Студентка четвертого курсу фармацевтичного факультету Світлана Прокопович уже понад пів року працює в аптеці, застосовуючи й відшліфовуючи на практиці отримані у ТНМУ знання. Своїм досвідом праці, а також враженням від навчання в нашому університеті вона ділиться з читачами «Медичної академії».
– Добігають кінця канікули. Світлано, чи вдалося вам відпочити впродовж літа, щоб належно підготуватися до нового навчального року? На що чекаєте від нього?
– Оскільки я вирішила цього літа поєднувати роботу та відпочинок, то не можу сказати, що вдалося відпочити на сто відсотків, але до навчального року готова. Очікую від нього нових знань, адже на четвертому курсі в нас буде багато дисциплін саме профільного спрямування. Хочу насолоджуватися навчальним процесом і всі знання, які отримаю, застосувати на практиці в роботі.
– Скільки й де ви вже працюєте? Який досвід здобули?
– Почала працювати, навчаючись на другому семестрі третього курсу. Пішла на роботу, одночасно вивчаючи фармакологію, яку в нашій професії знати дуже важливо, адже це наука про лікарські препарати та їх дію на людський організм. Зрозуміла, що мені таким чином легше і на роботі, і з вивченням фармакології, бо багато чого вже розумію та знаю. Зізнаюся, іноді трохи важко поєднувати навчання й роботу, та все ж намагаюся все встигати, зокрема, «Крок» склала без особливих клопотів.
Який досвід здобула, працюючи в аптеці? Передусім дізналася про численні нові лікарські препарати, адже вони постійно з’являються на фармацевтичному ринку. Є аптеки різного спрямування. Я працюю в лікарняній аптеці, що має багато своїх особливостей. Зокрема, більшість її клієнтів приходять до нас відразу після призначення лікаря.
– Що на роботі для вас найскладніше?
– Найскладніше – це лікарський почерк (сміється). Є лікарі, які стараються писати охайно та розбірливо, щоб їх зрозуміли. Але деякі пишуть вкрай невиразно, ще й пацієнтам не скажуть, що саме вони мають придбати. Тож до нас не раз приходять люди зі словами, що вони вже обійшли всі аптеки довкола й ніхто не може прочитати.
– Маєте зараз можливість звернутися до своїх колег з медичного факультету, щоб вони в майбутньому зважали на такий важливий момент.
– Я була б їм за це дуже вдячна.
– Чи бачите себе надалі фармацевтом в аптеці?
– Оскільки моя мама працює фармацевтом, я перебуваю в цьому середовищі змалечку. Воно мені стало рідним. Задумувалася також й про професію медичного представника, та поки що мені подобається працювати в аптеці, спілкуватися з людьми, за можливості допомагати їм розв’язувати їхні проблеми, підказувати. Дуже тішить, коли люди знову приходять і кажуть, що я справді допомогла.
– Ви згадували, що другий семестр третього курсу був для вас особливо складним. Чи вдається вам, зважаючи на це, гармонійно поєднувати навчання, працю й відпочинок? Чи все ж безсонні ночі з книжкою в руках трапляються-таки у вашому студентському житті?
– За всі три роки навчання в медичному університеті не було жодного разу, щоб я не спала цілу ніч. Добрий сон – запорука здоров’я. Це незаперечна істина, якої намагаюся дотримуватися. Траплялося, на першому курсі могла сидіти за книжками до другої-третьої ночі, але згодом зрозуміла, що даремно витрачаю час і жертвую сном, бо інформація практично не запам’ятовується. Краще виспатися та перечитати матеріал зранку. На свіжу голову, як мовиться, значно краще сприйняття й думки світліші.
Тож, незважаючи на завантаженість, відпочинок просто необхідний. Коли повертаюся з навчання чи роботи, мені потрібно пів годинки чи годину просто полежати, щоб відновитися, чи зайнятися улюбленою справою. Мене дуже відволікає від повсякденних клопотів музика, люблю її слухати. Заспокоює також в’язання, малювання. Якщо маю вільні хвилинки, витрачаю їх на це.
– Якщо б ви складали своє резюме, яка фраза в ньому була б основною?
– Мабуть, кожного працедавця передусім хвилює запитання, чи є в потенційного працівника досвід роботи. Тож, гадаю, що саме ця фраза була б головною й у моєму резюме: в мене є досвід роботи. Важливі також риси характеру людини. Мої основні риси – комунікабельність, наполегливість і стійкість. Для роботи в аптеці дуже потрібна стійкість. Різні люди приходять, з найрізноманітнішими проблемами, потрібно вміти кожного вислухати, щось порадити.
– Які ще риси свого характеру, крім згаданих, вважаєте важливими?
– Цілеспрямованість і прямолінійність. Дуже люблю прямолінійних і чесних людей. Ці риси й мене характеризують, я рада їх бачити в інших. Не люблю в людях підступність, зверхність і байдужість.
– У вашому житті трапляються такі люди?
– Є такі люди. Мабуть, як і в усіх. Стараюся з ними не конфліктувати або ж взагалі уникати, якщо є така можливість.
– Попри суттєву завантаженість, чи долучаєтеся до різних активностей нашого університету? Які напрями вас ваблять найбільше?
– Кілька разів брала участь в олімпіадах з органічної хімії, фармакології та ботаніки. Почала цікавитися наукою, яка завжди дає можливість пізнати щось нове. Вирішила для себе, що впродовж цього навчального року досліджуватиму лікарську рослинну сировину. Вже й вибрала, яку саме, – настурцію. Почала частково вирощувати її для дослідження. Мої наукові прагнення завжди підтримує завідувачка кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою, професорка Світлана Михайлівна Марчишин.
