У серці ТНМУ, де кожен день студенти опановують складну науку порятунку життів, розквітають і творчі таланти, що додають яскравих барв до університетського життя. Одним з таких є Роман Сосницький – третьокурсник медичного факультету, який поєднує мрію стати лікарем з пристрастю до театральної сцени. Його історія – це захоплива розповідь про те, як випадкове знайомство з мистецтвом може змінити світогляд, відкрити нові обрії та подарувати радість самовираження. Сьогодні ми розповімо про юнака з Волині, який, обравши шлях медицини, несподівано для себе став зіркою театрального колективу «Арт-драма» та вразив глядачів роллю Івана Синиці у виставі «Гуцулка Ксеня».
Роман народився у мальовничому місті Ківерці на Волині, де серед зелених лісів і тихих вуличок формувався його характер і мрії. У його родині не було медиків, тож рішення стати лікарем стало для нього особистим вибором, який визрів у шкільні роки. «Десь у дев’ятому класі вирішив, що хочу бути лікарем, – згадує Роман Сосницький. – Мені подобається концепція прикладної медицини: є людина з проблемою, ти її вислухав, поставив діагноз, призначив лікування й, врешті-решт, допоміг. Це відчуття, що ти потрібен, що твоя робота змінює чиєсь життя, неймовірно надихає».
Ця пристрасть до медицини мала міцне підґрунтя. Роман з дитинства захоплювався точними науками, а особливо хімією, яка стала для нього не просто шкільним предметом, а справжньою любов’ю. Участь в олімпіадах з хімії приносила йому нагороди, а вміння аналізувати та логічно мислити сформувало його підхід до розв’язання будь-яких завдань. «Можливо, любов до хімії й підштовхнула мене до медицини, – задумливо додає він. – У цих науках є щось спільне: розуміння процесів, пошук причин і шляхів їх вирішення».
Та Роман Сосницький був не лише старанним учнем за партою. Він завжди прагнув бути в центрі подій, брати участь у шкільних заходах і бути соціально активним. У старших класах його обрали президентом школи – роль, яка вимагала відповідальності й уміння об’єднувати людей. «Лідерство – це моє, – усміхається юнак. – Люблю брати на себе відповідальність і завжди дотримуюся слова». Ця риса стала його візитівкою, яка допомагає йому як у навчанні, так і в творчості.
Цікаво, що, попри успіхи, Роман зізнається: золотої медалі за випуск він не отримав. «Я трохи лінивий, – зізнається юнак. – Не люблю витрачати енергію на предмети, які мені не до душі. Вивчаю їх для загального розвитку, але глибоко занурююся лише в те, що люблю та що, впевнений, знадобиться в майбутньому». Такий прагматичний підхід не завадив йому ретельно підготуватися до вступу в один з найкращих медичних вишів України – Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського.
Вибір ТНМУ був результатом ретельного аналізу. Роман, як людина, що звикла зважувати всі «за» і «проти», вивчав інформацію про різні університети, але відгуки друзів і репутація Тернопільського медуніверситету переконали його остаточно. «Усі мовили про потужну технічну базу, професійних викладачів і серйозний підхід до навчання, – згадує він. – Зрозумів, що це саме те, що мені потрібно». Навіть повномасштабне вторгнення росії в Україну 2022 року не зупинило його. Заручившись підтримкою рідних і вірою в українських захисників, Роман склав Національний мультипредметний тест і став студентом омріяного вишу.
Переїзд до Тернополя став для Романа Сосницького новим етапом життя, сповненим викликів і відкриттів. Компактне, затишне місто одразу припало йому до душі. «Тернопіль зустрів мене дуже привітно, – розповідає хлопець. – Тут я знайшов друзів, однодумців і дуже швидко почувався мов удома». Порівнюючи Тернопіль зі своїм обласним центром Луцьком, Роман зазначає, що обидва міста мають схожу принадність – затишний, але сповнений можливостей для тих, хто готовий їх шукати.
Навчання в ТНМУ виявилося саме таким, як Роман і уявляв: складним, але захопливим. «Перший курс був найважчим, – згадує юнак. – Але він трохи нагадував школу, лише з набагато більшою відповідальністю. Знаєш, що ніхто не вибачить за «не було часу», сам відповідаєш за свої знання та оцінки». Особливо хлопцеві подобається система навчання в ТНМУ, де студенти не прив’язані до одного викладача, а мають змогу працювати з різними фахівцями на кожній кафедрі. «Це допомагає зосередитися на предметі, а не на людині, – пояснює він. – Ти вчишся заради знань, а не заради чиєїсь прихильності».
Поза навчанням Роман не забуває про спорт, який супроводжує його з дитинства. Волейбол, тренажерна зала та шахи – це не лише спосіб тримати себе у формі, а й можливість перезавантажитися після напружених лекцій та практик. «Шахи особливо допомагають, – ділиться думками студент. – Думати на кілька кроків вперед, аналізувати – це навички, які використовую не лише в грі, а й у житті». Спорт для Романа Сосницького – це також спосіб підтримувати баланс між розумовою працею та фізичною активністю, що так важливо для майбутнього лікаря.
