Основна мета, яку ставили перед собою реформатори системи медичної освіти – гармонізувати її з міжнародними освітніми стандартами. Інше питання, чи вдасться досягти цього в непростих умовах нинішнього часу. Ефективною платформою для моніторингу індивідуального професійного розвитку освітян покликаний стати Центр удосконалення педагогічної та фахової майстерності викладачів, започаткований в ТНМУ. Про діяльність та перспективи нового університетського підрозділу – в розмові з його очільницею, доценткою кафедри внутрішньої медицини №2 Софією Гусак.
– Софіє Романівно, новостворений центр, як я зрозуміла, покликаний стати координатором освітніх послуг для викладачів нашого університету?
– Саме так. Його створили напередодні війни за наказом ректора з метою підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників шляхом їхнього особистісного професійного розвитку, професійної компетентності та задля забезпечення якості підготовки здобувачів медичної освіти.
Це фактично структурний підрозділ університетського відділу внутрішнього забезпечення якості освіти. Сенс створення такої структури – дещо розширити обрії педагогічної майстерності викладачів нашого вишу. Запозичити найкращий міжнародний досвід, європейські стандарти якості освіти, а також згуртувати ініціативних й креативних викладачів, аби сприяти їх всебічній підтримці й безперервному професійному розвитку.
Варто зауважити, що центр з’явився завдяки двом проєктам, в яких наш університет бере участь. Це українсько-британський та українсько-швейцарський проєкт «Розвиток медичної освіти в Україні». Щодо самої ідеї, то вона зародилася під час тренінгу «Стратегічний розвиток університету та проєктний менеджемент». Учасники тренінгу, викладачі нашого університету – проректор з науково-педагогічної роботи, професор Аркадій Шульгай, голова комісії з визнання результатів підвищення педагогічної кваліфікації, доцент Григорій Загричук, доцентка Оксана Сидоренко, яка є відповідальною в нашому виші за втілення українсько-швейцарського проєкту, доцентка Наталія Галіяш та директорка ННІ медсестринства, професорка Світлана Ястремська побували на цьому тренінгу 25-27 січня в Одесі. А незадовго відбулася зустріч, на якій ми обговорили потребу такого центру в нашому виші. Ноу-гау підтримав ректор Михайло Михайлович Корда, а 2 лютого був виданий наказ про його створення.
– Оновлена система безперервного професійного розвитку поставила перед викладачами нові вимоги. Тепер кожен самостійно несе відповідальність за своє професійне вдосконалення.
– Те, що викладач відповідальний за самоосвіту, поза сумнівом, надзвичайно прогресивне нововведення. Але якщо за кордоном існують певні об’єднання педагогічних працівників чи самоврядні організації, які пропонують освітні послуги чи курси й мають на це відповідну ліцензію, то в Україні поки що це питання, як мовиться, відкрите. Тому ми й вирішили створити в університеті власний центр, який би став ефективною платформою для індивідуального професійного розвитку викладачів і був осередком творчості, мобільності, дієвої підтримки науково-педагогічних працівників.
Ми так розробили візію центру, щоб викладач став активним учасником освітнього процесу, брав участь у формуванні освітньої стратегії. Зрозуміло, що не завжди викладачі можуть стати для себе коучами, тому завдання таких центрів підтримали їх на цій траєкторії руху, щось підказати, налагодити коучінг, фасилітаторство, менторство, щоб скерувати відповідно до педагогічних потреб. Хочемо створити такий освітній простір, в якому будь-який викладач університету почувався б комфортно. Опанував вміння обирати всі ці активності – тренінги, воркшопи, вебінари, лекції відповідно до своїх запитів і, забезпечуючи в такий спосіб вимоги БПР. Згідно з новими вимогами за п’ять років викладач повинен набрати шість кредитів ЄКТС або 180 годин, але, як це часто трапляється, минає рік, а жодного кредиту не набрано. Очевидно, через багатофункціональність викладача вищої школи. Тому дуже важливо діяльність вдосконалення своєї педагогічної майстерності (підвищення кваліфікації) розпланувати на роки, а не наздоганяти втрачене, дорогою щось напрацьовуючи. Тут центр прийде на допомогу, підкаже якісь свіжі ідеї, аби людина могла ефективно спланувати свою діяльність, а відтак й забезпечила собі ці 180 годин.
– За якими критеріями обиратимете тренерів чи менторів центру та як проляже шлях викладача до нього?
– Викладачеві потрібно звернутися у відділ внутрішнього забезпечення якості освіти, звідки його скерують безпосередньо у центр, де він зможе отримати вичерпну консультацію та необхідну йому інформацію. Невдовзі запрацює вебсторінка центру, де можна буде також знайти всю необхідну інформацію.
Щодо кадрового потенціалу центру, то тут, зрозуміло, війна внесла деякі корективи. Наразі є посада виконуючого обов’язки керівника, яку доручили мені, та група ініціативних викладачів, які відповідатимуть за певні напрямки, так звані координатори з напрямків. Це люди, які пройшли вишколи, тренінги в українсько-швейцарському та українсько-британському проєктах. Центр працюватиме за такими напрямками: наукова діяльність викладачів і студентів, ґрантова діяльність, симуляційне навчання, безперервний професійний розвиток викладача, корпоративна культура та комунікація, зокрема зовнішня та внутрішня комунікація.
Робота центру базуватиметься на вивченні найкращих зразків міжнародного досвіду. В багатьох країнах створені й успішно функціонують подібні центри – Center for Teaching Excellence («Блискуче навчання» – авт.). Гадаю, найперше що маємо зробити – це ґрунтовно вивчити досвід таких центрів, а вже згодом створити власний простір та умови для надання ефективних освітніх послуг нашим викладачам. Певна річ, будемо займатися добором і формуванням команди тренерів, лекторів, спікерів відповідно до запиту викладачів.
Узагалі ж кадровий ресурс – це питання не одного дня, тут треба врахувати чимало аспектів, де в пріоритетах буде освітнє лідерство, адміністрування тощо. Скажімо, в планах більш широко застосовувати ресурс всесвітньовідомої освітньої платформи «Moodle», яку можна використовувати в дистанційному навчанні, для самоконтролю. Центр координуватиме діяльність ініціативних викладачів відповідно за тими напрямками, які я вже називала. Наразі маємо деякі напрацювання, зокрема, у сфері професійних компетентностей. Знаю, що для багатьох є певні труднощі у формуванні так званого професійного портфоліо. Отож зараз ми саме проводимо роботу з формування професійного портфоліо асистента, завідувача кафедри, професора. Інше питання: чим ці портфоліо наповнити, які вимоги ставить МОН України, як реально набути ці компетентності та які навчальні платформи для цього можна використати? В цьому напрямку будемо працювати. Поза сумнівом, аби відповідати запитам викладачів, їхньому безперервному професійному розвитку, треба вивчити їхні потреби. Тому плануємо провести анкетування, щоб знати, яких освітніх послуг вони потребують. Наразі працюємо над формуванням та наповненням вебсторінки нашого центру. Сподіваємося розпочати анкетування на початку навчального року та отримати дані, необхідні для складання планів професійного розвитку. Так зможемо врахувати потреби викладачів та їхні запити.
– Чи буде використано у вашому центрі новий метод БПР для педагогів і медичних фахівців – групи рівних від українсько-швейцарського проєкту?
– Безумовно. Цей метод вважається одним з найсучасніших у системі БПР у світі, заснованих на принципі peer to peer – «рівний рівному». Це доволі ефективний формат зустрічі однодумців, які хочуть покращувати свою викладацьку майстерність. Об’єднуючись у групи рівних, викладачі можуть відверто обговорити актуальні для них питання, обмінятися досвідом, отримати емоційну підтримку, налагодити зв’язки й співпрацю між собою, досягти колективного розв’язання складних завдань. До того ж БПР відбувається на регулярній основі, без відриву від роботи, за тематикою, яку формують самі учасники груп рівних. Це найдоступніший метод безперервного професійного розвитку для науковців і викладачів. Нині його успішно застосовують у Німеччині, Данії, Норвегії, Австрії, Швеції, він є дуже популярним. У Швейцарії, скажімо, відвідини групи рівних є обов’язковою умовою безперервного професійного розвитку. Нашому університетові таку можливість надав українсько-швейцарський проєкт «Розвиток медичної освіти в Україні». Діє три групи рівних для педагогів, де фасилітаторами є я та доцентки нашого університету Ірина Боровик, Наталія Галіяш, Оксана Сидоренко. Фасилітатори груп рівних пройшли ґрунтовне навчання й отримали супервізійну підтримку від УШП проєкту «Розвиток медичної освіти в Україні» на всіх етапах впровадження згаданої ініціативи. В червні завершилися зустрічі, а з вересня продовжимо роботу над актуальними темами нашої викладацької діяльності. Скажімо, на попередніх зустрічах ми розглядали кейси з педагогічної практики, наприклад, мали таку актуальну для нашого часу тему «Як працювати викладачеві в умовах невизначеності?». Учасники мали змогу поділитися власним досвідом, вирішенням ситуації та навчальної діяльності в умовах воєнного стану. Присутні ділилися досвідом, як вони комунікують зі студентами за таких умов, розповідали про власні методи та прийоми перевірки домашнього завдання тощо. Група невелика – 10-12 постійних учасників, які зустрічаються у своєму товаристві щомісяця, й мають можливість у тісному колі обговорити питання, які особливо турбують. Хочу наголосити, що групи є відкриті й приймають усіх, хто бажає.
Отож запрошуємо до нашого центру педагогічної та фахової майстерності викладачів.
Лариса ЛУКАЩУК