У стінах нашого університету, де майбутні лікарі опановують науку порятунку людських життів, є особливе місце для душі. Уже десятиліття тут, серед лекцій про анатомію та біохімію, відбуваються духовні зустрічі – простір, де студенти можуть зупинитися, замислитися про сенс життя, віру й мораль. Ці бесіди, що сповнені щирості й тепла, проводить отець Ігор Драпак – священник Української греко-католицької церкви, викладач біоетики, капелан університету й людина, чия присутність надихає.
Духовні зустрічі: міст між наукою й вірою
Усе почалося 2015 року, коли новопризначений ректор університету Михайло Корда звернувся до ректора Тернопільської вищої духовної семінарії отця Івана Римара з цікавою ідеєю. Він прагнув, щоб студенти-медики не лише здобували професійні знання, а й мали змогу розвивати духовний вимір – той, що допомагає залишатися людяним у складній професії лікаря. Так з’явилися духовні зустрічі, які з часом стали невід’ємною частиною життя університету.
Отець Ігор Драпак, тоді молодий священник і викладач семінарії, взявся за цю місію. Спочатку він проводив бесіди сам або разом зі семінаристами, експериментуючи з форматами – від камерних розмов у групах до великих зібрань в актовій залі. Тепер ці зустрічі найчастіше відбуваються в затишній читальній залі бібліотеки університету, де панує атмосфера довіри та відкритості. За десять років вони стали традицією, яку студенти чекають з нетерпінням, адже це не просто лекції, а живе спілкування про те, що хвилює молодь – віру, мораль, сенс життя.
Шлях священника: від семінарії до університету
Отець Ігор Драпак – людина, чиє життя сповнене глибини й різноманітності. Народився він у с. Острів, де з дитинства відчув поклик до духовного життя. Його шлях до священства розпочався в Тернопільській вищій духовній семінарії. Прагнення до глибшого розуміння віри привело його до Люблінського католицького університету в Польщі. Там він навчався в магістратурі, а згодом – в аспірантурі, захистивши докторську дисертацію на тему «Унікальність християнства у розумінні Івана-Павла ІІ».
2012 року Ігор Драпак прийняв священницьке рукоположення й розпочав служіння в парафії Святого Володимира у селищі Велика Березовиця, що неподалік Тернополя. У парафії він активно залучає дітей та підлітків до церковного життя, є духівником Марійських і Вітарних дружин та спільноти УМХ.
Водночас з парафіяльною роботою отець Ігор повернувся до Тернопільської семінарії – спочатку як вихователь і префект, а з 2015 року як викладач. Нині, коли семінарія трансформувалася в академію, він продовжує ділитися знаннями з майбутніми священниками.
Зв’язок з Тернопільським медичним університетом став новим етапом у його служінні. 2018 року отець Ігор отримав декрет митрополита як студентський капелан університету, а з 2021 року долучився до викладацького складу, ставши асистентом кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки. Викладання біоетики – це для нього не просто академічна дисципліна, а спосіб допомогти студентам осмислити моральні дилеми, з якими вони зіткнуться в професії.
Для отця Ігоря Тернопільський медичний університет – і місце роботи, і частина сімейного життя. Він щасливо одружений з Оксаною Ярославівною Драпак, доценткою кафедри фармакології цього ж вишу. Разом вони виховують чотирьох дітей.
Діалог з молоддю: про віру, мораль і сучасність
Духовні зустрічі в університеті – це не лише лекції чи проповіді, а справжній діалог. Отець Ігор відкритий до дискусій, радо слухає думки студентів, навіть якщо вони суперечать його поглядам. «Кожна людина має право на власну думку, – переконаний він. – Моя мета – показати, що віра може бути відповіддю на їхні запитання».
Зустрічі відбуваються протягом усього року, але особливо популярними вони стають напередодні великих християнських свят – Різдва й Великодня. Формат різноманітний: від простих бесід до поїздок і тематичних заходів. Наприклад, торік у листопаді студенти разом з отцем Ігорем організували вечір пам’яті митрополита Андрея Шептицького. На Різдво університет наповнився колядами, які лунали в коридорах та аудиторіях, об’єднуючи всіх – від першокурсників до викладачів.
Часто ініціатива йде від самих студентів. Вони пропонують обговорити складні теми, як-от етичну оцінку абортів чи евтаназії, і запрошують отця Ігоря як експерта. «Такі дискусії для мене – це виклик, але водночас радість, – розповідає він. – Молодь не боїться ставити гострі запитання, і це означає, що їм не байдуже». Серед тем, які найбільше цікавлять студентів, – повага до людського життя, моральна оцінка складних медичних рішень, а також питання війни».
