Цього року виповнилося 120 років з часу появи роботи Миколи Міхновського «Самостійна Україна».
Микола Міхновський народився 31 березня 1873 року у сім’ї священника в селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині належить до Київської області). Нащадок старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з XVII століття. Світогляд Миколи формувався під впливом батька, який свято беріг національні традиції та сміливо правив богослужіння українською.
Закінчивши Прилуцьку гімназію, 1891 року вступив на юридичний факультет Київського університету. Вже будучи першокурсником, Міхновський долучився до українського національного руху й став членом «Молодої громади». Але її культурницька, аполітична діяльність його не задовольняла, тож вступив до таємної студентської організації «Братство тарасівців». 1895 року Міхновський закінчив навчання в університеті та почав працювати адвокатом у Києві. 1897 року він їздив до Львова, де встановив тісні зв’язки з галицькими патріотами та закупив багато заборонених в Російській імперії різних видань, у тому числі твори Михайла Драгоманова та Івана Франка.
1898 року в житті Міхновського розпочався харківський період. Там він відкрив адвокатську контору й згодом здобув славу успішного адвоката, також завоював авторитет в української громадськості Харкова, особливо у студентства. У січні 1900 року Микола Міхновський взяв участь у становленні Революційної української партії (РУП) – першої самостійницької партії в Наддніпрянській Україні. Її лідери запропонували Міхновському написати програмні засади партії. У цій його роботі фактично вперше проголошена ідея державної незалежності України. Окремою книгою під назвою «Самостійна Україна» ця програма РУП побачила світ у Львові навесні 1900 року накладом у тисячу примірників.
На початку цього твору вказано, що кінець XIX-початок XX століття є часом визволення націй, а свобода, духовний розвиток людини, її матеріальне благополуччя можливі лише в національній державі. Для Міхновського українська національна держава – це не засіб, а мета, до якої треба прагнути. Тим він відрізнявся від українофілів «соціалістичного типу», для яких соціальні питання стояли на першому місці, а не питання державотворення. Тому 1917 року він доклав багато зусиль для створення українського війська – чого не скажеш про більшість лідерів Української Центральної Ради.
Міхновський звертав увагу, що українська нація платить «данину» не лише матеріальними добрами, але навіть психіку та інтелект її експлуатують на користь чужинців. Він вважав, що наші втрати на полі культурному, духовному були дуже великі й вели до руйнування української нації. І в цьому є вина інтелектуальної еліти, яка не виявила стійкості: «В історії української нації інтелігенція її раз у раз грала ганебну й сороміцьку роль. Зраджувала, ворохобила, інтригувала, але ніколи не служила свому народові…»
Деякий час «Самостійна Україна» вважалася програмою РУП, але згодом зазнала гострої критики. Малоросійська інтелігенція, вихована на російській культурі, сприйняла цей маніфест украй вороже. Незадоволення позицією Міхновського почалося й у самій РУП, адже «Самостійна Україна» не містила соціальної програми, а члени РУП тяжіли до соціалізму.
Не будемо вдаватися до розгляду діяльності Міхновського. Зазначимо лише, що його послідовно «виживали» Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра. «Любі друзі» Павла Скоропадського відмовили гетьмана призначати Міхновського головою уряду. Ця, безперечно, талановита людина виявилася «непотрібною» для тодішніх вождів українства. Хоча очевидно, саме таких лідерів у той час гостро потребувала наша нація. Та й чи лише в той час…
Таким чином, він цілковито вийшов з політичного життя. Розчарований в українській еліті, виїжджає на Кубань. 1920 року Микола Міхновський намагався емігрувати. Оселившись в Станиці Полтавській, почав вчителювати, якийсь час служив у кооперації.
1924 року Микола Міхновський повернувся до Києва, в якому встановлювали свої порядки представники радянської влади. Микола Міхновський, який віддав понад 30 років свого життя боротьбі за незалежність України, маючи заслужене реноме ворога російського шовінізму й імперіалізму, становив неабияку загрозу для окупаційної комуністичної влади. Йому не могли пробачити авторства гасла «Самостійна Україна – від Сяну по Кавказ». Тому Миколу Міхновського арештовують. Невідомо, як велося слідство, але після кількох днів допитів його звільнили. Проте вже наступного дня, 3 травня 1924 року, Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі, де він квартирував. Поховали його на Байківському кладовищі. На його прикладі служіння Україні десятиліттями виховувалися покоління української емігрантської молоді. Черга за самостійною Україною…
Степан ВАДЗЮК,
завідувач кафедри фізіології
з основами біоетики та біобезпеки, професор