Майбутні стоматологи – активні донори

З початком повномасштабної війни в Україні нестача донорської крові стала ще більшою проблемою, зокрема, й для поранених наших захисників. Отож не дивно, що у Всесвітній день донора викладачі та студенти нашого університету поділилися цим даром життя. Понад 30 студентів ТНМУ здали кров у червні. Але студенти й викладачі нашого вишу є постійними донорами – і екстрено, і планово здають кров впродовж року. Своїм досвідом донорства поділилася декан стоматологічного факультету ТНМУ, доцентка Світлана Бойцанюк і майбутні стоматологи.

Перший досвід донорства Світлана Бойцанюк отримала 1987 року, ще коли була студенткою Львівського медичного інституту. Що спонукало її здати кров? Випадок. Усіх студентів запросили до спеціально обладнаного приміщення одного з корпусів, куди прибула мобільна група. Здавали цільну кров. На той час вона й не здогадувалася, що цей перший досвід стане для неї справою на все життя.

– Переломним моментом, – каже Світлана Іванівна, – в моєму житті була непроста ситуація, коли я сама потребувала донорської крові. Це уже з розповідей родини я пригадую, як непросто було знайти донорів для мене, бо група крові доволі рідкісна. Але мій досвід як реципієнта надихнув і мотивував мене. Люди, які здають кров, дарують життя іншим. Невипадково їх називають донорами, що з латинської й означає – «дарувати». Так я стала добровільним донором та є ним донині.

Через повномасштабне вторгнення росії в Україну під час активних бойових дій наші військові зазнають поранень з масивними крововтратами. Крім того, варто не забувати й про цивільних, які стають жертвами ракетних та артилерійських ударів – їм також необхідна донорська кров. Вона життєво необхідна й людям з деякими захворюваннями, зокрема онкологічними, молодим мамам після важких пологів, постраждалим у нещасних випадках.

Власним прикладом Світлані Бойцанюк вдається долучати студентів до цієї шляхетної справи. Вона пригадує, як у лютому 2023 року до студентства Тернополя звернулися з відділу охорони здоров’я та медичного забезпечення нашого міста з проханням допомоги донорською кров’ю. Студенти стоматологічного факультету відгукнулися без вагань. За півтора місяця понад 150 осіб активно долучилися до цієї доброчинної місії – без жодного примусу, але з обов’язковим інформуванням батьків.

– Здача крові – це безпечна та проста процедура, – каже Світлана Бойцанюк. – Звісно, потрібно підготуватися. Не завжди самопочуття після здачі крові є відмінним, проте думка, що твоя кров рятує, допомагає швидко відновитися й уже з новими силами готуватися до… наступної донації.

Своїм досвідом донорства поділилася студенти стоматологічного факультету

Василь БРИЛЮК, студент п’ятого курсу:

– Мій донорський стаж вже два роки. Я родом з Хмельницького, але здаю кров у Тернополі, бо наразі мешканець файного міста. Цією ідеєю мене захопила подруга, бо вона теж неодноразово здавала кров. Коли ж розпочалося повномасштабне рашистське вторгнення, то й я вирішив поділитися своєю кров’ю з нашими захисниками та тими, хто її потребує. У мене рідкісна група крові – 4 +, тому розумію, якою важливою для людей з цією групою може стати моя донація. Траплялися випадки, коли мені телефонували й просили терміново здати кров, бо цієї групи часто не вистачає. І я із самого ранку біг до Центру крові, мене пропускали без черги, бо там вже «свій», завжди раді мене бачити. До речі, моя мама вже багато років здає кров, і вона була тільки «за», коли почула про моє рішення. На початках, звісно, не знав, як почуватимуся після цієї процедури. Але тих, хто ще вагається, можу запевнити: все нормально, навпаки з кожною здачею крові почуваюся дедалі краще – очищується шкіра, відчуваю приплив нових сил. Кожного разу, здаючи кров, відчуваю, що в такий спосіб можу допомогти людям, а також хлопцям, які нині захищають наші життя. Я відчуваю навіть якесь продовження життя моєї крові, бо вона працює на відновлення людського ресурсу, дає шанс перемогти хворобу, одужати. У мене «добра» кров – лабораторні показники відмінні, я не палю, не вживаю алкоголь, займаюся спортом і не зловживаю спортивними БАДами. За якість своєї крові даю стовідсоткову гарантію. Дуже відповідально ставлюся до процедури донації, їх у мене вже з десяток назбирається. Можливо, в майбутньому й до Почесного донора дійду, зупинятися на досягнутому не збираюся, а поки що на моєму рахунку майже 4 літри, які з радістю передав для людей у потребі. Кров здаю раз на два місяці, якщо б можна було частіше, то донатив би, але є певні показання до цієї процедури.

Максим МИКИТАШ, студент п’ятого курсу:

– Моя стежка до донорства розпочалася не так давно. Для мене, як й, зрештою, для багатьох моїх однокурсників вона пролягла з нашого факультету, а прикладом в цій справі стала декан Світлана Іванівна Бойцанюк. Вона давно донатить кров і нас надихнула власним прикладом. З того часу ми всією групою, точніше, з тими, хто не має протипоказів, ходимо до обласного центру здачі крові.

