Судинна хірургія – спеціальність особлива. Міліметр вправо чи міліметр вліво може коштувати людині життя, а шлях від теорії до операційного столу тривалий та непростий. Завідувач кафедри хірургії №2 факультету іноземних студентів, професор Святослав Костів віддався цій спеціальності сповна й нині, впроваджуючи передові технології та ефективні світові практики, допомагає пацієнтам долати складні захворювання, фактично рятує життя.
«Зростав на «перехресті» медицини й культури»
– Запитувати про вибір професії, коли батьки лікарі, напевне, сенсу не має. Краще розкажіть, Святославе Ярославовичу, як минуло ваше дитинство в лікарській родині.
– На це питання я завжди відповідаю, що зростав на «перехресті» – медицини й культури. Батько – хірург, завідувач хірургічного відділення Борщівської центральної районної лікарні (на той час), мати – лікарка-психотерапевтка в цьому ж лікувальному закладі, а також відома поетка, членкиня Національної спілки письменників України, журналістка. Зрозуміло, що їхній спосіб життя, культурне, медичне середовище позначилося певним чином й на моєму вихованні. А в дитинстві я дуже полюбляв час літніх канікул. Це була неймовірно захоплива пора року, яку проводив у батьків мого тата у селі Вільховець, на березі річки Дністер. І дотепер це є місце моєї сили, здається, що там час зупинився, тому, щойно випадає нагода, їду перезавантажитися, наповнитися енергією природи.
Час дорослішання та формування був не простий, бо 1990-і роки – це і розпад Радянського Союзу, рух за незалежність та відновлення незалежності України, а ще відсутність зарплат, усім відомі «взаємозаліки». Щодо особистісного зростання, то важко сказати, чий вплив був на мене більший: батька чи матері. Гадаю, це був такий симбіоз – медицини й літератури, практичності й духовності. Пригадую, десь у класі дев’ятому батько взяв мене в операційну. Я тоді й не здогадувався, що то був своєрідний тест, який пройшов з першого разу: відстояв всю операцію, голова не запаморочилася, свідомість не втратив. Напевне, з того часу й почалося моє захоплення медициною та хірургією зокрема. Батько виписував медичні журнали з хірургії, мені дуже імпонувало, що він відстежує всі сучасні хірургічні тенденції. До речі, в нього й донині залишилася ця жага до знань, творчого пошуку, він із задоволенням відвідує медичні конференції та зібрання хірургів, постійно веде нотатки презентацій та доповідей. Щодо вибору професії, то думки про фах лікаря не полишали мене впродовж навчання у середній та старшій школі, а приклад батьків, й справді, відіграв значну роль у виборі медичного ремесла.
– У школі було цікаво навчатися? Які дисципліни були улюбленими?
– Біологія та фізика, хоча вагому конкуренцію цим предметам складала історія. При Борщівському краєзнавчому музеї діяв гурток археології, керівником якого був директор цього закладу Михайло Сохацький. Під час канікул гуртківці проводили розкопки поселень трипільської культури в Борщівському районі. Ми першими розпочали розкопки в печері Вертеба, де зараз є музей трипільської культури, тому я дуже рекомендую відвідати це місце.
Серед улюблених предметів була інформатика. Та, на жаль, тоді комп’ютери в нашій школі були доволі простими, а вчителя, що викладав би саме інформатику, а не суміжні дисципліни, не було.
– Коли прийшло остаточне рішення вступати саме в медичний виш?
– Після однієї розмови з батьками, коли ми вирішували, в який виш я мав би вступати. Розглядався ще й такий варіант, як історичний факультет університету. Але у виборі медичного, основним стало питання батька: «Якщо підеш на історичний, то що я робитиму з домашньою медичною бібліотекою? Для кого це все збирав?». Так питання, куди йти вчитися, було вирішено.
«З нетерпінням чекали на навчання на клінічних кафедрах»
– Чим найбільше запам’яталося студентство?
– Мені дуже пощастило з групою в тому сенсі, що значна частина одногрупників – це були «медалісти» після школи, і запал до навчання та здорова конкуренція не полишали нас упродовж усіх шести років навчання. Найбільш емоційним все-таки вважаю час навчання на І курсі, адже я почав жити самостійно в гуртожитку, змінилися й підходи до навчання, яке дуже відрізнялися від шкільного. В пам’яті залишилися спогади про наші походи до «анатомки» на кафедрі анатомії людини, ми досконало вивчали мікропрепарати й перші мікропрепарати на кафедрі гістології.
На початкових курсах з нетерпінням чекали навчання на клінічних кафедрах. Звісно, мене дуже цікавив хірургічний профіль. На курсі викладачем загальної хірургії у нас був професор Ігор Миколайович Дейкало. Він запропонував відвідувати хірургічний гурток, а під його керівництвом я написав і представив на конгресі молодих вчених свою першу наукову роботу. На IV курсі нашим викладачем хірургії був доцент Володимир Борисович Доброродній. Дуже вразив його індивідуальний та ґрунтовний підхід до викладання хірургії, що містив розгляд не лише клінічної симптоматики та методів хірургічного лікування, а й глибокий патофізіологічний розгляд хірургічної патології. Вже на п’ятому курсі на кафедрі шпитальної хірургії, коли лекторами та викладачами були професіонали хірургічної майстерності – професори Леонід Якимович Ковальчук, Ігор Касянович Венгер, Анатолій Дмитрович Беденюк, доцент Віталій Васильович Мальований та інші хірурги-викладачі, питання іншого вибору не стояло, лише хірургія. Так кафедра шпитальної хірургії стала для мене «рідною». Після шостого курсу я продовжив тут навчання в магістратурі та аспірантурі. Під керівництвом професора Ігоря Касяновича Венгера захистив кандидатську дисертацію, став доктором медичних наук. Узагалі ж Ігор Касянович став у моєму житті дуже значимою людиною – привітно зустрів й підтримав на початку наукової кар’єри та допоміг у становленні як судинного хірурга. Дуже вдячний моєму наставникові.
– У вас нині вже свої учні, для яких ви і наставник, і взірець. Якщо порівняти нинішніх студентів з колишніми, які вони?
– Якщо порівнювати сучасне студентство й, скажімо, студентів моїх років, то не знаю, кому простіше чи важче. Кожний час має свої історичні виклики: середина 1990-х – час становлення України, тепер – велика війна з росією. Вчитися на лікаря та працювати в медицині – завжди непросто. Переконаний, що в медицину мають йти лише вмотивовані та цілеспрямовані молоді люди, які готові до розумових і фізичних навантажень, самовіддачі та співчуття.
Щодо нинішніх реалій, то спочатку пандемія COVID-19, а згодом широкомасштабне вторгнення негативно позначилися на навчальному процесі. Втім, як викладачі, так і студенти адаптувалися до дистанційних методів навчання, опанували програми «Zoom», «Microsoft Teams» та інші. Звичайно, було не просто, але тепер ми готові до праці в нових реаліях і навчилися проводити заняття без шкоди для навчального процесу. Дуже невтішно, що під час великої війни в нас різко зменшилася кількість іноземних студентів, хоча запит на навчання саме в нашому університеті є надто високим серед іноземців, отож сподіваюся, що профільні міністерства це питання зможуть врегулювати.
– Коли вирішили стати саме судинним хірургом?
– Думки про судинну хірургію визрівали в мене ще із студентства. Коли ми відвідували заняття циклу судинної хірургії, мене дуже вразили реконструктивні операції на артеріях нижніх кінцівок, що проводив професор Ігор Венгер. Так мене полонила судинна хірургія, але це була лише мрія. Попереду – роки входження у професію. Спочатку під час виробничої практики, яку проходив в Борщівській ЦРЛ, асистував батькові під час розмаїтих оперативних втручань, зокрема й в операціях з видалення варикозно-розширених вен (сафенектомії). Після закінчення ТНМУ за розподілом працював лікарем-хірургом-інтерном в Чортківській ЦРЛ. Згодом вступив до магістратури на кафедру шпитальної хірургії Тернопільської медичної академії імені Івана Горбачевського. Коли обирав тему магістерської роботи, доля знову подарувала зустріч із Ігорем Касяновичем, він й запропонував наукову тему – дуже дотичну до судинної хірургії, яка згодом переросла в дисертацію на здобуття наукового звання кандидата медичних наук. Захистивши дисертацію, пройшов спеціалізацію із судинної хірургії, працював асистентом кафедри на базі відділення судинної хірургії Тернопільської обласної клінічної лікарні. Чергував у відділенні екстреної медичної допомоги по Тернопільській області та не раз виїжджав на екстрені виклики як судинний хірург практично в усі райони краю. 2016 року захистив докторську дисертацію, присвячену питанню післяопераційного тромбозу глибоких вен. Моїми опонентами були відомі вчені в галузі судинної хірургії – професор Лариса Михайлівна Чернуха (головна наукова співробітниця відділу хірургії судин Інституту хірургії та трансплантології ім. О.О.Шалімова НАМН України), професори Василь Іванович Русин (завідувач кафедри хірургії медичного факультету Ужгородського національного університету) та професор Іван Михайлович Гудз (завідувач кафедри загальної хірургії Івано-Франківського національного медичного університету). З ними я спілкуюся й дотепер, особливо, коли необхідно прийняти рішення щодо складних пацієнтів із судинною патологією чи обговорити наукові ідеї.