Окрім цього входжу до вченої ради фармацевтичного факультету, інформую студентську спільноту нашого курсу про новини на факультеті й координую її з адміністрацією.
Разом зі своєю групою долучаюся до волонтерських зборів для наших військових. Навчаючись на першому курсі, планувала спробувати власні сили в творчому колективі університету, зокрема, хотіла співати в нашому хорі. Проте тоді розпочалася повномасштабна війна. Відклала це бажання, але наразі так і не здійснила його. На жаль, усе охопити неможливо.
– Маєте музичну освіту?
– Ні, але співати люблю й, гадаю, мені це непогано вдається. Співала в хорі своєї школи.
– У якій школі ви навчалися?
– У Тернопільській школі-колегіумі Патріарха Йосифа Сліпого. У файному місті я народилася та зростала. Змалечку любила вчитися. Мене ніхто ніколи не змушував до навчання. Завжди всі домашні завдання виконувала сама, батьки навіть про це ніколи не нагадували. Кілька років також була президентом шкільного самоврядування. Закінчила школу із золотою медаллю. Про своїх шкільних учителів можу сказати лише найкращі слова: всі вони хороші, люб’язні, дуже нам допомагали в усьому та дали належні знання. Тож своїми силами, практично без додаткової підготовки я склала ЗНО та вступила на державне навчання у ТНМУ. Неймовірно зраділа сама й поспішила потішити батьків, які завжди підтримують мене в моїх починаннях.
– Обрали фармацію завдяки маминому прикладу?
– Починаючи із шостого класу, чи не всі літні канікули я проводила на роботі в мами. Мені завжди було цікаво спостерігати, як вона спілкується з людьми, як їм допомагає. А ще я дуже любила читати інструкції до лікарських засобів. Тоді навіть не підозрювала, що згодом оберу фармацію як свою майбутню професію. На той же час мені було просто цікаво проводити з мамою цілий день у неї на роботі. Тому частково це вплинуло на моє рішення. Втім, спочатку я ще трохи вагалася, гадала, чи хочу стати медиком, а чи фармацевтом. Але, врешті-решт, обрала фармацію. І жодного разу про це не пошкодувала, оскільки навчальний процес у ТНМУ мені дуже подобається.
– Чому для вступу обрали медичний університет саме в Тернополі?
– З кількох причин. Насамперед наш університет готує хороших знавців своєї справи. До того ж він у рідному місті, тому не потрібно нікуди їхати далеко від дому.
– Які поради з власного досвіду дали б нинішнім першокурсникам?
– Уповні проживати кожну мить, адже людське життя насправді коротке, а студентські роки, як відомо, найкращі, й у пам’яті вони закарбуються назавжди. Тож не сидіти лише за книжками, а жити повноцінно та насолоджуватися життям. Утім, вчитися та здобувати знання треба, адже для цього, власне, ми й приходимо у виш. Пораджу обов’язково вчити все поступово. Не пропускати якоїсь теми, тому що кожне заняття, кожна тема є сходинкою до наступної. Щось пропустите й не зрозумієте – далі буде значно складніше. Краще відразу про все незрозуміле розпитати у викладачів, вони завжди допоможуть.
– Хто з викладачів справив на вас найкраще враження?
– У нашому університеті є багато хороших викладачів. З нашого факультету хочу згадати, зокрема, завідувача кафедри загальної хімії Григорія Ярославовича Загричука, який завжди ставиться до студентів з особливим розумінням. Кураторка нашої групи Ольга Богданівна Поляк, яка викладатиме в нас на четвертому курсі фармацевтичну хімію, також завжди нам допомагає, підказує в усьому. Багато допомагає студентам і Світлана Михайлівна Марчишин, яку я уже згадувала. Загалом усі наші викладачі дуже добрі, чуйні. Щиро їх поважаю й вдячна за знання, які вони нам дають.
– Якщо трапляються складні ситуації, важкі емоційні моменти, де шукаєте порятунок?
– Так, справді, бувають пориви емоцій, коли доходить й до сліз, адже ситуація в нас зараз трагічна. У мене на фронті багато друзів, знайомих. Рятують робота та близькі люди. Допомагають розмови з батьками, коханим хлопцем і друзями, які завжди зуміють вислухати, заспокоїти та допомогти обрати правильний напрямок, не схибити в будь-якій ситуації.
– Що для вас є найважливішим у житті?
– У теперішній час найважливіше для мене – Перемога, мир і спокій в Україні. А також здоров’я та щастя близьких для мене людей.
– Ким бачите себе, скажімо, через 10 років? Про що мрієте?
– Я хотіла б бути завідувачкою в аптеці. Розумію, що ця посада передбачає багато обов’язків і потребує спеціальних навичок, тож ще навчатимуся, щоб досягти омріяного. Мрію також про те, щоб мати власну сім’ю та велику родину, бути комусь потрібною й завжди коханою.
– За що ви найбільше вдячні Тернопільському національному медичному університету ім. Івана Горбачевського?
– За сили, які він мені дає. Хто б що не казав, але медичний університет – це все ж доволі складно. Він дає багато знань, нових навичок, водночас виховуючи стійкість. Власне, за цю стійкість і жагу до знань я передусім дякую рідному вишу.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина з особистого архіву Світлани Прокопович