Пам’яті Героя України, випускника ТНМУ Сергія Коновала
6 квітня 2024 року, захищаючи нашу країну від російської навали, під час виконання бойового завдання поблизу міста Часів Яр на Донеччині загинув тернополянин Сергій Коновал. 23 серпня 2024 року Указом Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові Коновалу Сергію Сергійовичу було присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
«Однозначно, він заслуговував цього звання ще за життя, – переконана дружина Сергія Ольга Коновал, – та, на жаль, отримав його посмертно. Втім, це велика частина мого плану вшанування чоловіка». Як зізнається Ольга, процедура присвоєння звання Героя України – непростий шлях для людини, яка взялася за це. І впродовж цих чотирьох з половиною місяців їй довелося пройти його: потрібно було написати дуже багато текстів-звернень, поспілкуватися з побратимами, із сім’єю та сформулювати все це в одне велике подання. Насправді їй було досить важко, та Ольга впоралася, бо прийняла рішення гордо нести славу про життя й діяльність свого чоловіка, розповідати світові якомога більше про нього.
Сергій Коновал закінчив наш університет 2015 року. Навчався на стоматологічному факультеті. Коли навесні 2014-го в Україні з’явилися «зелені чоловічки» й розпочалася антитерористична операція, він невдовзі приєднався до парамедиків добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри». Впродовж 2014-2015 років, надаючи бійцям допомогу, по кілька місяців перебував у Пісках, Щасті, Станиці-Луганській. І водночас навчався на п’ятому курсі. Звісно, документально це все було узгоджено належним чином. Але ж п’ятий курс, останній семестр, багато пропусків, могли виникнути проблеми з навчанням… «Лише не у Сергія! – мовить декан стоматологічного факультету, доцентка Світлана Бойцанюк. – Він був дуже здібним, організованим, дисциплінованим, вивчення матеріалу йому давалося легко, тож, незважаючи на те, що його поїздки на схід України були доволі тривалими, потім Сергій все швидко наздоганяв».
Утім, повертаючись додому, він не лише вчився, а й активно проводив просвітницьку роботу, зокрема, серед одногрупників та однокурсників. До слова, як зауважує Світлана Бойцанюк, студенти курсу, де навчався Сергій Коновал, мали особливо міцну й свідому громадянську позицію. Серед його випускників – і учасники Майдану, і учасники АТО, і воїни, які нині захищають нас на фронті. «З цими студентами, – пригадує Світлана Іванівна, – можна було не просто спілкуватися, а й цікаво дискутувати на різні історичні та політичні теми». Сергій завжди з особливим запалом долучався до таких дискусій, адже він не був фахівцем лише однієї галузі – крім стоматології, його дуже цікавили історія України, становлення нашої державності, культура, спорт, туризм і багато іншого. Сергій Коновал був дуже багатогранною особистістю. Тож йому вдавалося поєднувати й навчання, й поїздки на схід, й громадську роботу. Без жодних проблем він виконав навчальний план та успішно склав державну атестацію, отримавши диплом лікаря-стоматолога.
Упродовж наступних років Світлана Бойцанюк мала із Сергієм зустрічі і випадкові, і заплановані. Якось зустріла його після участі у велопробігу «Чумацький шлях». Тоді, 2018 року, разом з українськими велосипедистами Сергій Коновал подолав 10 тисяч кілометрів на іншому континенті – у США та Канаді. Основною метою цього заходу було зібрати кошти для сім’ї переселенців з Донеччини, які всиновили 13 діток. Водночас учасники велопробігу популяризували серед іноземців Україну, доносили їм правду про події, що в нас відбуваються. «З яким захопленням Сергій розповідав мені про свою просвітницьку роботу! – пригадує Світлана Бойцанюк. – Він наче змінювався при цьому: починав усміхатися, світитися, в нього очі горіли! Було видно, що людина живе цією справою». Залюбки ділився Сергій також власними планами. Зокрема, розповідав, як він створював 2019 року «Дім ветерана» – простір для бійців, ветеранів та їхніх сімей, запрошував прийти у гості, подивитися. У Сергія було багато ідей та задумів. Рідний факультет теж намагався максимально його підтримувати, докладаючись до зборів на потреби військових. «Востаннє ми бачилися із Сергієм перед його освідченням Олі – влітку 2023-ого, – із смутком каже Світлана Бойцанюк. – У січні 2024-ого вони побралися, а через три місяці до нас прийшла ця жахлива звістка: у бліндаж, де перебував Сергій та його заступник Тарас Петришин, потрапив ворожий снаряд».
З 2015 року Сергій Коновал був командиром 6-ої резервної сотні Добровольчого українського корпусу «Правий Сектор». Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, першого ж його дня, 24 лютого, Норд (позивний Сергія Коновала) разом з побратимами з «Правого Сектора» вирушив на фронт. Брав участь у визволенні Києва, Чернігова, Харкова та інших міст України, воював на різних напрямках Донеччини.