Отець Ігор Драпак зазначає, що студенти ТНМУ – це особлива аудиторія. «Вони інтелектуально розвинені, амбітні, сучасні, – каже він. – Приїжджають з різних куточків України, приносять із собою різний досвід, погляди. Спілкування з ними збагачує й мене самого». Отець Ігор вчиться в них відкритості, вмінню ставити запитання та бачити світ з різних перспектив. «Це як діалог між поколіннями, – додає він. – Я ділюся власним досвідом, а вони – своїм баченням і разом ми ростемо».
Десять років спілкування: як змінилася сучасна молодь?
За десять років роботи зі студентами отець Ігор помітив, як змінюється світогляд молоді. «Це складне питання, адже зміни не завжди очевидні, – розмірковує він. – Але якщо дивитися в розрізі десятиліття, то вплив інформаційних технологій став дуже помітним. Сім-вісім років тому молодь була менш залежною від ґаджетів, їхній світогляд був ширшим, більш відкритим до живих розмов. Зараз інформації стало більше, але вона часто хаотична, невпорядкована. Студенти іноді губляться в потоці даних, бо не завжди вміють їх аналізувати».
Ще одна зміна, яку помічає священник, – зростання прагматизму й релятивізму. «Сучасна молодь частіше ставить собі запитання: «Що мені це дасть?» – ділиться думками отець Ігор. – Ідеї відносної правди, коли кожен сам визначає, що є добром, а що злом, стали більш поширеними. Але водночас я бачу в них щире бажання знайти сенс, щось справжнє». Для священника це не привід для песимізму, а виклик – показати молоді, що християнські цінності можуть бути відповіддю на їхні пошуки.
Що найбільше цікавить студентів? «Якщо мовити про віру, то їх приваблюють живі приклади, – відповідає отець. – Вони хочуть бачити, як віра працює в реальному житті, як вона допомагає долати труднощі. А ще, як майбутні медики, вони люблять дискутувати про біоетику – від питань гідності людського життя до моральної оцінки складних медичних рішень». Особливо цікавими стають бесіди, коли за одним столом збираються представники різних конфесій – католики, православні, протестанти. «Якщо правильно налаштувати тон розмови, це стає справжнім обміном досвідом, – каже отець Ігор. – Такі зустрічі відкривають очі всім нам».
На передовій духу: спілкування з військовими
Окремим і важливим аспектом служіння отця Ігоря Драпака є його робота з військовими. Цей досвід почався ще 2014 року під час проведення АТО, коли він молодий 27-річний священник лише починав свій шлях. «Мої парафіяни й знайомі були на війні, – згадує він. – Один з них, який повернувся з полону, пережив жахіття біля Савур-могили. Він міг приїхати до мене посеред ночі, коли його накривав посттравматичний синдром. Я вчився слухати, підтримувати, молитися разом з ним».
З початком повномасштабного вторгнення спілкування з військовими стало ще інтенсивнішим. Отець регулярно їздить у зони бойових дій з волонтерською допомогою, підтримуючи захисників духовно й морально. «Військові потребують не лише матеріальної підтримки, а й присутності, доброго слова, молитви, – розповідає він. – Їхній моральний дух високий, але ми всі розуміємо, як важко їм під щоденними обстрілами. Дехто з них ламається не лише фізично, а й психологічно, духовно. І священник може допомогти – делікатно, без нав’язливості, просто будучи поруч».
Цей досвід він іноді використовує на лекціях з біоетики, ділячись зі студентами прикладами людяності та стійкості, які бачив на війні. «Але я не вважаю себе експертом у роботі з військовими, – додає він скромно. – У нашому університеті є чудові фахівці з кафедри психіатрії та медичної психології, які навчають студентів, як працювати з травмами війни. Моя ж роль – радше духовна».
Цьогоріч отець Ігор разом з проректором університету, професором Степаном Запорожаном ініціював курс для священників, присвячений душпастирській роботі в умовах війни. Ідею підтримали митрополит Теодор і ректор ТНМУ Михайло Корда.
Історія отця Ігоря Драпака – це приклад того, як віра й праця можуть змінювати світ. Від парафії у Великій Березовиці до лекційних залів медичного університету, від розмов зі студентами до підтримки воїнів на передовій – він іде шляхом, де кожен крок наповнений сенсом. Його життя – це міст між духовним і земним, між минулим і майбутнім, між серцями тих, хто шукає правду. І в цьому, мабуть, полягає справжня сила його служіння – бути поруч, слухати, надихати та вказувати шлях до світла.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлини Миколи ШОТА