«У Тернополі доступне сучасне лікування захворювань судин»
– Останніми роками у судинній хірургії відбулися прогресивні зміни. Якої складності операції виконуєте?
– Основну частину хірургічних втручань у нашій клініці складають операції за патології центральних і периферичних артерій. Причиною цієї патології є порушення обміну ліпідів з формуванням атеросклеротичних бляшок, як правило, в місці розгалуження артерій, що перешкоджають току крові судиною з розвитком стенозів, а на пізніх стадіях – оклюзії (повному перекриттю просвіту артерії). Атерослеротичний стеноз може розвиватися як на рівні великих судин (аорта, клубові артерії), так і на рівні артерій меншого калібру, а саме на рівні судинного русла нижньої кінцівки (стегнової, підколінних артерій та артерій гомілок). Зниження притоку крові до ніг проявляється появою болю в м’язах гомілки або стегна при ходьбі рівною місцевістю або сходами. Якщо не проводити лікування, в пацієнтів можуть розвиватися ішемічні виразки в дистальних відділах нижніх кінцівок, що в подальшому веде до розвитку ґанґрени та ампутації.
Хочу наголосити також на атеросклеротичному ураженні артерій шиї (сонних артерій), адже у 80 % випадків саме патологія цього судинного басейну є причиною розвитку ішемічного інсульту. Ця патологія має надзвичайно негативні наслідки як для конкретного пацієнта, так і для суспільства загалом. Пацієнти після інсульту дуже часто не можуть цілком відновитися й практично стають інвалідами. Одним із шляхів запобігання розвитку ішемічного інсульту є проведення операцій на сонних артеріях при їх значному звуженні, що передбачає видалення атеросклеротичних бляшок і відновлення прохідності судин.
Значну частку оперативних втручань наші хірурги проводять і за патології вен. Найчастіше пацієнтів до судинного хірурга змушують звернутися варикозно змінені вени на нижніх кінцівках. Це захворювання, крім косметичного дискомфорту, може мати надзвичайно серйозні ускладнення. В запущених випадках в місці варикозу може розвинутися трофічна виразка, що значно погіршує якість життя та потребує значних затрат на лікування. Ще одним грізним ускладненням варикозної хвороби є розвиток в розширених венах тромбозу. Тромботичний процес за неправильного чи неадекватного лікування через з’єднувальні вени може поширюватися з поверхневої венозної системи у глибоку та спричиняти розвиток загрозливої для життя тромбоемболії легеневої артерії.
– Наскільки наближені сучасні методи хірургічного лікування до наших краян?
– Сучасні методи діагностики та передові технології лікування захворювань судин цілком доступні й у Тернополі, а не лише у столиці, як дехто гадає. За підозри захворювання судин для діагностування використовують неінвазивний метод ультразвукової діагностики. За допомогою ультразвуку можна визначити прохідність судини, її звуження, наявність тромбу чи атеросклеротичної бляшки. За потреби чи більш детального вивчення стану судинного русла ми скеровуємо пацієнта на процедуру комп’ютерної томографії з ангіопідсиленням або магнітно-резонансної томографії. Завдяки цим сучасним методам діагностування можна чітко встановити причину захворювання, локалізацію та поширеність патологічного процесу, а відтак розробити план оперативного лікування.
Нині оперативні втручання на судинах можна проводити без розрізу, а лише через «прокол» судини. Цей напрям хірургічного лікування називається ендоваскулярна хірургія. В просвіт судини вводять спеціальний інструментарій, за допомогою якого можна ліквідувати атеросклеротичну бляшку, розширити просвіт судини, забрати тромби.
Вагомим напрямком в лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок є впровадження в повсякденну клінічну практику ендовазальних термічних методів абляції варикозних вен: ендовенозної лазерної коагуляції та ендовенозної радіочастотної абляції. Суть методу полягає в тому, що під контролем ультразвуку проводять пункцію вени, у варикознозмінену вену вводять стерильне лазерне волокно або радіочастотний електрод, робоча частина яких розміщується в ділянці з’єднання поверхневої та глибокої венозної системи, на електрод подається енергія, що призводить до злипання стінок вени та припинення плину крові варикозними венами. Перевагами сучасних методів лікування варикозної хвороби є те, що втручання проводять без загального наркозу, відсутні косметичні дефекти, пацієнт може повернутися до своїх повсякденних справ вже наступного дня після проведення процедури.
«Дякую дружині, пишаюся своїми синами»
– Ви розповідали, що батько допоміг визначитися з хірургією, а мама-поетка, очевидно, прищепила любов до книг. Що читаєте?
– Читання книг залишається однією з моїх найприємніших рефлексій. Звичайно, дуже багато доводиться опрацьовувати професійної літератури з питань сучасної судинної хірургії та медицини, більшість з яких – англійською мовою, але й для художньої літератури залишаю час, як правило, вечірній. Мені дуже подобається творчість Стівена Кінга, особливо його ранні твори «Мертва зона», «Та, що породжує вогонь», «Секретне вікно у секретний сад», «Мізері», із сучасних – «11/22/63», «Під куполом». Дуже полюбляю перечитував і твори Джеймса Гедлі Чейза.
Вагоме місце у моєму житті відграє музика. Навіть в операційній слухаю плейлист з моїми улюбленими композиціями. До нього входять дуже різноманітні співаки, як-от Френк Сінатра, Кріс Рі, Леді Гага, Брітні Спірс, Кайлі Міноуг, групи ABBA, Scorpions, інші. Намагаюся також стежити й за сучасною українською музикою, що, на мій погляд, останніми роками стала набагато якіснішою.
– Ваша дружина Ольга, яка, до слова, вже побувала у нашій «Вітальні», так трепетно розповідала про стосунки у вашій великій родині, про свій фах анестезіологині. Для вас ким вона є? Чим полонила?
– Вона є для мене порадницею – й у моїх професійних починаннях та ідеях, й по житті я теж дуже їй довіряю, особливо – її інтуїції та внутрішньому голосу. Без підтримки моєї дружини мені було б набагато складніше рухатися у життєвому морі та й, зрештою, професійним шляхом. Ми часто обговорюємо щось, деколи навіть можемо й подискутувати на тему професійних медичних питань і не завжди наші позиції співпадають. Дуже завдячую Ользі за наших синів – Олега та Андрія. Незважаючи на свою зайнятість на роботі, вона завжди знаходить час для сімейних справ.
– Сини пішли вашим шляхом?
– Гордий за наших дітей, але вони обрали свій шлях, який не пов’язаний з медициною. Старший син Олег навчається в магістратурі на факультеті міжнародної економіки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника й одночасно вивчає програмування сайтів та мобільних додатків. Молодший Андрій цього року закінчив Тернопільську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №3 з поглибленим вивченням іноземних мов з відзнакою та склав НМТ на високий бал – 180, торік він склав міжнародний екзамен на знання англійської мови IELTS на рівень В2 і міжнародний екзамен на знання французької мови DALF/DELF на рівень В2. Залишається в Україні та мріє вступити на бакалаврську програму «Бізнес-економіка» у приватний ВНЗ «Київська школа економіки».
– Про що ваша найбільша мрія?
– Про мир, той , що настане з нашою Перемогою. Мрію, що Україна таки подолає цю ненависну русню, наші військові повернуться до своїх домівок і країна відбудує сплюндровані ворогом колись квітучі міста. Вірю у щасливе майбутнє нашої нації.
Лариса ЛУКАЩУК