Актуальність проблеми. Аутоімунні захворювання – це сотні несхожих діагнозів. Виникають вони внаслідок того, що імунна система помилково атакує власні тканини або органи, але причини цього явища часто невідомі, а прояви можуть бути найрізноманітніші. Серед аутоімунних хвороб є цілковито рідкісні та більш поширені хвороби.
Часто пацієнти ставлять лікарям запитання: «Коли потрібно звертатися за допомогою, чим небезпечне самолікування та з якими труднощами стикаються люди з аутоімунними захворюваннями в Україні?».
Особливо актуальним це стало в період пандемії коронавірусної інфекції COVID-2019, яка викликана новим, колись невідомим коронавірусом SARS-CoV-2, раніше відомим, як 2019-nCoV, що належить до великої групи коронавірусів. Це турбує пацієнтів і лікарів ще й унаслідок тяжких наслідків цієї хвороби. У більшості (80%) людей хвороба проходить у легкій формі, у 15% – у тяжкій формі, 5 % хворих мають фатальний перебіг. Вже встановлено, що новий вірус вражає не лише легені, але й серцево-судинну, травну, сечовидільну, а також і нервову систему пацієнта. Один з механізмів цих уражень – аутоімунний шлях. Крім того, у світі мільярди людей зробили щеплення від COVID-19, які, безумовно, повинні послабити медико-соціальний тягар захворювання, але також залучають імунну систему людини, що може сприяти аутоімунним процесам в організмах людей.
Аутоімунні захворювання є одними з найбільш важко виліковних порушень імунної системи. Імунна система розпізнає здорові клітини організму, як потенційно небезпечні та починає їх атакувати. Часто аутоімунні розлади діагностуються помилково або залишаються недіагностованими протягом багатьох років через те, що дуже схожі за симптоматикою з іншими захворюваннями.
За даними Національного інституту охорони здоров’я (National Institutes of Health – NIH) США, в майже 24 мільйонів американців зазначають принаймні одне аутоімунне захворювання. NIH вводить до цієї статистики лише 24 захворювання.
Який механізм виникнення аутоімунних захворювань людини?
Людський мозок сприяє продукції лімфоцитів. Після проникнення в кров’яне русло вони стають незрілими. Головним органом, де відбувається їх дозрівання, є тимус, а також лімфатичні вузли. Локалізацією тимуса є верхня частина грудної клітки, а лімфатичних вузлів – шия, пах, пахвова западина та ін. Т-лімфоцитами називаються клітини після дозрівання їх у тимусі, а бета-лімфоцитами – в лімфатичному вузлі. Ці два види лімфоцитів виробляють антитіла, які борються з чужорідними тканинами та інфекціями. Реакція антитіла спрямована лише на антиген, який йому відповідає. Наприклад, у дитини, яка перехворіла на паротит, не буде вироблятися імунітет від кору.
Суттю вакцинації є знайомство імунітету з певного роду недугою. Введення вакцини означає, що в організм проникає маленька доза збудника, яка потрібна для подальшої руйнівної дії антитіл на антигени. Проте зустрічаються ситуації, коли починається атака лімфоцитів на тканини власного організму. Так починають розвиватися аутоімунні захворювання. Вони зустрічаються майже в 10 відсотків населення країн світу.
Медична практика показує, що рідкісні аутоімунні захворювання вражають чоловіків рідше, ніж жінок. Існує десять основних причин, унаслідок яких настає летальний результат. До таких причин, зокрема, належать аутоімунні й імунодефіцитні захворювання.
В організмі кожної людини формується набутий імунітет, який починає свій розвиток з моменту народження. До його складу входять спеціальні органи та клітини, що захищають від негативного мікробного й вірусного впливу. Імунна система побудована на механізмі, здатному розрізняти власну тканину від чужорідної. Різні пошкодження провокують дисфункцію імунітету, внаслідок чого він перестає розрізняти власні клітини від чужих. Таке явище активує виробництво аутоантитіл, що помилково нападають на здорові клітини. Тож гальмується регуляторна робота Т-лімфоцитів, з’являються тяжкі аутоімунні захворювання, які вражають внутрішні органи і системи організму.
Які є види аутоімунних захворювань?
До першого типу належать розлади, що з’являються, коли порушується гістогематичний бар’єр.
Другий тип хвороб виникає після трансформування тканин організму від фізичного, хімічного, вірусного впливу. Відбуваються глибокі метаморфозні процеси в здорових клітинах, і як наслідок – сприйняття їх чужими. Існують випадки, коли відбувається антигенна або екзоантигенна концентрація. Організм реагує пошкодженням клітини, на оболонці якої зберігся антигенний комплекс. Іноді контакт з вірусом провокує утворення антигену, що володіє гібридними властивостями. Так відбувається, зокрема, при коронавірусній хворобі. Це здатне вразити центральну нервову систему та інші системи організму.
До третьої групи входять аутоімунні захворювання, при яких відбувається коалісценція тканини з екзоантигеном. У результаті активується природна реакція, спрямована на уражені ділянки.
Четверту групу складають недуги, причиною яких є генетичне відхилення або вплив несприятливого зовнішнього чинника. Це призводить до стрімкої мутації клітин імунітету, яка проявляється, наприклад, червоним вовчаком.
В якого контингенту пацієнтів ризик виникнення аутоімунних процесів вище?
Аутоімунні хвороби здатні розвиватися в будь-якому віці. Однак є групи людей, у яких схильність до аутоімунних захворювань вища:
– пацієнти, які піддаються негативному впливу зовнішніх чинників, зокрема, сонячного світла, хімічних речовин, вірусної або бактеріальної інфекції, які викликають патологічні процеси в імунній системі;
– жінки дітородного віку. Аутоімунні хвороби зустрічаються в жінок частіше, ніж у чоловіків;
– певні раси й етнічні групи. Ознаки аутоімунного захворювання частіше виникають у людини з білою шкірою. Наприклад, афроамериканці та іспанці важко переносять системний червоний вовчак;
– спадковий фактор. Слід запам’ятати, що аутоімунні захворювання передаються у спадок від найближчих родичів. Медична практика показує, що у сімейному анамнезі можуть діагностуватися різні типи розладів імунітету.
Чому виникають аутоімунні хвороби?
Медичні дослідження визначили наявність внутрішніх і зовнішніх причин виникнення аутоімунних процесів. Однією з внутрішніх причин, коли відбувається агресія та безконтрольне розмноження лімфоцитів, є генна мутація першого типу. При цьому зникає розпізнавання лімфоцитами здорових клітин. Людина отримує у спадок від близького родича такий імунний розлад. З огляду на мутаційний процес у конкретному органі або системі може розвинутися відповідне ураження (тиреоїдит, зоб та ін.). До іншої внутрішньої причини належить генна мутація другого типу, при якій відбувається безконтрольне розмноження лімфоцитів-санітарів. Як наслідок – з’являються імунні та аутоімунні захворювання, які здебільшого передаються у спадок.
Серед зовнішніх причин аутоімунного захворювання виділяють важку затяжну інфекційну хворобу, після якої відбувається неадекватна поведінка імунних клітин, а також негативний вплив чинників навколишнього середовища (радіація, ультрафіолетові промені). Виникнення збою імунітету відбувається через хитрощі клітини-збудника недуги. Вони здатні прикинутися схожими на власні, але патогенні клітини. Внаслідок цього лімфоцити втрачають можливість розпізнавати чужорідні організми та починають боротися з обома.
З’являються системні аутоімунні захворювання, коли порушується цілісність гематобар’єру, що відокремлює певний орган або тканину від крові. Нормою вважають відсутність проникнення в кровотік клітинних антигенів. Це означає, що Т-лімфоцити не виробляють до них толерантність. До позабар’єрних належать клітини мозку, щитоподібної залози й клітини, які виробляють інсулін. За наявності такого механізму розвивається, наприклад, хронічний автоімунний простатит. Це означає, що спермопродукувальні клітини відокремлюються від крові за допомогою гематотестикулярного бар’єру. Інфікування, запалення, травма можуть стати причинами порушення його цілісності, внаслідок чого починається аутоагресія, спрямована на тканини простати.
Як запідозрити системний червоний вовчак (СЧВ)?
Поява червоного вовчака пов’язана з порушенням аутоімунного процесу, коли залучені всі внутрішні органи. Недуга вражає дві-три людини з тисячі. Виникає червоний вовчак, коли в організмі утворюються аномальні антитіла через вплив генетичного чинника. Підтвердженням є наявність взаємозв’язку патології з нестачею спадкових компонентів імунітету. Крім цього, спровокувати появу імунного розладу може токсична речовина, вірус, безконтрольне вживання медикаментозних засобів.
Перебіг системного розладу протягом тривалого часу – без симптомів, проявляється шкірним висипанням, порушується опорно-рухова система. Однак у цей час в організмі наростає інтенсивність імунного дисбалансу, який може стати причиною запального процесу будь-якого внутрішнього органу. Червоний вовчак характеризується ураженням сполучної тканини, яка наявна в органах і системах. Як наслідок – виявляються шкірні висипання на обличчі та грудях, шкіра стає чутливою до впливу ультрафіолету (почервоніння, висип, плями). Розпізнавальною ознакою є поява на тілі дисковидного елемента, в якого червоне окантування та бліда середина.
При СЧВ виявляють такі симптоми:
- поява червоного вовчака артриту характеризується різкими або ниючими болями, припухлістю, почервонінням суглобів, які залучені до патологічного процесу. Після виникнення обмеженості рухової активності ураженої кінцівки настає повне знерухомлення кісткового зчленування;
- уражені зовнішні серозні оболонки внутрішніх органів викликають напади кашлю, біль при вдиханні та видиханні. Лікар вислухає вологі хрипи в нижніх відділах легень;
- відбувається ураження серця й судин, з’являються болі, порушення ритму скорочень серця;
- через патологічні зміни у судинах синіють стопи й кисті, холонуть кінцівки;
- поява зорових і слухових галюцинацій, стан марення;
- при абдомінальному синдромі з’являється біль у животі, діарея, анорексія.
Якщо виникає питання, як виявити аутоімунне захворювання, слід застосувати комплексне обстеження, а це клінічний, лабораторний, імунологічний, гістологічний методи. Лікар призначає загальний аналіз крові, електрокардіографію, рентген, УЗД черевної порожнини, нирок. При своєчасному лікуванні СЧВ у пацієнта зростають шанси уникнути патологічних уражень внутрішніх органів і систем. Терапевтичні заходи складаються з прийому протизапальних засобів, препаратів, що пригнічують імунітет, а також кортикостероїдів.
Чим можуть проявлятися запальні міопатії?
Це група хвороб, що викликані м’язовим запаленням і слабкістю. Наявність поліміозіту та дерматоміозиту частіше діагностують у жінок. Запальна міопатія викликає повільно прогресувальну слабкість тих м’язів, які задають рух обидвох сторін тіла. Дерматоміозит характеризується висипанням на шкірі, що супроводжується слабкістю в м’язах. Людина втомлюється після тривалої ходьби або перебування в стоячому положенні. Відзначаються часті спотикання, падіння, утруднення при ковтанні їжі або води, вдиханні або видиханні повітря.
Як запідозрити міастенію?
Це аутоімунне захворювання, яке характеризується атакою імунітету нервів і м’язів, які присутні в усьому тілі. В людини з міастенією двоїться в очах, їй важко сфокусувати погляд та опускати повіки. З’являється утруднене ковтання, часта відрижка, задишка. Крім цього, можуть бути такі ознаки:
- напад паралічу, слабкості;
- важко тримати голову;
- важко опускатися або підніматися сходами, піднімати речі;
- зникає чітка виразна мова.
Як діагностувати ураження псоріазом?
При цій недузі відбувається надлишкова та швидка поява нових клітин шкіри, нагромадження яких виявляється на шкірному покриві. Хвора людина помічає появу щільних червоних плям, які покриті лусочками. До ділянки, де є такі плями, належить голова, лікті, коліна. З’являється також свербіж і болючі відчуття, які негативно позначаються на працездатності, що погіршують сон.
Псоріаз може супроводжуватися артритом, до якого залучені суглоби та фаланги пальців верхніх і нижніх кінцівок. При порушенні суглобів хребта з’являється біль в ділянці спини.
Як проявляється синдром Шегрена?
До списку аутоімунних захворювань людини належить синдром Шегрена, який характеризується ураженням слізних і слинних залоз. При такому синдромі в пацієнта виділяють такі ознаки:
- сухість очей;
- поява сильного карієсу зубів;
- наявність сухості в порожнині рота;
- помутніння в очах;
- утруднене ковтання їжі та напоїв;
- опухають і болять суглоби;
- виявляється опухлість мигдаликів;
- підвищена температура тіла;
- людина втрачає смакові відчуття;
- голос набуває сиплого характеру;
- поява надмірної втоми.
Як проявляється наявність склеродермії?
Склеродермія – це розлад імунітету, при якому з’являється аномальний розвиток сполучних тканин у шкірному покриві та судинах. Ознаки склеродермії такі:
- поява задишки;
- потовщення шкіри;
- побіління, почервоніння або посиніння пальців верхніх і нижніх кінцівок;
- різко знижується маса тіла;
- з’являються часті діареї або закрепи;
- шкіра рук і передпліч стає блискучою;
- хворобливі відчуття, набряклість пальців;
- шкіра на обличчі натягується, стає схожа на маску;
- утруднене ковтання;
- з’являються рани на пальцях.
Як проявляється ревматоїдний артрит?
Ревматоїдний артрит (РА) – аутоімунне захворювання, при якому запалюються суглоби та тканини, що їх оточують. З’явитися РА може в будь-якому віці. Дослідження з лікування РА полягає в здачі аналізу крові на наявність ревматоїдного фактора та проведенні магнітно-резонансного дослідження ураженого суглоба.
Як виявити цукровий діабет?
До аутоімунних захворювань слід віднести цукровий діабет першого типу (ЦД1), при якому порушується обмін вуглеводів і води. Як наслідок – порушується функціонування підшлункової залози, в якій виробляється інсулін. Цей гормон допомагає переробляти цукор. ЦД1 можна набути або отримати у спадок. Нестача інсуліну провокує виникнення гнійничкових уражень шкірного покриву. Починають кришитися зуби, з’являються напади грудної жаби, стрибає артеріальний тиск, порушується функціонування нирок, нервової системи, виникає різке погіршення зорової функції.
Симптоматика має поступовий характер. Початок ЦД1 супроводжується такими ознаками:
- повільно гояться рани;
- відчуття постійної сухості в ротовій порожнині;
- підвищується схильність до утворення гнійного процесу на шкірних покривах і тканинах;
- рясне потовиділення;
- слабкість у всіх м’язах;
- з’являється спрага, яку важко втамувати, внаслідок цього хворому доводиться випивати кілька літрів води на добу;
- шкіра починає свербіти через надмірну сухість;
- часті позиви до сечовипускання.
Наявність одного з перерахованих вище симптомів є приводом для здачі крові на визначення показника глюкози. Якщо ЦД1 не лікувати, з’являються інші ознаки:
- з рота чути запах ацетону;
- дисфункція зорового органу;
- втрачається свідомість;
- постійний головний біль;
- ступні та гомілки набрякають;
- хворобливі відчуття у серці;
- печінка збільшується;
- оніміння й біль у ногах, що не дозволяє повноцінно ходити;
- шкіра на стопах втрачає чутливість;
- різко підвищується артеріальний тиск.
Пацієнт, який стикнувся з ЦД1, хоче знати, чи можна позбутися від аутоімунного захворювання такого виду, до якого лікаря звернутися, скільки буде тривати лікування.
Після проведеного обстеження лікар призначає препарати, які стимулюють роботу підшлункової залози, щоб вироблялося більше інсуліну. Призначає також медикаменти, що здатні підвищити клітинну сприйнятливість до інсуліну, інгібітори й агоністи. При ЦД1 слід дотримуватися дієтичного харчування, в якому мало вуглеводів, не займатися самолікуванням, відвідувати спортзалу для підвищення рухової активності. Бувають випадки, коли необхідно вводити інсулін, щоб нормалізувати рівень глюкози.
Як запідозрити саркоїдоз?
Саркоїдоз належить до рідкісних хронічних запальних захворювань, яке вражає чотири людини зі ста тисяч. Відбувається ураження легень. У дітей та осіб похилого віку зустрічається зрідка. Саркоїдоз характеризується утрудненим диханням при фізичному навантаженні, різким зниженням маси тіла, втратою апетиту, надмірною втомленістю. Може приєднатися апатія, слабкість у м’язах, напади кашлю. Ознаками саркоїдозу є відхаркування з домішкою крові, задишка, болі в грудях. При запущеній формі знижується дихальна функція через запальний процес у легенях. Може спостерігатися порушення в очних яблуках, суглобах, шкірних покривах. За відсутності лікування саркоїдозу імуноглобулінами підвищується ризик повної втрати зору.
З’явитися саркоїдоз може через контакт з берилієм або цирконієм, через сильну реакцію організму на грибкове ураження, сосновий пилок, атипові мікробактерії, а також через генетичну схильність.
Для визначення патології призначається рентген і шкірне тестування Квейма-Сілцбаха. Лікувати саркоїдоз може лише кваліфікований лікар. Він визначає збудника хвороби, скільки триватиме недуга та призначає медикаментозні препарати, вживання яких допоможе уникнути ураження життєво важливих органів. Якщо своєчасно не почати терапію, прогноз несприятливий: пацієнт може осліпнути та отримати дихальну недостатність.
Які ще аутоімунні захворювання найчастіше зустрічаються в медичній практиці та які їх основні ознаки?
Целіакія або глютенова хвороба також відома, як непереносимість глютену. Симптоми: запалення та біль в животі, печіння в грудях, втома, зменшення маси тіла, блювота й діарея.
Запальне захворювання кишківника: довготривале запалення та ураження слизової оболонки товстої кишки. Є два основних типи патології: хвороба Крона та виразковий коліт. Симптоми: шлункові спазми, здуття живота, кривава діарея, нудота, закреп.
Хвороба Аддісона: стан, при якому наднирники не виробляють достатньої кількості гормонів: кортизолу та альдостерону. Симптоми: втома, низький артеріальний тиск, низький рівень глюкози в крові, запаморочення, зневоднення й втрата апетиту.
Вітіліго: стан, що характеризується порушенням пігментації шкіри. Симптоми: поява різних плям на шкірі (особливо помітно в темношкірих пацієнтів).
Хвороба Хашимото: аутоімунне захворювання щитоподібної залози, при якому розвивається гіпотиреоз. Симптоми: збільшення ваги, втома, депресія, погана рухливість суглобів, а також підвищена чутливість до холоду.
Хвороба Грейвса або дифузний токсичний зоб: як і хвороба Хашимото, це аутоімунне захворювання щитоподібної залози, проте для цієї патології прикметний гіпертиреоз. Симптоми: зменшення маси тіла, неспокій, тремтіння рук, високий артеріальний тиск і підвищене потовиділення.
Оскільки багато аутоімунних захворювань мають схожі симптоми (найчастіші з них – слабкість, шкірний зуд, втрата ваги, дратівливість, підвищена пітливість, набряк обличчя, болі в животі та ін.), встановити діагноз буває вкрай складно, особливо на ранніх етапах. Наприклад, СЧВ вражає суглоби подібно ревматоїдному артриту, проте має більш м’який перебіг. Хвороба Лайма також характеризується поганою рухливістю суглобів, як і ревматоїдний артрит, проте викликається укусом кліща й має інфекційну природу. Запальне захворювання кишківника має подібні симптоми з целіакію, але, як правило, не викликається вживанням в їжу глютенвмісними продуктами. Шкірна Т-клітинна лімфома – один з видів раку імунної системи. Захворювання розвивається через мутації Т-клітин імунної системи та має такі симптоми на ранніх стадіях, як висип на шкірі й свербіж. Часто захворювання не діагностується вчасно через свою симптоматичну подібність з псоріазом.
Які є спеціальні об’єктивні можливості діагностики аутоімунних захворювань?
Аутоімунні хвороби, як правило, можна визначити за наявністю специфічних антитіл в організмі.
Клінічний аналіз крові може показати зміну кількості білих і червоних кров’яних тілець. За наявності запального процесу в організмі їх кількість буде відрізнятися від нормального рівня.
Проводять також дослідження на активність С-реактивного білка та вимірюють швидкість осідання еритроцитів.
Саме через схожість симптомів безлічі захворювань і необхідно відразу звертатися до лікаря для виключення наявності тієї чи іншої патології або в разі її діагностування – для своєчасного добору лікування.
Які існують методики профілактики аутоімунних захворювань?
Щоб знизити ризик виникнення імунної патології, треба цілковито доліковувати вірусну інфекцію, гострі респіраторні захворювання.
У раціоні людини мають бути продукти харчування, до складу яких входять вітаміни й мікроелементи, а також свіжі овочі, фрукти, цільне зерно, знежирені молочні продукти, пісні сорти м’яса, що є джерелом білка. Виключити насичені жири, холестерин, сіль, рафінований цукор. Кількість прийомів їжі становить два-чотири рази на день.
Мінімізувати стресові ситуації, нервове перенапруження, адже порушення в центральній нервовій системі сприяють збільшенню чутливості імунної системи до негативного впливу зовнішнього та внутрішнього чинника. Почати медитувати, читати книги, вибрати відповідні захоплення. Треба також повноцінно відпочивати. Поганий сон провокує збій у продукції гормонів.
Займатися помірними фізичними навантаженнями, йогою. Підвищувати навантаження необхідно лише після консультації з лікарем.
Тільки дотримуючись профілактичних правил, людина може зменшити ймовірність появи аутоімунного розладу.
Які існують методики лікування аутоімунних захворювань?
Успіх лікування аутоімунних захворювань носить тимчасовий характер і виражається в досягненні більш-менш вираженої ремісії.
Розрізняють такі принципи терапії:
1) елімінація «заборонених» клонів сенсибілізованих лімфоцитів;
2) видалення імуногену або ад’юванта. Цей вплив не завжди можна реалізувати. Не можна, скажімо, видалити ДНК у хворих на СЧВ. З іншого боку, елімінація збудника при відповідних формах захворювань, токсинів та інших речовин методом плазмаферезу дає позитивний результат;
3) імуносупресивна терапія повинна бути диференційованою й за можливості короткотривалою, її має призначати лише високопрофесійний лікар;
4) блокада медіаторів імунних реакцій антигістамінними препаратами, зміїною отрутою, що руйнує фермент;
5) замісна терапія необхідними метаболітами: при перніциозній анемії – цианокобаламіном, при мікседемі – левотироксином натрію;
6) протизапальні засоби: кортикостероїди, препарати саліцилової кислоти;
7) імунотерапія: десенсибілізація причинними алергенами, а за наявності гіперчутливості негайного типу – імунізація цими алергенами для запуску синтезу специфічних lgG (можливе введення готових IgG), що конкурують з IgE за циркулювальний в організмі причинний алерген;
8) імунокорекція дефіциту або функціонального дефекту Т-супресорів.
Лікування аутоімунних захворювань спрямоване на зниження кількості клітин-продуцентів аутоантитіл, а також лімфоцитів, що обумовлюють імунну агресію. Як правило, терапію починають з використання м’яких імуносупресорів-кортикостероїдів. Важливо введення пацієнтам тих речовин, які є мішенями для аутоагресії.
При хворобі Хошимото – це левотироксину натрій, ліотиронін. При хворобі Аддісона, яка характеризується гіперфункцією наднирників – малі дози гідрокортизону: преднізолону, дексаметазону. При перніциозній анемії, обумовленій недоліком активного чинника Кастла, ефективне призначення ціанокобаламіну по 100-150 мкг/добу протягом кількох тижнів, а також вживання в їжу продуктів, що містять відсутній чинник, наприклад, сирої печінки.
Аутоімунна гемолітична анемія купірується переливанням крові, якщо у сироватці хворого відсутні аутоантитіла.
До профілактики аутоімунних захворювань входить також терапія уповільнених запальних процесів, схильних переходити в хронічну форму.
З огляду на високу алергізацію до медикаментів доцільно обмеження використання анальгіну, амідопірину, бутадієну, хініну, антибіотиків та інших препаратів, що мають виражену здатність кон’юговатися з форменими елементами крові та індукувати таким чином аутоімунні реакції.
Необхідним є також обмеження прийому медикаментів, наділених імуностимулювальними властивостями.
Останніми роками для лікування аутоімунних захворювань стали активно застосовувати імуномодулятори, передусім активатори Т-супресорних механізмів імунітету. Показаннями для їх призначення є характер, ступінь ураження імунної системи і т.д.
Лілія БАБІНЕЦЬ,
завідувачка кафедри терапії
та сімейної медицини ТНМУ, професорка