Роман – людина, яка не може всидіти на місці. Його лідерська натура, енергія та багаторічний досвід у народних танцях (вісім років!) підштовхнули юнака до нового виклику – театру. У школі він уже мав досвід постановки драматичних сценок до свят, як-от новорічний вечір чи День талантів, але справжнє знайомство зі сценою відбулося в ТНМУ, коли дізнався про театральний колектив «Арт-драма».
«На другому курсі одногрупник розповів про «Арт-драму», – згадує Роман. – Він так захоплено мовив про колектив, про керівницю Мар’яну Варварук, що я загорівся бажанням спробувати». Але потрапити до театру виявилося не так просто: набір акторів відбувався лише раз на рік – восени, а юнак дізнався про колектив навесні. Та його наполегливість і трохи удачі (в колективі не вистачало хлопців) зробили своє: після розмови з Мар’яною Варварук Роман отримав шанс.
Уже незабаром він дебютував у виступах до Шевченківських днів, а з осені розпочалася підготовка до вистави «Гуцулка Ксеня». Роль Івана Синиці стала для Романа справжнім проривом. «Дуже хвилювався перед виступом, – зізнається він. – Але щойно вийшовши на сцену, тривога зникла й я просто кайфував». Роль Івана, за словами актора, була йому близькою: товариський, щирий персонаж ідеально відповідав його натурі. «Додавав у кожну фразу, кожен жест щось своє, – розповідає він. – Це було легко, бо Іван – це частково я».
Та Роман не хоче зупинятися на ролях, які йому близькі. Він мріє про експерименти: «Хочу зіграти антагоніста – персонажа, який викликає неприязнь чи навіть огиду. Це було б цікаво, адже я сам цілком інший – товариський, відкритий. Така роль стала б справжнім викликом». Ця амбітність і бажання вийти за межі зони комфорту роблять Романа Сосницького особливим актором, який готовий зростати й відкривати нові грані свого таланту.
Театр для Романа – це не лише творчість, а й спосіб відпочити від напруженого навчання. «Арт-драма» стала для нього другою сім’єю. «Колектив неймовірний, – захоплено розповідає він. – Усі привітні, товариські, є про що поговорити. Мар’яна Варварук – це людина, яка живе мистецтвом. Вона надихає нас, удосконалює сценарії, прищеплює любов до сцени». Завдяки театру Роман не лише розкрив свій акторський талант, а й знайшов нових друзів, серед яких, до речі, є також його краяни.
Історія Романа Сосницького – приклад того, як можна гармонійно поєднувати, здавалося б, несумісне: серйозну професію лікаря та яскраве захоплення театром. Він не планує обирати між цими двома світами, адже кожен з них наповнює його життя сенсом. «Медицина – це моя основна мета, – каже хлопець. – Але театр – це відпочинок, зміна діяльності, нові емоції. Він допомагає мені бути собою й показувати себе з іншого боку».
У майбутньому Роман мріє стати висококласним лікарем, який не лише лікує, а й надихає своїх пацієнтів. Водночас він хоче продовжувати експериментувати на сцені, відкриваючи нові ролі й сюжети. Його амбітна мрія – зіграти складного, багатогранного персонажа, який змусить глядачів задуматися, а, можливо, навіть переглянути власні погляди. «Чи то в медицині, чи на сцені, я хочу залишати слід, – ділиться він. – Хочу, щоб моя робота приносила радість і користь».
Роман також розмірковує про те, як його театральний досвід може допомогти в професійному житті. «Акторство вчить емпатії, умінню слухати та відчувати людей, – пояснює він. – Ці навички безцінні для лікаря. На сцені вчишся бути щирим, а в медицині щирість допомагає будувати довіру з пацієнтами». Такий підхід робить Романа не лише талановитим студентом і актором, а й людиною, яка прагне гармонії у всьому, що робить.
Шлях Романа Сосницького – це свідчення того, як наполегливість, відкритість до нового і любов до своєї справи можуть відкривати несподівані горизонти. Він не побоявся вийти за межі звичного, спробувавши себе в театрі й знайшов у цьому не лише радість, а й новий спосіб самовираження. Його історія надихає інших студентів не замикатися лише на навчанні, а шукати можливості для розвитку в різних сферах.
Роман також показує, що не обов’язково бути ідеальним, щоб досягати успіху. Його зізнання про «лінивство» і вибірковий підхід до навчання роблять його ближчим до кожного з нас. «Не треба гнатися за золотими медалями, якщо це не твоє, – радить він. – Важливо знайти те, що запалює тебе, і вкладати в це всю душу». Ця проста, але глибока думка може стати дороговказом для тих, хто шукає власний шлях.
Від волинського школяра, який мріяв про медицину, до зірки університетського театру – шлях Романа Сосницького, сповнений несподіванок і перемог. І хто знає, можливо, одного дня побачимо його не лише в операційній, де він рятуватиме життя, а й на великій сцені, де продовжить вражати своєю щирістю, харизмою та талантом. Наразі ж його історія нагадує нам, що ніколи не пізно відкрити в собі щось нове та зробити крок назустріч мрії.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлина Яніни ЧАЙКІВСЬКОЇ