Потреба у крові та її препаратах є завжди, бо і травми, і оперативні втручання часто потребують цієї життєдайної рідини, а з початком війни вона зросла в декілька разів. Донація на наше повсякдення життя практично не чинить жодних незручностей, але для когось вона може стати порятунком і врятувати життя. Лячно лише вперше йти на цю процедуру, бо ж не відомо, як все відбудеться, тому раджу взяти із собою того, хто вже має такий досвід. Мені подобається «колективне» донорство, коли ми йдемо до обласного центру здачі крові великою компанією, позитивно налаштованими. Потім робимо селфі чи світлини напам’ять, підтримуємо один одного. Якщо людина боїться, але хоче здати кров, то їй краще йти з товаришем, який підтримає, трохи розрадить її під час процедури. Після здачі крові отримуємо маленькі презенти, п’ємо чай з печивом, спілкуємося. Розвиток культури донорства є запорукою своєчасної допомоги для всіх, бо кожен може потрапити в таку ситуацію, коли йому буде потрібна кров. Незважаючи на те, що завершую навчання в університеті, донорство не полишатиму. Раджу всім молодим людям ставати донорами, не боятися цієї процедури жертвувати свою кров для тих, хто захищає нас від русні. Можливо, саме ваша кров врятує чиєсь життя.

Іван ГУЛЯЩИЙ, студент третього курсу:

– Війна – це страшне випробування, з яким зіткнулася наша держава. Щодня наші хлопці й дівчата борються не на життя, а на смерть й щоразу, коли я здаю кров, в мене одна й та ж думка – вона врятує комусь життя. Бути донором для мене не важко, але дуже відповідально. Ні для кого не є таємницею, що нині на фронті через кровотечі втрачаємо наших захисників, тому дуже важливо, щоб люди ставали донорами крові. Тішуся, що наш університет організовує колективну донацію, щоразу залучаючи дедалі більше студентів і викладачів. Маленькими справами ми наближаємо нашу Перемогу. Впевнений, що нинішні справи в майбутньому повернуться лише добром. Дуже вдячний декану стоматологічного факультету Світлані Іванівні Бойцанюк, бо саме вона відчинила нам двері в донорство. Вірю, з Божою допомогою та добрими справами ми швидше переможемо ненависного ворога.

Лариса ЛУКАЩУК

 

Цікаві факти про донорство

  • У розвинених країнах кров здають частіше, ніж у малорозвинених. Понад 40% обсягу донацій збирають у державах з високим рівнем доходу, де проживає лише 16% населення світу.
  • В екстрених ситуаціях для порятунку життя одного реципієнта потрібна цільна кров трьох донорів.
  • Щоб уникнути зараження реципієнтів, донації обстежуються на віруси.
  • Добровільне безоплатне донорство переважає майже в 60 країнах світу. Цікаво, що потреби банків крові цих країн задовольняються на 100%.
  • За даними ВООЗ, 33% донорів складають жінки.
  • Фізичні навантаження після здачі крові можна робити вже через добу. Помірних занять спортом разом зі збалансованим харчуванням зазвичай достатньо для запуску самовідновлення організму.
  • Мешканець Австралії Джеймс Гаррісон пожертвував плазму 1 173 рази, за що потрапив у книгу рекордів Гіннеса. Донації австралійця врятували життя понад 2 000 000 новонароджених, адже його кров збагачена особливими антитілами, стійкими до антигену D резус-фактора.
  • Щоб цілком забезпечити потребу в донорській крові, на 1 000 людей потрібно щонайменше 33 донації на рік.
  • Люди, які регулярно роблять пожертви, у середньому живуть на 5 років довше.

Приблизно 8% ваги людини припадає на кров (орієнтовно 5,5 літрів), і втрата хоча б половини є смертельно небезпечною. Тому допустимий розмір донації, при якому доросла людина не відчуватиме шкоди, становить 300-450 мл за раз. Ці незаперечні правила безпеки при переливаннях застосовуються давно, проте, чи корисно здавати кров, медики дізналися не відразу.

Дослідивши стан здоров’я регулярних донорів і порівнявши його з групою однолітків, які жодного разу не здавали кров, лікарі здивувалися несподіваним відкриттям. З’ясувалося, що донори у середньому на 5 років живуть довше, рідше страждають серцево-судинними захворюваннями та легше переносять застуди.

Цими фактами зацікавилися американські та фінські вчені, вивчаючи плюси й мінуси при здачі крові. І згодом незалежні дослідження підтвердили, що в донорів кращий баланс холестерину, що зменшує ризик інфарктів та інсультів.

Зайве залізо також виводиться з тіла під час кровопускання. Коли цей елемент знаходиться в балансі, він бере участь у багатьох корисних процесах. Але його надлишок може нагромаджуватися в печінці та інших органах, спровокувати гемохроматоз і призвести до порушення роботи всього організму. Регулярні донації здатні уберегти від цих проблем.

Учені пояснили й причину тривалого життя донорів: донації активують систему кровотворення та стимулюють імунітет. Тому люди, які віддають свою кров на благо інших, і самі отримують додаткові роки активного життя.