня було започатковано ще одну ініціативу Всеукраїнською екологічною Лігою – проведення круглих столів по всій Україні. На базі її обласниї осередків проводяться різноманітні заходи, щоб віддати шану вишитій сорочці. Під час зустрічі доповідачі ознайомили присутніх із особливостями вишиття Волинського краю, Житомирщини, Рівненщини, Львівщини, Франківшини, Хмельниччини та Тернопілля.
Студентка ММ-214 Дячишин Анастасія представила захоплюючу доповідь «Унікальна вишиванка Волинського краю»
На території сучасної Волинської області споконвічно жили племена дулібів, волинян, бужан, лучан та берестян. З їхньої цивілізації лишилися на згадку неперевершений фольклор, архітектурні здобутки та деякі витвори ручної роботи.
Одними з найцікавіших археологічних знахідок на Волині та Полісся можна вважати різьблені дерев’яні орнаменти, що їх відносять до доби неоліту (5000-1800 рр. до н.е.). Шматочки кераміки, віднайдені, у цих краях також щедро оздоблені досить характерними орнаментами. І усе це відлуння стародавніх культур знайшло вельми широке відображення у вже більш сучасних знахідках – напівзотлілих шматочках полотен одежі. Відтак, стародавніми посланнями нащадкам стали такі візерунки, як «ялинка», «ромби», «трикутники», «хрестики».
Основне місце у орнаментальному мистецтві волинян займають символи води, землі та сонця, котрі утворюють життєдайну трійцю. Також традиційними вважаються образи Берегині – покровительки життя; дерева життя, на гіллі якого симетрично розташовані птахи – символи душі людини; рослинні мотиви.
Чоловічий селянський стрій був чітко усталеним. Головним його компонентом була вишита сорочка. Акцент у сорочці робила вишивка. Навколо неї будувалася вся композиція строю. Вона була центральним композиційним елементом. Усі інші одягові одиниці були скромніше декоровані. Основним матеріалом, з якого виготовляли натільний чоловічий одяг, були лляні та конопляні полотна. Крій сорочки не був складним. Вона складалася зі стану, рукавів, уставок (це чотирикутний шмат полотна, вшитий на плечах), коміра-стійки, чохлів ( або манжетів). Розріз у сорочці робили спереду на грудях, як і в інших регіонах України. Комір скріплювали запонкою-шпонкою. Часто його стягували червоною, зеленою або жовтою вузькою вовняною стрічкою, яка мала назву жичка. Чохли застібали на ґудзики, виготовлені з ниток, а пізніше на маленькі скляні. Найчастіше вони були білого та синього кольору.
У районах Волині, які межували з Поділлям, чоловіки носили білу сорочку, низ якої наприкінці ХІХ століття вже заправляли у вільного крою штани. Сорочку підперезували поясом домашнього або фабричного виготовлення з тонкої вовни. У районах, які межували з Поліссям, чоловічий одяговий комплекс включав білу полотняну довгу сорочку, яку носили навипуск, тобто не заправляючи у штани. Наприкінці ХІХ століття на сорочку почали одягали безрукавку. Вона була з тонкої чорної або синьої шерстяної фабричної тканини. Називали такі безрукавки жилетками або камізельками.
Жіночі сорочки з саморобного полотна шили зі вставками («поликами»). Внизу рукав завершувався манжетом, який на Волині називали «чохлик». Крім того, сорочки мали досить різні комірці. Побутував комірець – «стійка», невеликий виложистий комірець та великий виложистий комір незвичної форми, що нагадує матроський. Розріз-пазуха у жіночих сорочках був спереду. Варто зазначити, що волинська сорочка переважно була коротшою за спідницю.
В орнаменті переважали геометричні елементи – ромби або геометризовані квіти-розети. Вишивали переважно чорними та червоними нитками. Проте в кінці ХІХ – на початку ХХ століття у вишивці починає переважати рослинний орнамент і багатоколірність. Тоді ж на Волині почали розповсюджуватись і ситцеві сорочки, які почали відходити від традиційного крою, також поширилися сорочки з квадратним вирізом, на кокетці.
Цікавими є назви волинських візерунків: квітки, лапатий хміль, хміль, хмелик, лапатий хмелик, виноград, ягідний хміль, хміль-ягідки, хрести гречкою, хрести, безконечник, купчаті, кукурузка, огірочки на дві половинки, звізди, кошички, кошичаста рожа, вилка, баранячі роги, таргачики, рутка, чорнобривці, очка, ягідки, цимбали, кучері, рожа повна, рожа клинчаста, ружа барвінкова, рожа шулякова повна, рожа шулякова, сокирки, копита, копитка, розбиті хрести, хрести, дубове листя, полоничник на дві половинки, сливочки, полоничник хрещатий, полоничник.
Яковенко Михайло, студент ММ-286 представив доповідь на тему «Вишивка Житомирщини». Також ознайомив із особливостями техніки вишивки свого регіону і представив родзвинку житомирськорї вишивки « в козака». Спершу тут вишивали гладдю, а в середині XIX століття – відбулось нововведення – техніка хрестиком.
Студенти ММ-285 Хмелюк Дмитро та Левчук Роман розповіли про «Вишивку Рівненщини».
Капущак Жанна, студентка ММ-206, представила доповідь на тему «Особливості Івано-Франківської вишиванки».
Цікаво було почути факт, що письменник Іван Франко був першим, хто поєднав традицію української вишитої сорочки з офіційним діловим костюмом.
Дубина Наталія, студентка ММ-285 групи представила доповідь «Львівська вишиванка».
Львів – місто, в якому вишиванка була і до сих пір є неабияк популярною. Львів’яни одягали вишиту сорочку як на свято, так і в будній день. Вишиванку цінували та передавали з покоління в покоління. А ті, хто мали в своєму гардеробі декілька таких одежин – вважалися щасливцями.
Святкові сорочки, як правило, виготовляли із легкої, лляної тканини. Для пошиття буденної сорочини використовували грубше, конопляне полотно. Щодо вишивки та кольорової гами, то на Львівщині вона надзвичайно багата.
Львівська вишита сорочка славиться різноманітністю візерунків у різних районах. Цікаво, що, наприклад, на півночі та на півдні Львівщини традиційна вишивка була зовсім не схожою, незважаючи на невелику відстань. Через таку строкатість вишиванок, спільні риси визначити досить складно. Найвідомішими є вишиванки Сокальського, Яворівського та Городоцього району.
Сокальська вишиванка – легка та контрастна. Традиційна для цього району вишивка виконана чорними нитками. Рідше на Сокальщині трапляється червона та жовта вишивка чи їх поєднання. Від сорочкок інших районів Сокальська вирізняється незакритим білим простором між елементами малюнка. Акуратні чорні візерунки створюють враження легкого мережива. Виконують їх поверхневим шиттям — хрестиком, стебнівкою. На Сокальщині в кінці XIX століття для вишивання часто використовували геометричний орнамент. На початку XX століття на сорочках все частіше вишивають рослинні візерунки з мотивами руж, тюльпанів, барвінку. Вони компонуються у вигляді смуг, галузок з квітами, букетів або віночків з квітів та листків.
Багаті та вишукані візерунки вишивали на рукавах, манжетах та комірах (на тих частинах сорочки, які було видно з-під верхнього одягу).
Яворівська вишивка є більш яскравою. Для цього району характерними кольорами є: зелений, червоний, жовтий та помаренчевий. Зрідка тут використовують чорний. Вражали вбрання Яворівщини й красою своїх кроїв.
Упродовж історії тут склалися свої методи гаптування (вишивка гладдю, що на Львівщині має назву гапт), які набули широкої популярності. Наприкінці XIX століття яворівський гапт називали «славною яворівкою». Узори складалися з дрібних мотивів, таких як «сосонки», «купочки», «деревця», «клинці», «кривульки», а вишивали їх хрестиком, «стебнівкою».
Вишивка Городоцького району вражає своїми контрастами. Оригінальні червоні візерунки, без сумніву, ефектно виглядають на білому полотні. Червоний колір інколи поєднують із синім або чорним.
Змістовна розповідь прозвучала у виконанні студентки ММ-215 Терлецької Анастасії «Вишивка Хмельниччини».
Доповідь «Борщівська вишиванка» представила студентка ММ-213 Юлія Шушко.
Борщівський край відомий своєю вишивкою з чорним кольором. Вона стала об’єктом натхнення багатьох українських та іноземних дизайнерів. Однак історія виникнення у вишиванки є дещо трагічною. Існує кілька версій, як з’явилася борщівська вишиванка, проте найбільш поширеною є оповідка про напад турків на цей край, після чого на Борщівщині й виник цей традиційний елемент одягу.
Більше п’яти століть тому тут відбулися трагічні події, пам’ять про яких живе досі. На Тернопільщину напали турки. Вони грабували місцеве населення, вбивали його та палили все довкола. Одного разу загарбники жорстоко вбили все чоловіче населення. Борщівщина залишилася без чоловіків-захисників, жінки без чоловіків, діти без батьків, а дівчата втратили коханих. Цю втрату вони переживали вкрай важко. Оплакуючи загиблих і свою важку долю, усі жінки цього краю дали клятву на знак жалоби носити траур впродовж кількох століть.
Ще одна легенда розповідає про те, що нібито колись, цими краями ширилася страшна хвороба, від якої потерпали лише жінки. Борщівська вишиванка, з густо вишитими чорними нитками, стала своєрідним оберегом і способом обдурити саму смерть.
Для її створення використовували вибілене домоткане полотно, яке виготовлялося із конопляних стебел. Виріб густо розшивали чорними, вовняними нитками. Інші кольори теж застосовувалися, але тільки для того, щоб виділити та підкреслити основний темний візерунок.
На рукавах, густо вкритих вишивкою, можна виділити 3 зони узорів:
• верхня частина (її ще називають уставкою) найбільш щільно зашита;
• дещо нижче розташувалися на рукаві «морщинки» – смужка з інакшим вишитим орнаментом;
• зап’ястя і частина рукава, що знаходиться над зап’ястям, прикрашені ще іншим візерунком.
Саме ці орнаменти, якими оздоблена нижня частина рукавів сорочки, говорили про село, з якого походять вишивальниці.
Матеріал підготувала доцент кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки Волотовська Наталія.