Знаємо, що о. Яків Горбачевський був 19 років парохом церкви у с. Зарубинці. В цьому селі промайнули десять років дитинства Івана, який був третьою дитиною у родині. Але в життєписі батька й сина своє почесне місце займає також м. Збараж. Останні шість років свого життя о. Яків прожив саме у цьому місті (1869-1875 рр.). Тут він був парохом греко-католицької церкви Христового Воскресіння.
Парафія ця – давня. Немає літописних даних, коли саме вона постала, бо на початках належала до Луцької єпархії. Це вже згодом її приєднали до Львівської архієпархії. Церкву Христового Воскресіння, яка діє й зараз у Збаражі, почали споруджувати 1760-го року. Теперішній її адміністратор о. Олексій Боднарчук розповідає дещо з історії. Каже, що вулиця, яка розкинулася за цим храмом, носила назву Шевська, бо на ній жили шевці. Один із них – Григорій Гимонюк, очільник шевського цеху, коли вже був похилого віку, весь свій статок заповів на спорудження церкви. І він розпочав будівництво, тому свого часу в народі цей храм називали Шевським або Великим. За радянської влади войовничі атеїсти цю церкву закрили. Було намагання знищити її цілком, але все-таки зберегли як склад. Так, у захристі тримали парти, різний шкільний інвентар, а в передній частині висипали мінеральні добрива.

Принагідно зазначити, що за часів, коли у храмі Христового Воскресіння служив о. Яків Горбачевський, теж не все було гладко. Як розповідає о. Олексій Боднарчук, з переїздом до Збаража о. Яків Горбачевський, передусім, зіткнувся із житловою проблемою. Він проживав в оселі колишнього пароха о. Антіна Бохенського, який свого часу збудував власний будинок. Власне, це житло в його дітей і винаймав о. Яків.
Деякі факти про священницьку діяльність о. Якова Горбачевського можна почерпнути й з книжки «Літопис парафії Христового Воскресіння у м. Збараж від давніх часів до 1939 року», що вийшла друком у Львові 2016 р. Вже із самої назви видання зрозуміло, що в ньому викладено історію і церкви, і парафії. Автор книги – краєзнавець Василь Лаба, який вже понад три десятиліття працює у Львівському історичному архіві як дослідник. Пише, що появою літопису цієї парафії м. Збараж має завдячувати саме ініціативі о. Олексія Боднарчука, який 2007 р. закінчив Тернопільську вищу духовну семінарію імені Патріарха Йосифа Сліпого, навчався в Урбаніанському університеті в Римі, де отримав науковий ступінь ліцензіата з догматичного богословія.
О. Олексій ознайомлює мене зі сторінками книжки, загострює увагу на документах, що пов’язані з о. Яковом Горбачевським. Скажу одразу, історичних джерел не так уже й багато. Нині знаємо, що акт презенти на парафію у м. Збараж о. Якову підписав уповноважений князя Євгена де Ліґне доктор Олександр Сенковський у Кракові 1 квітня 1870 р.
В архіві зберігся лист о. Якова Горбачевського до Львівської консисторії від 8 червня 1871 р. Завдяки йому можемо нині побачити почерк священника, прочитати його звернення. Описує ж о. Яків здебільшого стан парафіяльних будівель, просить консисторію допомогти фінансово. Процитую виклад цього листа і коментар автора книги цілком з «Літопису парафії Христового Воскресіння у м. Збараж від давніх часів до 1939 року»: «8.6.1871 року о. Горбачевський писав до консисторії, що стара парафіяльна хата в дуже давні часи була збудована у центрі міста, а господарські будинки пароха (фільварок), для їх охорони від частих пожеж, були збудовані ще 63 роки тому в церковному ліску за півмилі від міста. Але парохам важко було наглядати за тим господарством. Тому о. Бохенський для своєї вигоди на власній ділянці землі на залужецькому передмісті 39 років тому збудував хату та найнеобхідніші господарські будівлі, переїхав туди жити й там перебував до смерті. Парафіяльна хата в місті, залишившись без догляду, перетворилася майже в руїну. І коли прибув о. Горбачевський, то не мав де поселитися. Тому мусив оселитися в хаті о. Бохенського, а церковне братство за це платило нащадкам померлого пароха щорічний чинш 260 зр. Це було незвичним для парафіян, і почалися різні розмови. Деякі не хотіли давати й появилися борги з оплатою. Влада загрозила екзекуцією майна впертим. Тому церковний комітет 6 червня вирішив купити цю хату. Щоб не платити щорічно. Консисторія дала згоду, але через декана. Однак староство про рішення консисторії нічого не знало, тож справу продажу не можна було зробити. Тому 13.09.1871 р. о. Горбачевський знову повідомив консисторію, що церковний комітет хоче купити хату померлого о. Бохенського. Але за що купити? Ніхто не давав грошей.
