Реаніматологу
Пам’яті батька
Ти заглядав у вічі смерті
І забирав ще ледь живе.
Про це ти не казав відверто,
За це ти не беріг себе.
***
Ти – екстремал у білому халаті,
Твій дім – в лікарні, у ВАІТ.
Твої слова давно «крилаті»,
Ти бачиш дивний, інший світ.
***
На скронях рано ти сивієш,
Не досипаєш, куриш ти
І впевнено, рішуче дієш
Посеред лиха і біди.
***
Ти – той з людей, кому вклонюся.
Серйозніших очей нема.
Молюсь за тебе і боюсь я,
З тобою серце і душа.
Коронавірус
Коронавірус – знімайте корони,
Над нашим містом
кружляють ворони.
Життям вчорашнім не зможемо жити:
Воно, як пляшка скляна, розбите.
***
Усе змінилося, забудь про модне
Ми постійно на краю безодні.
Причина цьому – любов до «Его».
Вже не складається наше «Лего».
***
Нам Бог шепоче: «Побудь нормальним
Десь у селі чи районі спальнім.
Протри пилюку забутих Біблій.
Віддай гріхи та монети срібні.
Кому твій «Мерс» і квартира треба?
Дивись угору, молись до Неба.
Нам ще пробачать всі милі вади.
Без Бога ми не дамо ради.
***
Я бачив на Тебе дивився Христос:
Помер Ти раптово, без слова «Because».
Несло Тебе довго таким коридором,
Здавалось, життя залишилося море…
***
Під скрипом каталки везли Тебе двоє
І снились Тобі домашні обої…
Життя помоталось, як бачений фільм.
Життя було «Казка», а ти думав «Біль».
Самвел САВЧУК,
лікар-офтальмолог