З тернополянкою Ольгою Данченко Сергій познайомився у квітні 2022 року в містечку з мальовничою назвою Барвінкове, що на Харківщині. Оля приїхала туди як волонтерка. «Приїхала на чотири дні – й залишаюся досі. Незважаючи на те, що Сергія вже немає, я все одно працюю з його підрозділом». Ольга зізнається, що вже з першого дня знайомства вони зрозуміли, що хочуть бути разом, що вони сім’я. Вони разом працювали, разом відпочивали, безмежно кохали одне одного та підтримували в усіх починаннях.
Олине серце Сергій полонив з першого погляду. Практично відразу вона зуміла побачити в ньому справжню мужність поєднану з неймовірним спокоєм, упевненість у собі, безмежну доброту й при тому – розважливість і відвагу. Сергій дуже швидко приймав правильні рішення. Він горою стояв за кожного свого побратима, за кожного бійця. Завжди відстоював ідею та дотримувався всіх своїх життєвих принципів. З ним було легко домовлятися й творити разом. Людина-позитив, у якої в житті завжди все було добре, що б там не сталося. Він знав, що вихід завжди є. «Однією з улюблених Сергієвих фраз, яку він часто мені повторював, була: «У нас все добре, доки ми живі», – розповідає Ольга Коновал. – Так і було… Доки в нас всі були живі, в нас було все добре».
Що дає їй натхнення, сили нині, коли Сергія немає фізично поруч? «Це наше величезне кохання, це пам’ять, – ділиться Оля. – Гадаю, якби в нашій сім’ї склалося навпаки, якби не стало мене, залишився він, я б дуже хотіла, щоб він ось так діяв, як дію зараз я. Щоб він жив пам’яттю, але жив свідоме адекватне життя, і щоб він продовжував усе те, про що ми з ним так багато і так глибоко мріяли. У нас було дуже багато планів, які ми часто й дуже детально обговорювали! Я чітко знаю, як це все має бути, тому й втілюю їх. Завжди повторюю собі, що маю гідно нести звання дружини офіцера та дружини Героя України. Недаремно ми обрали одне одного серед мільйонів інших людей. Ми були подібні, ми дивилися в один бік, ми кохали одне одного й це все я маю далі нести одна в життя за двох».
Ольга наголошує, що Сергій Коновал був не лише легендарним командиром бойового підрозділу «Сталева сотня» 2-ої роти 2-ого стрілецького батальйону 67-ої механізованої бригади Добровольчого українського корпусу, а взагалі феноменальною різнобічно розвинутою людиною. Крім стоматологічного фаху в нашому університеті, він також здобув спеціальність «Політологія» в ЗУНУ. Вільно спілкувався англійською, займався спортом, особистим розвитком, дуже багато подорожував, особливо обожнював мандрівки на велосипеді. Надзвичайно багато свого ресурсу також вкладав у розвиток молоді: організовував вишколи, патріотичні табори, збори, лекції, гутірки, створив у Тернополі вже згаданий «Дім ветерана» – місце, де ветерани можуть знайти різноманітну підтримку. «Сергій просто любив це життя й дуже любив нашу країну, – мовить Ольга Коновал. – І робив все для того, аби вона була вільна, незалежна та розвивалася».
Ольга продовжує чоловікові справи та втілює в життя його ідеї. Зокрема, передусім разом з командою підтримує діяльність «Дому ветерана». Започаткувала також масштабне виробництво FPV-дронів – це була мрія Сергія Коновала. Назвала його на честь чоловіка: «Nord Dron». Опікується «Сталевою сотнею» – й нині з чоловіковим підрозділом на Донеччині, підтримує його волонтерською допомогою. Робить прикраси з гільз і продає їх. Отримані кошти спрямовує на потреби рідного підрозділу. Має просвітницькі зустрічі з молоддю – з тернопільськими учнями та студентами. З ТНМУ Ольга Коновал тісно співпрацює, зокрема, долучається до доброчинного медичного форуму «MedTalk», який організовує наша аспірантка Юлія Бандрівська разом з командою студентів нашого вишу.
Ольга також заснувала стипендію та створила благодійний фонд імені Сергія Коновала. Першу стипендію, що підтримує дітей та молодь, які мають активну громадську позицію, вже видали. «Хочу, щоб таких стипендій було багато в усій Україні. І не лише в Україні, – зауважує Ольга Коновал. – Хочу, щоб ім’я Сергія звучало. Впевнена, що будуть фільми та книги про нього. Попереду на мене чекає багато роботи, але Сергій дав мені таку віру й упевненість у ньому, в мені і в нас, що я обов’язково впораюся. Пам’ять про Сергія Коновала житиме!».
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлини з особистого архіву Ольги Коновал