Студентка шостого курсу медичного факультету Анастасія Гулько переконана, що майбутні медики поряд з фаховими знаннями та вміннями обов’язково повинні здобувати досвід й в інших сферах, скажімо, волонтерстві, організації та проведенні різних заходів. Це викарбовує лікарів, які завжди готові до будь-якого розвитку подій, додає впевненості у собі та полегшує життя загалом. Тож радить нашому студентству розвивати свої здібності в різних напрямах, адже ТНМУ для цього надає великі можливості.
– Анастасіє, ви – одна зі спів-організаторок благочинного медичного форуму MеdTаlk. На ваш погляд і за вашими спостереженнями, як такі заходи впливають на формування майбутніх медиків?
– Одним з головних завдань, які ми ставили перед собою та хотіли втілити через призму цього заходу, є комунікація між лікарями, які вже пройшли певний шлях і стали чудовими фахівцями та студентами й лікарями-інтернами, які потребують професійного наставництва, підтримки та життєвої поради. Такі заходи дозволяють створити довкола себе те оточення, яке мотивуватиме, підтримуватиме й, зрештою, формуватиме тебе як прекрасного спеціаліста. крім того, вони допомагають виховати у собі фахівця, який не лише знається на своїй справі – медичній, а й уміє якісно взаємодіяти з людьми, що є, погодьтеся, не менш важливою професійною складовою.
– Яку роль ви особисто виконували в організаційному комітеті? Чи виникали якісь труднощі під час підготовки та проведення форуму? Як їх вирішували?
– Моєю сферою відповідальності в рамках цього проєкту була співпраця з партнерами та спонсорами заходу, завдяки яким ми й мали можливість втілювати свої найкрутіші та іноді, як нам здавалося, фантастичні ідеї. Зізнаюся, для мене це був крок у невідомість, адже це мій перший захід як повноцінної організаторки. Але попередній досвід волонтерства, міжнародних стажувань та організацій більш локальних подій суттєво допоміг, тож ми з командою завдяки взаємопідтримці в потрібні моменти змогли реалізувати щось справді значиме.
Найбільш складним етапом, напевно, був період перед першим заходом у квітні. Адже, як знаєте, MеdTаlk уже відбувся двічі. І перед першим його проведенням усе було вперше: перший масштабний захід, перший контакт з лікарями, партнерами, ЗМІ, учасниками, коли нам треба було скласти гарне враження. Власне, підтримка рідної альма-матер, місцевих (і не лише) бізнесменів, своїх рідних людей дозволили нам сформувати той авторитет, що зараз проявляється у вигляді величезної довіри до форуму та ще більшої кількості аудиторії. Звичайно, не обійшлося й без форс-мажорів, але якісна комунікація та, що дуже важливо, ефективний розподіл обов’язків у команді зробили свою справу.
– Головна мета проведення форуму – допомога ЗСУ. Скажіть, як повномашстабна війна вплинула на ваші погляди на життя, цінності та майбутнє?
– Повномасштабне вторгнення для мене стало моментом усвідомлення, що тут – мій дім, де я хочу бути, творити та розвиватися. Дуже вірю, що цей переломний період, який ми зараз переживаємо, буде гуртувати людей, спрямованих на розвиток медицини (й не тільки). Власне, й завдяки проведенню таких заходів, як MеdTаlk.
– Чи користуєтеся якимись методами для збереження ментального здоров’я в ці непрості часи? У чому черпаєте силу духу?
– Як це банально б не звучало, але черпаю силу духу від людей, які навколо мене. Тому спілкування з рідними та близькими по духу людьми є, мабуть, найкращими ліками для мене зараз.
– Що спонукає займатися вас волонтерською та громадською діяльністю?
– Спонукає мене до цього потреба в змінах та оточення. Пригадую свої перші кроки у волонтерстві, коли ми з колежанкою та одногрупницею Валерією Благуляк ліпили вареники для військових, для хлопців і дівчат, які захищали нас на сході країни. Це були 2019-2020 роки, ми з нею не ставили собі жодних запитань, просто розуміли, що є потреба, й допомагали тим, чим могли. Відповідно я зараз сформувала навколо себе оточення, яке розділяє мої цінності. І в тому є наша сила.
– Участь в яких проєктах ще брали?
– Можу розказати дуже багато. Зупинюся на найціннішому досвіді для мене впродовж останнього часу. Зокрема, взимку 2022-2023 років мала можливість взяти участь у міжнародному стажуванні від Erasmus+ у польському Вроцлаві. Це, поміж іншим, стало цілковитим виходом з моєї зони комфорту, бо це був рік повномасштабного вторгнення, тож поїхати з дому в такий час – розвиток подій, який я розглядала у той момент щонайменше. Але розуміла, що це неабияка можливість запозичити європейський досвід у різних аспектах, привезти його сюди та десь імплементувати. Тому цих пів року були для мене найцікавішими, проте водночас і найскладнішими. Це був саме період інтенсивних вимкнень електроенергії через обстріли росіян. Пригадую, коли добу не могла вийти на зв’язок з батьками. І я тоді вкотре зрозуміла, що вдома мені найкраще. До слова, перебуваючи у Вроцлаві, також намагалася долучатися до допомоги нашим військовим. Знайшла українців, які плели сітки там, і приєдналася до них. Ця поїздка також стала чудовим досвідом у тому, щоб попрактикувати англійську мову, набути нових знайомств, побачити медицину трохи іншою.
Від початку повномасштабного вторгнення мала можливість побачити, як працює Центр тестування турнікетів у Львові, бо я, власне, звідти, там народилася та зростала. Тож коли в нас було дистанційне навчання, постійно долучалася до місцевої допомоги: волонтерські штаби, плетіння сіток та іншого
Уже нещодавно я мала тижневе стажування в Польщі на тему лідерства. Ми з Валерією Благуляк цього року їздили туди, де черпали нові знання і покращували навички командного лідерства, привезли їх сюди й втілили в роботу в рамках нашого заходу.
– Як вам вдається поєднувати навчання з активною громадською діяльністю?
– Так чи інакше чимось доводиться жертвувати: чи то сном, чи обідом, чи часом з близькими друзями, від цього не втечеш. Але насправді завдяки якісному плануванню часу та підтримці близьких людей можна встигати все й навіть більше.
– Як опишете свій характер трьома словами?
– Відповідальність, справедливість та емпатичність.
– Які якості найбільше цінуєте в людях?
– Ціную в людях щирість. Для мене щирість є провідною рисою характеру, саме вона лежить в основі формування мого оточення. І ще я дуже захоплююся людьми, які знаходять у собі сили та не бояться випромінювати світло. Стараюся до таких людей тягнутися й у них це запозичувати.
– Які прагнення є орієнтиром у вашому житті?
– Напевно, це прагнення до найкращої версії себе. Моєю формулою щастя буде самореалізація у справі, яка по-справжньому приноситиме мені задоволення, та присутність поруч моїх рідних людей.
– Ви згадували, що є львів’янкою. Які люди та які події з дитинства вплинули на вас найбільше?
– Так, моїм рідним містом є Львів. Я тут жила до вступу в університет. З чотирьох до 18-ти років займалася танцями й ще із зовсім малого віку була постійною учасницею конкурсів, брала участь у шкільних заходах, також мала активну пластунську діяльність. Кожен з цих досвідів виховав у мені потрібні риси характеру. Я однозначно завдячую батькам за підтримку в усіх моїх починаннях і втіленнях бажань. У мене не було такого, що батьки мене на щось наштовхували або переконували, натомість завжди підтримували у моїх власних бажаннях.
– Що спонукало вас обрати саме медичну галузь?
– Жартую, що я перше зернятко в родині. Бабуся часто нагадує мені, що медицина є її нереалізованою мрією, тому дуже пишається моїм вибором. Але ініціатива вступати сюди була моєю й інших варіантів я не розглядала.
– Чому Тернопіль, адже у вашому рідному місті є власний медичний університет?
– Це був перший університет, з якого мені прийшло запрошення, й я, не роздумуючи, подалася туди.
– Після Львова ритм Тернополя вам не надто сповільнений?
– Львів – це про динамічність, а Тернопіль – це про комфорт і якесь приземлення. У Львові все надто швидко, все рухається, багато різних людей. У Тернополі ж я відчуваю спокій, мені тут затишно.
– Що змінив у вашому звичному житті вступ до ТНМУ? Що було найважчим?
– Найважчим, власне, був переломний період адаптації: переїзд до Тернополя, нове університетське життя, потім COVID-19, повномасштабне вторгнення… Вже зараз, коли минув якийсь час, можу сказати, що кожен пережитий досвід у житті може або зробити тебе слабкою, або підсилити твої внутрішні якості, щось нове відкрити у собі. І завдяки тим внутрішнім якостям згодом підкорюються вершини. Тож я обрала для себе другий варіант, хоча це доволі складно.
– До якого напряму найбільше лежить ваша душа?
– Зі спеціальністю в мене не було роздумів. З перших курсів душа моя лежить до дерматовенерології. Мені цікавий цей напрям.
– Ви уже маєте вагомий досвід навчання в медичному виші. Що могли б порадити своїм молодшим колегам?
– Упевнено можу сказати, що вихід за межі книжок і медичних статей значно примножує можливості реалізації в медицині. Мультиобізнаність, коли в тебе є досвід не лише у навчанні в медичному університеті, а й в інших сферах, скажімо, в організації, волонтерстві, робить з нас лікарів, які завжди готові до будь-якого розвитку подій. Це додає впевненості у собі та трохи полегшує життя в різних моментах, тому це дуже важливо й я щиро раджу це всім. І моя друга порада: вийти із зони комфорту, йти туди, де страшно, навіть, коли мрії чи ідеї здаються цілком нереальними.
– Які ваші найсміливіші мрії?
– Про найсміливіші мрії зазвичай не мовлять уголос. Та насправді понад усе мрію жити у вільній країні та бути частиною свідомого суспільства, яке об’єднане спільними цінностями. Це те, що нині мені хочеться найбільше.
– Що найважливіше вам дав ТНМУ?
– Насамперед людей. Медичний університет також загартовує, виховує стресостійкість. Вдячна ТНМУ за те, що я себе тут знайшла, а також справу, якою хочу займатися. Знайшла й оточення, людей, з якими робимо чудові проєкти, та близьких друзів, разом з якими проводжу час.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА