Інколи я вдячна долі за свою професію – за зустрічі та спілкування з талановитими, цікавими, успішними людьми, які є висококваліфікованими й досвідченими фахівцями своєї справи, авторитетними науковцями та прекрасними викладачами, наставниками студентства. Розмова з доктором медичних наук, професоркою кафедри дитячої стоматології ТНМУ ім. Івана Горбачевського Наталією Гевкалюк – саме такий випадок. Сьогодні Наталія Олександрівна є гостею нашої редакційної рубрики «Вітальня».
«Викладачі називали нас «першими ластівками»
– У кожного з нас свої стежки-дороги в житті. Де бере початок ваша життєва дорога, Наталіє Олександрівно? Що найбільше запам’яталося й згадується найчастіше з дитячих і шкільних років?
– Народилась я 9 червня 1961 року в місті Баранівка Житомирської області в інтелігентній українській сім’ї: мама – вчителька іноземної мови, батько – інженер. Удома завжди панувала атмосфера родинного затишку й тепла. На вихідні я часто гостювала в бабусі Устини, яка дарувала мені свою безмірну любов, ніжність і ласку. Мій дідусь Іван Васильович, якого я, на жаль, не знала, служив в армії з 1926 року, 1941-го в званні офіцера – техніка-інтенданта 2-рангу пішов на фронт. Загинув 1944-го в бою з нацистами у селі Саджівка Тернопільської області. Бабуся Устина залишилася вдовою з чотирма малими доньками на руках, та, попри складнощі повоєнних років, усім дітям допомогла здобути вищу освіту. Моя бабуся – дуже дорога мені людина, яку завжди згадую з любов’ю та вдячністю. Коли мені виповнилося чотири роки, наша сім’я переїхала до Івано-Франківська. Повертаючись у спогадах до того періоду, згадую, як у дитсадку вихователі садовили мене в центрі ігрової кімнати й я напам’ять розказувала дітям казки. Читання книжок вже з дошкільного віку було для мене цікавим і приємним заняттям. 1968 року стала навчатися в Івано-Франківській спеціалізованій школі з поглибленим вивченням німецької мови №5, яку 1978-го закінчила із золотою медаллю. Школяркою відвідувала також заняття у студії хореографії народного танцю та в музичній школі, неодноразово брала участь у конкурсах юних музикантів і в благодійних концертах, була активним читачем бібліотеки для дітей і юнацтва. Захоплювалася багатьма навчальними дисциплінами, особливо – біологією та хімією, часто виступала з реферативними доповідями на тематичних шкільних вечорах. У старших класах подобалося ходити до читальної зали бібліотеки – знайомитися з книжковими новинками. Залюбки писала твори з літератури, любов до якої прищепила класна керівничка Людмила Рудольфівна Петрик.
– Коли збагнули, що медицина – ваше покликання?
– У школі мені подобалися гуманітарні дисципліни, тому вагань щодо вибору майбутньої професії не було. Відомо, що відданий своїй професії лікар починається зі здібного абітурієнта. Цей постулат став відправною точкою при виборі майбутньої професії і я вступила до Івано-Франківського медичного інституту.
– Які події та зустрічі найчастіше зринають в пам’яті зі студентських літ?
– Мені пощастило стати студенткою щойно відкритого стоматологічного факультету. Викладачі називали нас «першими ластівками» й ставилися до нас надзвичайно доброзичливо. На той час факультет ще не мав такої потужної, як зараз, матеріально-технічної бази, проте викладачі намагалися створити нам комфортні умови для навчання. Я вчилася наполегливо й сумлінно, багато працювала в читальній залі бібліотеки, в анатомічному музеї, згодом – у стоматологічних кабінетах. Упродовж усіх студентських років була відмінницею навчання. Насиченим і цікавим було також позааудиторне студентське життя. Мене обрали відповідальною за культурно-масову роботу на стоматологічному факультеті, де ми проводили тематичні вечори, присвячені відомим вченим-медикам чи з нагоди якихось святкових дат, з відповідною культурно-розважальною програмою, вікторинами, танцями. Починаючи з третього курсу, відвідувала студентський науковий гурток з терапевтичної стоматології. Керівником гуртка на той час була доцентка Римма Вікторівна Казакова, нині – професорка кафедри стоматології дитячого віку Ужгородського національного університету. Продуктивна співпраця відкривала багато можливостей для поглибленого вивчення стоматологічних дисциплін, здобуття міцних знань, мануальних навичок, для професійного
саморозвитку. Робота у студентському науковому гуртку допомогла краще усвідомити, що саме стоматологія та пов’язана з нею наукова діяльність є моїм покликанням. Відомо, що без віри у власні сили та здібності не можна братися за жодну справу, що здійснення планів вимагає наполегливості, завзяття, твердої волі. Завжди вірила, що зможу реалізувати власні задуми щодо майбутньої наукової діяльності. Кожна мала перемога, малий успіх був сходинкою до наступного, більшого успіху, що вселяло впевненість у собі, віру у власні сили.
Переконана, що найбільшим багатством будь-якого навчального закладу є його колектив, його фундатори. Вдячна своїм вчителям за отримані знання, любов до професії, до медицини як науки, за мудрі настанови, що стали мені дороговказом на обраному шляху. Вже давно минули студентські роки, але в пам’яті вони – назавжди. Саме в стінах альма-матер ми, колишні студенти, отримали мудрі життєві поради, нові знання та навички, нам відкрилися перспективи професійного зростання. З вдячністю згадую вимогливих і справедливих викладачів, які долучилися до формування нас як фахівців: Івана Івановича Кириленка, Віталія Володимировича Мулькевича, Надію Василівну Петраш, Юрія Григоровича Кононенка, Римму Вікторівну Казакову та інших, які щиро дарували нам, студентам, скарби знань з власного досвіду. Через призму часу можу ще краще оцінити вартість здобутого.
Лікарське покликання поєднала з талантом науковця
– Після успішного закінчення стоматологічного факультету Івано-Франківського медичного інституту розпочався новий період у вашому житті. Розкажіть про це докладніше.
– Саме в інституті я отримала фахову підготовку, що стала відправною точкою для подальших звершень у житті та поштовхом для майбутнього професійного розвитку. Після закінчення навчання отримала скерування в Івано-Франківську міську дитячу стоматологічну поліклініку, де працювала впродовж чотирьох років. Тут я пройшла школу «молодого бійця». Робота з маленькими пацієнтами, що потребують особливої уваги та підходу, вимагає бездоганного професіоналізму. Кожен день був напруженим у фізичному та емоційному плані, адже за робочу зміну – 6 годин – я приймала від 16 до 25 дітей. Прийом був розписаний по хвилинах. Аби забезпечити якісне стоматологічне лікування та налагодити психологічний контакт з дитиною, зважала на низку чинників: вікову групу, тип емоційного розвитку, рівень тривожності та темперамент маленького пацієнта. Вміння контролювати поведінку дитини під час стоматологічного прийому є фундаментом дитячої стоматології. Працюючи в дитячій стоматологічній поліклініці, навчилася оперативно приймати правильні рішення, клінічно мислити, проводити адекватні лікувально-профілактичні заходи. 1987 року мене запросили на посаду лікаря-стоматолога, а згодом – завідувачки відділення дитячої стоматології стоматологічної поліклініки медичного інституту, яку саме відкрили. 1997 року рішенням атестаційної комісії МОЗ України мені була присвоєна вища кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Дитяча стоматологія».
– Ви стали висококваліфікованим фахівцем практичної медицини. Але наука вас вабила не менше. Як відбувалося ваше становлення як науковця?
– Працювала завідувачкою відділення дитячої стоматології стоматологічної поліклініки медичного інституту, коли мене запросили на посаду асистента кафедри стоматології дитячого віку з погодинною оплатою праці. 1990 року запропонували посаду асистента кафедри стоматології дитячого віку кафедри стоматології післядипломної освіти лікарів Івано-Франківського медичного інституту. Завідувачкою кафедри була кандидат медичних наук, доцентка Римма Вікторівна Казакова – яскрава, неординарна особистість, висококваліфікована, уміла керівниця, потужна науковець. Професійні якості Римми Вікторівни були мені за взірець, заохочували досягати успіхів у навчальній роботі, медичній практиці, науковій діяльності. Її приклад спонукав до працьовитості, безмежної відданості справі, наполегливості в досягненні поставлених цілей, розвитку інтелектуального потенціалу, наукової ерудиції.
У 1993-2002 роках я мала честь працювати асистентом новоствореної кафедри стоматології факультету інтернатури під керівництвом професора Миколи Михайловича Рожка (нині – ректора Івано-Франківського національного медичного університету). Це був насичений та плідний період успішно виконаних наукових досліджень, орієнтованих на розв’язання перспективних і пріоритетних проблем у стоматології, що характеризувалися фундаментальністю, сучасним методичним рівнем і прикладним значенням. 2003 року під науковим керівництвом Римми Вікторівни Казакової я захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю «стоматологія» на тему «Клініко-лабораторні аспекти та прогнозування важкості перебігу герпетичного стоматиту в дітей». Захист відбувся в Івано-Франківському медичному університеті. Того ж року мене запросили на посаду доцентки кафедри теорії і методики фізичної культури та спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, де я працювала до 2010 року. Одночасно продовжила лікувально-практичну діяльність у приватному підприємстві «Нейт», де була головним лікарем і проводила стоматологічний прийом дітей та дорослих.
2010 року на запрошення ректора ТДМУ імені Івана Горбачевського Леоніда Якимовича Ковальчука очолила кафедру дитячої стоматології, в 2013-2016 роках працювала доценткою кафедри дитячої стоматології. 2015-го захистила докторську дисертацію за спеціальністю «стоматологія» на тему «Імунобіологічні аспекти патогенезу, профілактики та лікування уражень слизової оболонки порожнини рота і слинних залоз у дітей при грипі та інших респіраторних вірусних інфекціях». Моїм науковим консультантом був доктор медичних наук, професор Василь Якович Скиба – завідувач кафедри терапевтичної стоматології Одеського національного медичного університету, заступник директора ДУ «Інститут стоматології НАМН України» з організаційно-методичної роботи. Захист відбувся в Інституті стоматології Національної академії медичних наук України. 2019 року рішенням вченої ради нашого університету мені присвоєно вчене звання професорки кафедри дитячої стоматології.
– Кажуть, у житті не буває випадкових зустрічей. Кого вважаєте своїм наставником – в житті, науці…
– З великою повагою згадую молоду викладачку, доцентку, а згодом завідувачку кафедри стоматології дитячого віку, нині – доктора медичних наук, професорку Р.В. Казакову. Її талант науковця, цілеспрямованість, найвищий професіоналізм, організаторські здібності викликають щире захоплення. Лекції Римми Вікторівни вирізнялися неординарним підходом, переконливою аргументацією викладеного матеріалу, вмінням зацікавити студентів і традиційною дискусією лектора зі студентами. Вона стала моїм наставником і в житті, і в науці.
– Лікарське покликання ви поєднуєте з талантом науковця. У вашому науковому доробку…
– … 165 друкованих праць, чотири з них – у виданнях, що індексуються в базі даних WebofScienceCoreCollection, ще чотири – у виданнях, що індексуються у базі даних Scopus. Також я є автором навчального посібника для студентів-стоматологів і лікарів-інтернів, співавтором 12 навчальних посібників і колективної монографії «Сучасні здоров’язбережувальні технології». Маю п’ять патентів.
– Які основні напрямки ваших наукових досліджень?
– Основні наукові здобутки стосуються методів діагностики, лікування й профілактики захворювань твердих тканин зуба та їх ускладнень, захворювань тканин пародонта та слизової оболонки порожнини рота у дітей. Під керівництвом завідувачки відділу епідеміології та профілактики основних стоматологічних захворювань, стоматології дитячого віку та ортодонтії ДУ «Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії НАМН України», професорки Оксани Василівни Дєньги було проведено широкомасштабне епідеміологічне дослідження населення України та, зокрема, Тернопільщини, в якому я брала участь, пройшовши попередньо калібрування та отримавши сертифікат на проведення таких випробувань. Результати цього стоматологічного обстеження стали підґрунтям для створення регіонально орієнтованої програми профілактики стоматологічних захворювань, що впродовж її впровадження показала високу ефективність. Вивчаю клініко-лабораторні взаємозв’язки стоматологічних захворювань з патологією внутрішніх органів і систем організму дітей. Такі багатопланові наукові дослідження дають можливість розв’язувати низку проблем, пов’язаних з морфологічним, імунологічним, біохімічним, мікро-біологічним аспектами стоматологічних захворювань. Це, на мою думку, значною мірою сприятиме подальшому розвитку теоретичних і практичних основ стоматології.
– Що сприяє продуктивній роботі? І над чим працюєте тепер?
– Нині проблематика наукових досліджень орієнтована на розв’язання перспективних і пріоритетних проблем дитячої стоматології щодо сучасних методів діагностики, лікування та профілактики захворювань зубів, тканин пародонта та слизової оболонки порожнини рота в дітей. Широко проводяться наукові клініко-лабораторні дослідження інфекційних захворювань вірусної природи – гострого герпетичного стоматиту, гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей з проявами в ротовій порожнині. Вивчаються імунобіологічні порушення органів, тканин та біологічної рідини порожнини рота, порушення стану колонізаційної резистентності слизової оболонки порожнини рота, протиінфекційний захист, дисбіотичні зміни у порожнині рота.
– Ви є учасницею багатьох важливих наукових форумів. Які з них особливо запам’яталися?
– Так, я беру активну участь у роботі конгресів, з’їздів, конференцій в Україні та за її межами. З-поміж найбільш пам’ятних – науково-практична конференція «Особливості первинної, вторинної і третинної профілактики у пацієнтів з різним соматичним статусом», що відбулася в Одесі 2013 року з участю міжнародних спеціалістів і де я мала щастя познайомитися з професором Володимиром Ростиславовичем Окушком – основоположником клінічної фізіології зуба, корифеєм, «маестро» стоматології, роботи якого вивчала ще у студентські роки. Незабутні враження справив 75-ий міжнародний медичний конгрес вчених «Актуальні проблеми клінічної, теоретичної, профілактичної медицини, стоматології та фармації» того ж таки 2013 року в Донецьку. Змістовні доповіді викликали жвавий інтерес у колег-науковців і практичних лікарів. Серед учасників конференції були відомі вчені: професор кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Харківського національного медичного університету Геннадій Петрович Рузін, з яким була знайома ще з часу роботи в ІФДМУ, Валерій Іванович Радько – мій викладач, а нині доцент кафедри ортопедичної стоматології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Андрій Львович Зелінський – доцент кафедри дитячої стоматології ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» та теж мій колишній викладач.
– Чи є у вас талановиті учні? Як виховуєте студентів?
– У сучасних умовах разом з нагромадженням фахових знань, умінь і навичок необхідним є розвиток творчих здібностей студентів, що мотивує їх до майбутньої професійної діяльності, готує спеціалістів, здатних в умовах практичної охорони здоров’я найефективніше використовувати теоретичні знання, що забезпечить конкурентоспроможність вітчизняних лікарів на міжнародному ринку праці. Серед талановитих випускників стоматологічного факультету можу назвати Віталія Скринника, Євгена Осарчука, Наталію Мисулу, Соломію Маценко, Роксану Древніцьку, Юлію Кикцьо. А Ярина Тильчак, яка нині є старостою студентського наукового гуртка кафедри, визнана кращим студентом 2020 року ТНМУ в номінації «За високі показники у навчанні». Нещодавно наша випускниця, аспірант кафедри Роксана Древніцька під моїм керівництвом захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії. Традиційно у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького відбувається Міжнародний конкурс «Фахівець року» на кращу студентську практичну роботу. Конкурсанти представляють усі регіони України, а в конкурсній комісії – професорсько-викладацький склад провідних вищих навчальних закладів України. Впродовж останніх десяти років я теж є членом цієї конкурсної комісії. Приємно, що представники стоматологічного факультету ТНМУ – наймолодшого стоматологічного факультету України – щорічно стають призерами конкурсу, посідаючи 1-3 місця. Це, звичайно, перемога не лише конкурсантів, а й їхніх наставників – викладачів стоматологічного факультету, які впродовж усіх років навчання прищеплюють студентам любов до майбутньої професії.
З 2018 року я є відповідальною за стоматологічну допомогу дітям з особливими потребами згідно з договором між ТНМУ та благодійною організацією «Дім милосердя» (м. Чортків). У рамках цієї співпраці члени студентського наукового гуртка кафедри беруть участь у доброчинних проектах: проводимо санітарно-просвітницьку роботу, надаємо консультативно-лікувальну допомогу дітям з особливими потребами, в яких діагностовано аутистичні розлади, ДЦП, хворобу Дауна, епілепсію…. Періодично запрошуємо всіх у «Домі милосердя» на «Урок здорової усмішки» – театралізовану інформаційно-просвітницьку виставу з участю студентів-гуртківців. Така специфічна форма організації діяльності сприяє формуванню комунікативних, професійних умінь і навичок майбутніх лікарів-стоматологів, допомагає розвивати здатність до взаємодії, діалогу, інтелектуальну спроможність.
«Спокійний відпочинок – не для мене»
– Лікарська, викладацька, наукова робота потребує багато енергії. Що є джерелом вашої працездатності?
– Я є великою прихильницею творчості неперевершено талановитої поетеси Ліни Костенко, звідки черпаю життєві сили та енергію. Багато творів Ліни Костенко знаю напам’ять. Серед улюблених – вірші «Доля», «І як тепер тебе забути?», «Життя іде і все без коректур». Процитую рядки, що особливо запали в душу:
«Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки».
– Кажуть, відпочинок – це не спокій, а враження. Незабутні враження вам дарує…
– У своєму житті я керуюсь постулатом Торквато Тассо: «Рух може за своєю дією замінити будь-який засіб, проте всі лікувальні засоби світу не можуть замінити дію руху. Ходьба і рух сприяють грі мозку та роботі думки». Спокійний відпочинок – не для мене, тому, як співається у відомій пісні, «старість мене вдома не застане, я в дорозі, я в путі». Під час відпустки з дітьми та друзями подорожуємо Карпатами, кілька разів підкоряли найвищу вершину цих гір – Говерлу. На Закарпатті відвідали королівський замок «Нялаб», Ужгородський замок, Мукачівський замок Паланок, замок Сент-Міклош, Солоні озера та інші визначні місця. Особливо яскраві враження залишилися після відвідин Долини нарцисів – єдиної місцини в світі, де альпійський нарцис опустився в долину. Це справді незабутня картина: скрізь, куди сягає людський погляд, – квітуче поле нарцисів. Незрівнянна краса та аромат!
– Чи маєте якісь захоплення, не пов’язані з медициною? Що слухаєте, дивитеся, читаєте?
– Слухаю класичну музику, яку полюбила в дитинстві, навчаючись у музичній школі. Улюбленим музичним твором є «Вальс квітів» з балету «Лускунчик» композитора П. Чайковського. Маю цей запис на робочому столі свого комп’ютера й часто слухаю з насолодою. З шкільних років люблю танцювати, співати, в інституті завжди брала участь у конкурсах-оглядах художньої самодіяльності, доброчинних концертах. Працюючи в Івано-Франківську, разом з колегами відвідувала «Галицький бал», який щорічно відбувається з ініціативи ректора Прикарпатського університету та міського голови. Торік відвідала подібний захід у Тернополі – «Благодійний студентський бал», який зорганізували з ініціативи ректора ТНМУ, професора Михайла Михайловича Корди та мера міста Сергія Віталійовича Надала, а зібрані кошти були перераховані на лікування хворих дітей.
Знаючи мою творчу натуру, мої діти зазвичай до будь-якого свята дарують мені квитки в театр, на балет, концерти. Тому часто відвідую вистави Івано-Франківського драмтеатру імені Івана Франка, Львівського театру імені Марії Заньковецької, Львівського театру опери та балету. Останнім часом у зв’язку з пандемією коронавірусу COVID-19 і карантинними обмеженнями на всій території країни відвідування закладів культури було обмежене. Але наразі ситуація поліпшилася й діти на день народження подарували мені квиток на концерт нового музичного проєкту Святослава Вакарчука «Оранжерея». З телепередач дивлюся хіба новини. Вільний час присвячую читанню художньої літератури. Нещодавно прочитала книгу Керолін Берке «Не шкодую… Життя Едіт Піаф» – про нелегкий життєвий та творчий шлях «французького горобчика». Її мені подарувала донька.
– Найкращі ліки від поганого настрою?
– Найкращі ліки – частіше усміхатися, адже посмішка – відпочинок для стомлених, світло – для зневірених, сонячний промінь – для засмучених і найкращий засіб від неприємностей!
– Які риси найбільше цінуєте в людях?
– Справедливість, щирість, милосердя, доброзичливість… Поважаю яскравих, неординарних особистостей, людей з духовним потенціалом, творчих, працьовитих, наполегливих у досягненні поставлених цілей й безмежно відданих справі. Це про людські чесноти. З професійних на першому місці – інтелектуальний потенціал, наукова ерудиція, талант, високий професіоналізм.
– Яких життєвих орієнтирів дотримуєтеся?
– Відомо, що без віри у власні сили й здібності не можна братися за жодну справу, бо здійснення планів вимагає наполегливості та залізної волі. Жодна велика перемога неможлива, якщо їй не передує мала перемога над самим собою. Досягає успіху та людина, яка вірить у власні сили, для якої кожен малий успіх є сходинкою до наступного більшого успіху.
– Де любите проводити відпустку та вільний час? Ваші улюблені заняття на дозвіллі?
– Відпустку люблю проводити в Карпатах і щороку хоч на кілька днів обов’язково їду в гори. Особливо подобається відпочивати в серці Карпат – Верховині, яка знаходиться на висоті 500 м над рівнем моря. Тут міститься меморіальний музей-садиба Михайла Грушевського – видатного українського історика та політичного діяча, що розташований на місці його літнього відпочинку впродовж дванадцяти років – з 1902 року до початку I світової війни. Краєвиди там неймовірної краси. Вражає різноманітність ландшафтів: мальовничі схили гір і полонини, густі хвойні ліси, де безліч грибів та ягід. А ще – шепіт гірських потічків, річок і чисте гірське повітря, напоєне ароматом високогірних трав і квітів. Захоплююся квітами, в тому числі й кімнатними. Знання про секрети їх вирощування та особливості догляду черпаю з «Енциклопедії кімнатного квітництва».
– Що ще, крім роботи, приносить радість?
– Спілкування з дітьми, онуками, друзями, колегами, спільні прогулянки в мальовничих парках Тернополя, набережною Тернопільського ставу, поїздки на природу.
– Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.
– У студентські роки познайомилася зі своїм однокурсником Михайлом – майбутнім чоловіком. Одружилися після третього курсу. Під час навчання в інтернатурі в нас народився первісток – син Михайло, а через два роки – донечка Ірина. Діти здобули вищу освіту, закінчили аспірантуру, успішно працюють, мають уже власні сім’ї. Дуже тішать мене внуки, яким зараз 6, 7 та 8 років, – Злата, Катруся й Андрійко. Намагаюся частіше навідуватися до них у гості, діти й внуки теж приїжджають зі Львова та Івано-Франківська до мене в Тернопіль. Заздалегідь готую для них культурно-розважальну програму: поїздки у старовинні замки Тернопільщини, відвідини інших мальовничих місць, відпочинок на озері, в парку… Полюбляємо з внуками грати в розвивальну гру «Хто такий? Що таке?», яка спонукає логічно мислити, розвивати творчі здібності. Злата, Катруся та Андрійко також полюбляють танцювати, співати, відвідують гурток танцю та хор у школі. Нещодавно наймолодша внучка Злата заспівала чудову пісеньку: «Знати все, знати все хочемо ми, підростем і колись будем вченими людьми». Сподіваюся, це стане лейтмотивом життя моїх улюблених внуків.
– Які свята для вас – найбільш значущі?
– Улюбленими святами у нашій родині, звичайно, є Різдво Христове та Великдень, коли за традицією ми всі збираємося в моєї мами – Лариси Іванівни, якій нещодавно виповнилося 84 роки. Неодмінно приїжджаємо до неї й на її день народження та День вчителя. Мама з нетерпінням чекає зустрічі з внуками та правнуками, які завжди радують її колядками, щедрівками, веснянками, а вона їх – різними смаколиками.
– Ваше життєве кредо, улюблений вислів чи афоризм?
– Моє життєве кредо: труднощі не повинні бентежити. Необхідно зміцнювати впевненість у власних силах і це дасть змогу в майбутньому труднощі успішно долати. За будь-яких ситуацій успіх приходить до тих, хто йде йому назустріч з вірою в себе. Улюблений афоризм? Процитую британського актора, кінопродюсера та сценариста Ноеля Ентоні Кларка: «Якщо знайдеш у житті легку дорогу, знай – вона веде в нікуди».
Лідія ХМІЛЯР