Уже третій рік поспіль студентка третього курсу фармацевтичного факультету Яна Сенів входить до складу студентського парламенту ТНМУ, а два роки бере участь у засіданнях вченої ради нашого університету. Активно волонтерить. Зізнається, що саме велика війна спонукала її до цього. Впевнена, що ми переможемо. Закликає кожного докладати якомога більше зусиль до волонтерської справи та не опускати руки. І ніколи не забувати про наших полеглих Героїв, щодня вшановуючи їхню пам’ять.
– Яно, чому обрали саме фармацевтичний факультет? Що вас найбільше приваблює у цій спеціальності?
– Зізнаюся, розглядала кілька варіантів для вступу до вишу. Та оскільки планую масштабувати свою спеціальність у майбутньому, вибрала для початку фармацію. Загалом мене завжди дуже цікавила фармакологія, різні препарати, їхня дія на наш організм та на певні органи. Власне, тому я й вибрала фармацевтичний факультет, щоб пізніше ці знання дозволили мені професійно зростати.
– Яким саме чином плануєте масштабування в професії?
– У майбутньому я хочу бачити себе в косметології, що передбачає велику відповідальність перед пацієнтами, адже це робота, як мовиться, з візитівкою людини – її обличчям. Тож мені дуже важливо, щоб до мене була довіра, а медична освіта – одна з її складових.
– З якими складнощами чи викликами довелося зіткнутися на початку навчання? Як їх долали?
– Найбільші складнощі виникли з належною організацією свого часу. Адже в школі система навчання цілком інша, тому доволі важко було пристосовуватися до формування нового ритму життя. Через те я була трішки розгублена, але поступово все налагодилося. Перший семестр першого курсу став для мене періодом пізнання та вибудовування нового графіка.
– Хто вас надихає у майбутній професії?
– Насамперед це мої знайомі, які тривалий час працюють у сфері фармації та які розказували мені про власні досягнення. Зазвичай побутує думка, що фармація – це праця в аптеці. Завдяки своїм знайомим я ширше розкрила для себе цю професію. В особистих потребах також відвідувала косметолога. Ми з нею багато спілкувалися й мене дуже зацікавила ця сфера.
– Власне, вона й надихнула вас своїм прикладом?
– Так, вона розповіла про власний досвід, про те, що розпочинала свій професійний шлях також з фармації. Згодом відвідувала різні тренінги, курси з косметології. Я слухала її та розуміла, що це – точно моє. Адже коли тобі про щось говорять і ти відчуваєш, як це відгукується у серці, то це – воно.
– Ви входите до складу вченої ради університету. У чому полягають ваші функції?
– У вченій раді я вже майже два роки. Як туди потрапила? З першого курсу є членом студентського парламенту, в межах якого була ініціатива щодо членства у вченій раді університету. Мені запропонували увійти до неї, я залюбки погодилася. Це відповідальна посада. Як представниця студентства фармацевтичного факультету у вченій раді, слухаю про певні нововведення в нашому університеті, підтримую або заперечую їх, приймаю рішення, від імені студентів також можу подавати певні пропозиції чи ідеї.
– Який досвід ви здобуваєте, працюючи у студентському парламенті?
– У студентському парламенті я вже третій рік. Нещодавно відбулося перше офіційне засідання новообраного студпарламенту, на якому ми обрали його президію. Торік я входила до складу сектора дозвілля, брала участь у волонтерських активностях університету. Цьогоріч також схиляюся до цього напряму.
– Яке саме волонтерство обираєте?
– Здебільшого допомагаю ЗСУ. Разом з колегами ми дуже активно співпрацюємо з волонтерами, різними волонтерськими фондами і нашого міста, й області. Днями, до слова, був наочний приклад нашого волонтерства, до якого я залучила свою 303 групу: ми виготовляли присипки та порошки для наших військових. Торік провели благочинний волонтерський бал, де зібрали понад 50 тисяч гривень на потреби нашої армії. Обов’язково беремо участь у плетінні сіток. У студпарламенті започаткували більш активну хвилину мовчання – як у нашому університеті, так і на вулицях Тернополя. Користуючись нагодою, закликаю всіх приєднуватися у телеграм-каналі до групи #Вшануй 9:00 Тернопіль і разом виходити щодня о 9-ій на хвилину мовчання, щоб вшанувати пам’ять наших полеглих Героїв.
– Як волонтерство вплинуло на ваш світогляд та життєві цінності?
– Зізнаюся, на самому початку університетського життя я не дуже багато знала про волонтерство. Залучили мене до нього студенти старших курсів, з якими я поступово дедалі більше й більше спілкувалася. Для мене – це стимул. Нас багато, ми згуртовані, працюємо, як команда, комунікуємо між собою та розуміємо, що не витрачаємо час намарне, а справді робимо добру справу – хоча б якусь невеличку, але все для того, аби пришвидшити нашу перемогу.