05.02.1872 р. о. Горбачевський доповів консисторії, що комітет хоче купити хату, продавши частину церковної землі. Консисторія такий спосіб категорично відкинула. Земля для церкви була капіталом. Справа з купівлею затягувалася через бюрократичні перешкоди. Збаразький староста, відповідаючи на запит намісництва 29.03.1878 р., прямо писав, що винен у цьому міський голова (мер), який має особисту неприязнь до священника. Ціна 3030 зр є невеликою порівняно зі щорічною орендною платнею 300 зр. Контракт був укладений 17.04.1878 р. Не знаю, чи куплена хата надавалася до житла пароха, але треба ще було десь жити і сотрудникам. Виглядає, що куплена стара хата залишалася сотруднику, а парох хотів для себе відбудувати хату при матерній церкві у місті.
07.02.1879 р. церковний комітет просив консисторію подбати про організацію конкурен-ційної розправи для будівництва нової хати для пароха. Гадаю, ця справа робилася з великим скрипом, бо аж 1882 р. консисторія наказала декану прибути сюди та з’ясувати ситуацію з будівництвом хати й шопи в присутності бурмистра, церковного комітету та громади».
Як бачимо, справа з парафіяльною хатою, яку порушив о. Яків Горбачевський, тривала ще після його смерті. Нагадаю, що о. Яків відійшов у вічність 14 липня 1875 р. І новим парохом став його зять – о. Ераст Ходоровський, який був одружений з Марією Горбачевською. Він народився у м. Збараж та був сином місцевого сотрудника о. Дмитра. Рясу священника одягнув 1872 р. За всю свою священницьку діяльність був парохом чотирьох парафій на Львівщині та Тернопільщині. Помер 4 вересня 1922 р. у с. Малашівці, які нині у складі Тернопільської територіальної громади.
Чому ставлю наголос саме на Малашівцях? Дружиною о. Якова Горбачевського була Гонората Воїнська. Наразі надто мало є фактів із її життя, отже, це велике поле праці для нинішніх і майбутніх дослідників. Знаємо хіба, що вона народилася 1 червня 1833 р., можливо, походила з чеського села Нижбор (Nizbor), якщо зважити на лист Івана Горбачевського до брата Антіна 23 липня 1939 р. Він, зокрема, пише: «Пригадую собі, що часто була мова про якийсь Нижбор і, здається, у зв’язку з небіжчиком дідом Воїнським». Гонората була молодшою від о. Якова на 16 років. Стала матір’ю восьми дітей. Гарно співала, знала чимало народних пісень, яких навчала й власних синів і доньок. Коли пішов у засвіти її чоловік, матеріальне становище сім’ї значно погіршилося. З донесення збаразького старости знаємо, що о. Яків «не залишив жодного маєтку». Дізнаємося також, що «вдова Гонората є в убогому стані, жінка проста, без освіти». Залишилася з чотирма дітьми: Іван тоді був докторантом медицини у Відні, Антін вже четвертий рік здобував юридичну освіту у Львові, Йосиф навчався в другому класі Тернопільської гімназії, донька Марія була вже заміжня за греко-католицьким священником Ерастом Ходоровським і проживала у с. Малашівці. Тож пані Гонората разом зі своєю знайомою, теж удовою, Качуровською взялися за продаж тютюнових виробів. Але цей бізнес пані Гонораті не вдалося розвинути, як підкреслено в донесенні збаразького старости, вона «понесла, правдоподібно, внаслідок непорядності страту і залишила те заняття». Тому Гонората Горбачевська змушена була попрощатися зі Збаражем і переїхати, власне, у с. Малашівці, де парохом був її зять – о. Ераст Ходоровський. Коли ж і де пані Гонората знайшла вічний спочинок, поки що невідомо. За логікою, її мали б поховати разом з чоловіком – о. Яковом. Але нині не знаємо, де покоїться прах і самого о. Якова Горбачевського. Можливо, похоронили його в м. Збараж. Але в якому місці? На цвинтарі чи навіть біля церкви Христового Воскресіння? За словами о. Олексія Боднарчука, могила о. Якова, як і деякі інші поховання, була, очевидно, знищена, проте достеменно невідомо, чи в часи світових воєн, чи коли панувала радянська влада. Адже в комуністичний період цвинтар, що був у середмісті Збаража, був ліквідований та на його місці збудували кінотеатр «Каменяр».
Краєзнавець Руслан Підставка з таким твердженням не згоден. Каже, відразу праворуч від «Нижньої брами» Збаразького греко-католицького кладовища, виникнення якого орієнтовно можна продатувати кінцем ХVІІІ-початком ХІХ ст., є територія, яка логічно мала б «заселятися» передусім відомими людьми. До їхнього числа належали і багатолітні настоятелі Великої (Шевської) церкви: о. І. Костецький, А. Заячківський, зять останнього о. С. Тесля. Обстеження цієї ділянки було викликане потенційним віднайденням могили попередника вищезазначених парохів – о. Якова Горбачевського, який помер у м. Збараж 14 липня 1875 р. (але, де похований – не встановлено: чи в Збаражі, чи в Зарубинцях?). Першою могилою з правого боку (щоправда, вже зруйнованою) є купа каміння, на одному з них вибита дата – 1841, але о. Яків народився 1817-го (за В. Лабою). Отже, справа й надалі потребує пошуків, дослідження.