Інсульт – це третя провідна причина смертності людей у всьому світі й основна причина формування стійкої первинної інвалідності. В нашій країні щорічно трапляється понад 100 тисяч інсультів, а 35 % з них – у людей працездатного віку.
Одна з головних турбот пацієнта з інсультом – це повернення до активного життя й фізична реабілітація, що є складовою загальної післяінсультної реабілітації та яка допомагає відновити незалежність і покращити якість життя пацієнта.
Фізична реабілітація повинна починатися якомога раніше після судинної катастрофи, зазвичай у гострому періоді після стабілізації загального стану пацієнта (переважно протягом 24-48 годин після інсульту). Чим раніше пацієнту буде проведено реабілітаційні втручання, тим більше в нього шансів відновити порушені чи втрачені здібності та навички.
Метою фізичної реабілітації (фізичної терапії) є допомога особі з інсультом у поверненні навичків, що вона втратила внаслідок ураження частини мозку, за допомогою перенавчання; розвиток, збереження й максимально можливе відновлення рухової та функціональної здатності пацієнта.
Пріоритетним завданням медицини, звичайно ж, є виживання пацієнта після інсульту. Але не менш важливе значення має й якість життя людини після того, що сталося. Як бути надалі, якщо деякі функції організму втрачено?
Реабілітація після інсульту повинна бути комплексною, а отже, зачіпати не лише медичний бік, але й соціальний, психологічний та професійний. Як відомо, більшість людей після перенесеного інсульту зустрічаються з різними проблемами. Одні не можуть самостійно пересуватися, обслуговувати себе, розмовляти, інші ж втрачають навіть здатність до спілкування із зовнішнім світом, до виконання базових життєвих потреб (харчування, туалет тощо).
Ступінь неврологічного дефіциту насамперед залежить від типу інсульту (геморагічний чи ішемічний), його локалізації та величини пошкодженої ділянки від своєчасно наданої першої та спеціалізованої медичної допомоги. Але великий внесок в якість подальшого життя вносить і реабілітація після інсульту. Це потужний лікувальний та відновний інструмент, який дозволяє поставити на ноги пацієнта після інсульту в прямому й переносному сенсі.
Важливо підкреслити! Ступінь залишкових явищ після інсульту, а також їх відновлення безпосередньо залежить від належної, своєчасної та комплексної реабілітаційної програми.
Напрямки реабілітації після інсульту
Загальновідомим фактом є те, що кількість нервових клітин у головному мозку в рази перевищує необхідну кількість для виконання наших повсякденних завдань (організм використовує лише 5-7% нейронів мозку). Тому при загибелі частини з функціонувальних клітин є всі шанси на те, що людина зможе активувати деяку частину з так званих «сплячих» нейронів у результаті чого відбудеться утворення нових міжнейрональних зв’язків і втрачена функція зможе відновитися. Але для того, щоб цього досягнути, необхідно велике бажання, терпіння й час, правильна реабілітація та підтримка близьких людей.
Коли необхідно розпочинати реабілітацію?
Розпочинати відновлення необхідно з перших днів після інсульту, щойно минула за-гроза для життя в гострому періоді захворювання. Всі відновно-лікувальні заходи повинні добиратися в індивідуальному порядку й враховувати всі особливості конкретного випадку захворювання та ступеня ураження. Раннє призначення відновлювальних заходів значно покращує прогноз відновлення та зменшує кількість повторних інсультів у подальшому. Як правило, відновлення триває протягом першого року після інсульту, до того ж найшвидше результатів можна досягнути в першому півріччі.
Реабілітаційна програма
Програма реабілітації повинна добиратися в кожному випадку окремо, виходячи з наявних у пацієнта порушень. Загалом процес відновлення складається з таких частин: лікувальна фізкультура для відновлення рухової активності, в тому числі дрібної моторики; реабілітація порушень мови і навичок письма; соціальна адаптація; спеціалізована психологічна допомога; заходи боротьби з віддаленими ускладненнями інсульту; дієтичне харчування; профілактика повторних інсультів.
Методи відновлення
Сучасна медицина володіє досить широким арсеналом реабілітаційних методик, з яких можна скласти дієву програму: фізіотерапевтичні методики (апаратна фізіотерапія, бальнеотерапія, електростимуляція, баротерапія, грязелікування тощо); механічні відновлювальні методики (кінезітерапія); масаж, мануальна терапія, остеопатія; лікувальна фізкультура (ЛФК); методики альтернативної медицини (апітерапія, акупунктура, фітотерапія); професійна допомога логопеда; психологічна допомога; протезування та спеціалізована ортопедична допомога; реконструктивна хірургія, наприклад, при м’язових контрактурах; санаторно-курортне лікування; соціально-побутова адаптація (навчання до самообслуговування, організація побутового життя й допоміжне оснащення житла пацієнта); трудова реабілітація.
Ідеально, якщо є можливість скерувати пацієнта у спеціалізований реабілітаційний центр. Такі центри діють у всіх великих містах. Якщо пацієнта не вдається скерувати в реабілітаційний центр (це досить витратний вид лікування), то за бажанням не найгірший результат можна отримати при відновленні в умовах поліклініки та вдома.
Відновлення рухової активності та ЛФК
Відновлення рухової активності так чи інакше потребують усі пацієнти після інсульту, адже найпоширенішими наслідками судинної катастрофи є парези та паралічі кінцівок. Після інсульту рухові порушення мають нерівномірний характер, що залежить від того, який м’яз постраждав, точніше, ділянка головного мозку, яка відповідає за його рухову іннервацію. Необхідно зазначити, що відновити функцію нижньої кінцівки в повному обсязі простіше, ніж руки, оскільки повернути дрібну моторику досить складно. Існує кілька простих методик відновлення рухової активності, основною з них є лікувальна фізкультура.
Лікувальна гімнастика дає можливість: запобігти ускладненню тривалого вимушеного ліжкового режиму; утворенню м’язових контрактур у групах м’язів, які після інсульту є в стані гіпертонусу; підвищити м’язову силу паретичних кінцівок; поліпшити обмінні та мікроциркуляторні процеси у тканинах організму; налагодити функціонування внутрішніх органів; відновити втрачені після інсульту рухові навички та функції, а також дрібну моторику рук.
Лікувальна гімнастика повинна проходити поетапно, починаючи з перших днів після інсульту.
Початковий етап лікувальної гімнастики називають пасивним, адже активні рухи пацієнт ще не може виконувати за станом здоров’я або вони йому поки що протипоказані. Методи пасивної гімнастики спрямовані здебільшого на профілактику ускладнень після інсульту. Лікування починають з правильного положення пацієнта в ліжку (укладання), а також регулярної зміни положення. Це дозволяє запобігти розвиткові пролежнів, тромбозів судин, м’язової контрактури. Суть полягає в тому, що рухи в кінцівках виконує стороння людина (медичний персонал або родичі після навчання).
Важливо пам’ятати! Вид укладання залежить від рухових порушень, які присутні у цього пацієнта, тому такі рекомендації повинен давати лише фахівець з реабілітації.
Розробляють поступово кожен суглоб, починаючи з рук, закінчуючи суглобами ніг (плечові, ліктьові, променевозап’ясткові, дрібні суглоби кисті, кульшові, колінні, гомілковоступневі та дрібні суглоби ступні). Рухи повинні відповідати типу суглоба – згинання, розгинання, кругові обертання, приведення й відведення. Починати слід з малої амплітуди, поступово доводячи її до максимальної для конкретного суглоба.
В обов’язковому порядку виконують дихальну гімнастику для профілактики застійної пневмонії, а також масаж.
ЛФК в умовах ліжкового режиму починається тоді, коли людина може самостійно здійснювати рухи в положенні лежачи й для цього вже немає медичних протипоказань. Потрібно добрати та регулярно виконувати комплекс вправ для верхніх та нижніх кінцівок, а також для м’язів тулуба. У цьому допоможе фізіотерапевт або лікар-реабілітолог. Фахівець навчить усім тонкощам вправ, пояснить, скільки та як часто їх необхідно виконувати.
ЛФК у положенні сидячи, як правило, починається на 3-4 тижні після інсульту. До цього часу більшості пацієнтів вдається займати сидяче положення. Для початку необхідно освоїти просте сидіння зі спущеними ногами без опори під спиною. Починати слід із 2-3 хвилин, поступово доводячи час до 10-15 хвилин. Після закріпленого успіху можна братися й до спеціального комплексу вправ для всіх м’язових груп. На цьому етапі вже можна розпочинати відновлення мовних функцій (спеціальні вправи для артикуляційних м’язів), дрібної моторики кисті (особливо тут добре себе зарекомендували дитячі іграшки для розвитку дрібної функції руки).
ЛФК у положенні стоячи починається зі спроб пацієнта встати на ноги. Звичайно, спочатку ці спроби мають бути лише зі сторонньою допомогою, а також з використанням спеціального ортопедичного приладдя для додаткової опори. Як правило, лікувальна гімнастика спочатку включає нетривале стояння біля ліжка, поступово час необхідно збільшувати. Потім потрібно розпочинати прогулянки із сторонньою допомогою біля ліжка, в межах кімнати або палати. Тривалість і дистанцію прогулянок слід збільшувати поступово. Чудовий результат дають піші прогулянки на свіжому повітрі в комфортну для пацієнта погоду. Після цього етапу можна братися до вправ у положенні стоячи, які мають включати заняття на різноманітних тренажерах.
Інші методи відновлення рухів
У комплексній реабілітації пацієнтів після інсульту використовують і зовнішні методи активації рухової активності, наприклад, електростимуляцію м’язових волокон. Суть полягає в стимуляції м’язів електричними імпульсами за допомогою спеціальних апаратів. Ця методика здебільшого застосовується у пацієнтів, у яких ЛФК утруднена або безрезультатна. Нині існує багато різновидів апаратури для електростимуляції в домашніх умовах. Досить часто використовують особливий вид ЛФК – механотерапію або кінезітерапію. Це відновне лікування за допомогою рухів, але з використанням спеціальних тренажерів. Існує кілька видів механічних апаратів, дія яких спрямована на розробку тієї чи іншої м’язової групи.
Реабілітація мовної функції та навичок письма
Другим за частотою наслідком інсульту є порушення мови. Відновлення цієї функції організму відіграє велику роль не лише в медичній реабілітації пацієнта, але й у соціальній. Чим швидше відновиться контакт з навколишнім світом, тим швидше людина зможе повернутися до звичного та нормального життя. В основі відновлення мовної функції лежать регулярні заняття з логопедом-афазіологом, а також обов’язкове виконання домашніх завдань. У цьому процесі не останню роль відіграють близькі люди. У жодному разі не можна ізолювати людину від спілкування. Навіть якщо ви не розумієте, що вона хоче сказати. Поступово пацієнти починають вимовляти деякі слова, а потім цілі мовні конструкції. Якщо не порушена дрібна моторика, то повертається й здатність до письма. Мова після інсульту відновлюється досить довго, приблизно цей процес займає до двох років. Тому не треба відступати після перших місяців неефективних занять.
Соціальна адаптація
Обов’язковим супутником постінсультного періоду в багатьох пацієнтів є соціальна дезадаптація, яка пов’язана з порушенням рухової активності, мовними проблемами, втратою соціального статусу та звичного місця у суспільстві (особливо це важко для людей працездатного віку). Такі пацієнти потребують здорового клімату в сім’ї. Вони в жодному разі не повинні відчувати себе тягарем. Тож треба подбати про домашні обов’язки, які зможе виконувати хворий та відчувати себе корисною й активним членом сім’ї. Важливо забезпечити людині постійне спілкування та періодичну зміну обстановки. Можна недужого брати із собою до крамниці, в кіно, у гості тощо.
Психологічна реабілітація
Дуже важливим компонентом психологічної реабілітації є підтримка близьких людей. Необхідно постійно бути оптимістично налаштованим, вселяти в недужого віру в успіх, постійно підбадьорювати. Слід враховувати, що частим наслідком інсульту є астено-депресивний синдром, тому не можна ображатися на потерпілого, якщо він у поганому настрої, кричить на вас або відмовляється від гімнастики та масажу. В такому випадку потрібно не наполягати на лікувальних процедурах, а постаратися звернути увагу пацієнта на інші речі, наприклад, перевести розмову про улюблені телепередачі. Найкращим варіантом психологічної адаптації є допомога професійного психотерапевта, який має досвід роботи з пацієнтами.
Отже, реабілітація після інсульту буде успішною лише у випадку її комплексності, адекватності до стану людини, яка перенесла інсульт, своєчасного початку реабілітації, підтримки близьких людей та великим бажанням пацієнта повернутися до нормального життя.
Андрій ГОЛЯЧЕНКО,
професор Тернопільського національного медичного університету
ім. І.Я. Горбачевського