– Знаю, ви долучаєтеся до просвітницького проєкту «Статеве виховання». Які результати бачите від своєї участі в ньому?
– «Статеве виховання» – це масштабний проєкт з університетським складом, до якого, до речі, можуть долучатися всі охочі. У нас є група лекторів, до якої я долучилася торік. Яка суть цього проєкту? Він спрямований на підвищення обізнаності підлітків у сфері статевого здоров’я. Ми активно спілкуємося на цю тему з учнями 12-15 років. Можу сказати, що це не дуже легко, тому що наші діти специфічно ставляться до таких тем, черпають інформацію з джерел на кшталт тік-току та інших соцмереж і гадають, що все знають. Тож спочатку наче неохоче слухають, та в результаті зацікавлюються й наприкінці лекцій запитують нас більше, ніж ми очікуємо. Як медики, ми маємо запобігти поширенню різних інфекцій та зберегти здоров’я. Тож на цьому й ставимо основний наголос під час зустрічей.
– Як вдається вам поєднувати навчання та активну громадську діяльність?
– Після першого семестру я розставила пріоритети. Звичайно, на першому місці навчання. Втім, на початку першого семестру поставила навчання аж надто високо, через те зовсім не відпочивала, що потім дуже відобразилося на моєму здоров’ї. Тож уже з другого курсу розподілила свій час так, щоб мала можливість і попрацювати, і відпочити, і займатися своїм захопленням.
– Як повномасштабна війна вплинула на вашу мотивацію до навчання та саморозвитку?
– Саме війна спонукала мене волонтерити та допомагати людям. Я можу бути також корисною у домедичній допомозі. Якщо так складатиметься ситуація, що мені доведеться допомагати нашим військовим як медикиня, я точно знаю, що не буду розгублена й зможу їм максимально зберегти життя та здоров’я. Це, мабуть, найбільша мотивація мого навчання.
– Що для вас означає бути українкою зараз?
– Насамперед не опускати руки та мати сталевий стержень, знаючи, що ми переможемо. І прикласти для цього якомога більше зусиль.
– У чому черпаєте сили, коли відчуваєте психологічне виснаження?
– Дуже люблю читати книги. Тож мені допомагає звичайне читання або ж прогулянка на свіжому повітрі, щоб трошки перезавантажитися й відтак далі працювати.
– Які ще маєте захоплення?
– Уже близько восьми років займаюся акторською майстерністю. У часи до повномасштабної війни брала участь у багатьох і конкурсах, і виступах. Та наразі це дуже звузилося, адже немає можливості так багато виступати. Але приїжджаючи у своє рідне місто, завжди відгукуюся на пропозиції від моєї театральної студії.
– Ви згадали про своє рідне місто. Звідки ви?
– Моє рідне місто – Долина, що на Івано-Франківщині. Я трошки зламала нашу родинну систему (усміхається), адже дві мої бабусі та мама Галина Ярославівна – викладачки української мови й літератури. Відповідно, вони очікували, що я стану їхньою наступницею, тож спочатку не дуже підтримали мою ідею щодо медичного університету. Врешті-решт, ситуацію змінило слово тата Ігоря Володимировича, який бачив мене і фармацевткою, і медикинею, тому він на сімейній раді став на мій бік і допоміг мені втілити цю ідею в життя.
До слова, і до вступу до вишу, і до активностей мене спонукала моя школа, зокрема її організаторка з навчально-виховної роботи Наталія Миколаївна Чоп, яка постійно мене залучала до різних проєктів. Спочатку я була дуже тихенькою дитиною, та вона побачила в мені потенціал і намагалася його розкривати. На це їй пішло доволі багато часу, кілька років. Та саме завдяки їй я стала лідеркою численних шкільних проєктів і заходів. І зараз продовжую бути такою ж активною та дякую Наталії Миколаївні за те, що вона мене свого часу так надихнула.
– Які навички вважаєте найважливішими для успіху в житті, зокрема, й у професії?
– Навички лідерства, а також сила волі та один із найважливіших пунктів, на мій погляд, – наполегливість. Безумовно, й відповідальність щодо обраної професії.
– Яка ваша найбільша мрія, пов’язана з майбутньою професією?
– Дуже хочу побувати на багатьох курсах, щоб мій рівень знань і професійні компетенції ставали якомога вищими. І мабуть, це створення власного невеличкого куточка, де могла б зустрічати своїх пацієнтів, які приходили б до мене з довірою та впевненістю в моїй кваліфікованості.
– За що ви найбільше вдячні ТНМУ?
– Вдячна своєму університетові насамперед за те, що зуміла сформувати у собі витривалість. Водночас ТНМУ показав, що він, окрім фахового навчання, надає студентам усі можливості для розвитку також в інших напрямах, для цього є величезна кількість різних гуртків, заходів і проєктів, до яких кожен може долучатися. Вдячна також вишу за вибудовування в мені наполегливості, стимулу до своєї мети та плану дій на майбутнє.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА