Студентка п’ятого курсу медичного факультету Вікторія Мірошник очолила цьогоріч Наукове товариство студентів ТНМУ. Вона переконана, що студентська наукова діяльність дає можливість поглибити свої знання в певних галузях, проведення наукових досліджень, набуття практичних навичок зі збору та аналізу інформації, а також допомогти у пошуку відповідей на важливі питання. Крім того, наукові гуртки кафедр – це ще й чудове місце для знайомства з новими друзями.
– Вікторіє, як вам вдається поєднувати навчання та керівництво Науковим товариством студентів? Які виклики при цьому виникають і як ви їх долаєте?
– Поєднувати навчання та керівництво Науковим товариством студентів – це не просто, але при правильній організації часу все можливо. Намагаюся чітко визначати пріоритети та бути гнучкою. Стараюся заздалегідь планувати свої завдання та розподіляти їх між днями, щоб і навчання, і обов’язки в НТС йшли паралельно. Звичайно, інколи виникають непередбачувані ситуації, та у таких випадках дуже допомагає підтримка моїх колег.
– Можливо, ви маєте ще якийсь досвід лідерства? Які якості, на ваш погляд, необхідні для успішного лідера?
– Вважаю, що успішний лідер повинен поєднувати кілька ключових якостей. По-перше, це відповідальність: коли ведеш команду, важливо показувати приклад і бути надійним у будь-якій ситуації. По-друге, гнучкість і вміння прислухатися до інших, адже навіть найкращі рішення – це ті, що враховують думки всієї команди. І, звичайно, мотивація та готовність постійно розвиватися, адже справжній лідер повинен не лише вміти вести людей за собою, а й надихати їх на розвиток.
Перший лідерський досвід я здобула ще у шкільні часи, де була президентом школи. До слова, я навчалася в Тернопільській спеціалізованій школі №5 з поглибленим вивченням іноземних мов, яку закінчила із золотою медаллю. Спогади про школу – найтепліші. Вдячна й вчителям, які завжди нас підтримували, й однокласникам, з якими залишила дружні стосунки.
В університеті з першого курсу виконую обов’язки старости потоку. Проте особливо цінним для мене є досвід, який отримала саме в нашому Науковому товаристві студентів, членкинею якого я є вже три роки. За цей час добре ознайомилася з усіма внутрішніми процесами НТС і мала можливість брати участь чи не в усіх заходах, які ми організовували. Цей досвід допоміг мені зрозуміти, як ефективно працювати над різними проєктами, враховуючи особливості кожного заходу, й чому командна робота є основою нашого успіху.
– Цікаво дізнатися, коли й як ви долучилися до НТС?
– До Наукового товариства студентів я долучилася за збігом обставин. Навесні 2022 року, коли допомагала у волонтерському центрі нашого університету, познайомилася з Анастасією Ігорівною Дуб, яка тоді очолювала Раду молодих вчених. Це було напередодні нашого традиційного конгресу студентів і молодих вчених. Через початок великої війни наукові питання відійшли на другий план, але конгрес усе одно потрібно було провести. Багато студентів роз’їхалися по домівках, тож для організації потрібна була додаткова допомога. Саме так, ще на другому курсі, я стала членом НТС і почала свій шлях у науковому товаристві.
– Який науковий проєкт вас найбільше захопив і чому? Взагалі чим для вас є наука?
– Якщо мовити саме про студентську наукову діяльність, то, на мій погляд, це можливість поглибити власні знання в певних галузях, проведення наукових досліджень, набуття практичних навичок зі збору та аналізу інформації, а також пошук відповідей на важливі питання. Наукові гуртки кафедр – це ще й чудове місце для знайомства з новими друзями.
Уже четвертий рік я є членкинею наукового гуртка з патофізіології, де ми з командою однодумців виконуємо дослідження під керівництвом професорки Ольги Володимирівни Денефіль. Наразі працюємо над експериментом з моделювання ПТСР у лабораторних тварин. Вважаю цю тему надзвичайно актуальною, адже проблема ПТСР та його лікування має величезне значення в умовах сьогодення, особливо в нашій країні.
Я є також членкинею кількох інших наукових гуртків і в різні роки мала можливість виконувати наукові роботи під керівництвом професорки Світлани Іванівни Шкробот, доцентки Наталії Іллівни Ткачук і професора Михайла Степановича Гнатюка. Кожен з них – видатний науковець і наставник, я надзвичайно вдячна за їхню підтримку та можливість отримати безцінний досвід.
– Як пандемія COVID-19, а потім і повномасштабне вторгнення вплинули на ваше навчання та наукову діяльність?
– Я вступила до ТНМУ 2020 року, коли навчання через пандемію відбувалося дистанційно. Доводилося дуже важко, особливо на першому курсі, коли ще не було досвіду університетського життя. Ми буквально сиділи за комп’ютерами з 9 ранку й до пізнього вечора, здавалося, що навчаємося майже цілодобово. Та в нас чудова група: всі старанно навчаються та підтримують одне одного, що насправді дуже допомагає.
Під час навчання на другому курсі почалася велика війна. Це змінило пріоритети й студенти зосередилися на волонтерській діяльності. Але ми швидко адаптувалися та зуміли гармонійно поєднувати навчання, волонтерство й наукову діяльність.
– Чим жертвуєте заради того, щоб усе встигнути?
– Жертвую особистим часом, який могла б присвятити відпочинку або спілкуванню з друзями. Наприклад, мені часто доводиться відмовлятися від зустрічей з близькими, адже пріоритетом стають підготовка до занять і наукова діяльність. Навіть елементарний відпочинок чи можливість провести вечір за книгою часто відкладаю на потім, адже завжди є щось, що потребує вирішення. Незважаючи на це, отримую багато задоволення від своєї роботи, здобуваю не лише знання, а й чудовий досвід.
– Як даєте собі раду з емоційним навантаженням, пов’язаним з війною?
– Намагаюся підтримувати внутрішню рівновагу завдяки навчанню та роботі в НТС. Це надає мені відчуття стабільності. Спілкування з близькими також допомагає, адже підтримка родини й друзів дає змогу поділитися емоціями та отримати розуміння.
– Розкажіть про себе: де народилися, хто ваші батьки, про що мріяли в дитинстві?
– Народилася в Тернополі. Мої батьки не мають стосунку до медицини. За освітою тато – фінансист, а мама – юрист. Вони пропонували мені здобувати освіту в їхніх галузях, але, попри це, цілковито підтримали моє бажання обрати свій шлях. І я дуже ціную, що вони завжди мене підтримують.
Мрія стати лікаркою в мене з’явилася ще з дитинства. Спочатку, як багато дітей, я уявляла себе ветеринаркою, а пізніше, подорослішавши, зрозуміла, що хочу допомагати людям як лікарка.
– Як прийшло остаточне рішення обрати саме медицину?
– Обрати медицину мене спонукало бажання допомагати людям і зробити свій внесок у те, щоб хтось отримав шанс на здорове, повноцінне життя. Медицина для мене – це не просто професія, а можливість приносити користь, працювати на результат, що має велике значення для інших. До того ж я завжди любила навчатися й відкривати нові грані в кожній темі, і медицина дає безліч можливостей для цього. Це галузь, яка постійно розвивається та завжди вимагає вдосконалення.
– Жодного разу не пошкодували, що вирішили навчатися в ТНМУ?
– Вибір університету для мене був дуже важливим і відповідальним кроком, тому я ретельно порівнювала ТНМУ з іншими вищими навчальними закладами. Можу впевнено сказати, що за всі п’ять років навчання я жодного разу не пошкодувала про власний вибір.
– Які напрями в медицині вас найбільше цікавлять?
– Оскільки в моїй родині немає лікарів, я не відчуваю тиску щодо вибору конкретної спеціальності. Поки що не визначилася остаточно, адже мене цікавить багато сфер, і розглядаю різні варіанти. Проте, з огляду на те, що в мене є ще майже два роки попереду, впевнена, що встигну зробити правильний вибір. Мій пріоритет – знайти сферу, в якій зможу приносити користь людям і відчувати, що роблю важливу справу, а також досягати професійного зростання та розвитку.
– Які маєте захоплення поза навчанням та наукою? Як вони допомагають вам відпочивати та перезаряджатися?
– У вільну хвилину намагаюся приділяти час тому, що допомагає відновити сили, відволіктися від повсякденної роботи та наповнити день приємними емоціями. На жаль, часто зустрічатися з друзями не вдається, але саме це дуже допомагає відволіктися від навчальних справ і відчути підтримку. Завдяки друзям отримую заряд позитиву та енергії, які іноді такі необхідні, аби перезавантажитися та дивитися на все зі свіжими силами.
Якщо є можливість, стараюся також відвідувати різноманітні заходи, пов’язані з медициною, – конференції, форуми, лекції, тренінги тощо. Такі події завжди надихають, дають змогу познайомитися з цікавими людьми, дізнатися про новітні досягнення в галузі, обмінятися досвідом і ще раз нагадують, чому я обрала саме цю професію.
– Узагалі – що вас найбільше надихає у житті?
– Одним з найсильніших джерел натхнення є люди навколо мене. Бачити, як люди досягають своїх цілей, долають виклики й роблять важливі кроки вперед навіть в умовах війни – це потужний стимул, щоб працювати над собою та не зупинятися на досягнутому.
– Маєте кумирів у медицині?
– Конкретне ім’я не назву. Мене дуже надихають сучасні лікарі в Україні, які, попри всі труднощі, особливо зараз, у воєнний час, продовжують робити свою справу та щодня рятують життя, працюючи у складних умовах. Їхня відданість роботі та сила духу – справжній приклад для мене.
– Який ваш основний меседж молодим людям, які мріють стати лікарями?
– Шлях студента-медика, а потім і лікаря, може бути нелегким, але кожен виклик – це можливість для зростання та самовдосконалення. Завжди потрібно пам’ятати, чому ви обрали цю дорогу, і це допомагатиме рухатися далі. Важливо також мати коло підтримки та залишатися в гармонії із собою.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА