У студентів ТДМУ є можливість на практиці закріпити здобуті під час навчального року знання. Зокрема, студент 4 курсу медичного факультету Андрій Вознюк під час літніх канікул працював у центральній районній лікарні рідного міста Сарата на Одещині. У розмові з кореспондентом «Медичної академії» Андрій поділився враженнями від виробничої практики, пригадав цікаві клінічні випадки, що запам’яталися, а також розповів про нинішні студентські будні.
– Андрію, літні канікули ви використали для закріплення знань і базових практичних навичок. Скільки працювали в лікарні?
– Майже два місяці. Приїхав на канікули додому й вирішив, що використаю цей час не лише для відпочинку, а й для отримання нових знань і досвіду. У Саратській лікарні розповів, що закінчив 3 курс ТДМУ, успішно склав «Крок» і хотів би на практиці застосувати набуті навички. Мені сказали: «Гаразд, чекаємо на вас завтра».
– В якому відділенні працювали?
– У хірургічному, де спочатку допомагав медикам в перев’язувальній.
– Першого свого пацієнта пам’ятаєте?
– Так, це був чоловік, хворий на цукровий діабет, з трофічною виразкою на нозі. Оглядаючи рану, я трохи хвилювався, але діяв чітко: виразку та шкіру навколо обробив, додав потрібні ліки, перев’язав. Пацієнт залишився задоволений. Мої старші колеги – також. Натхненний таким результатом, я потім щодня, крім неділі, поспішав до хворих, яким була потрібна перев’язка.
А ще я мав можливість спостерігати за ходом операцій та асистувати чудовому хірургу Айдеру Алімовичу Мамбедієву. В Сарату він переїхав три роки тому з Криму. За медичною допомогою до Айдера Алімовича звертаються пацієнти не лише з нашого, а й із сусідніх районів і навіть здалеку.
– Розкажіть про той день в операційній, коли вперше асистували хірургу.
– Це була операція з видалення атероми – доброякісного утворення, яке розвивається внаслідок відсутності відтоку із сальних залоз. У пацієнтки вона була на голові та сягала чималих розмірів. Під керівництвом Айдера Алімовича я скальпелем обережно розсік шкіру по контуру атероми, а після її видалення наклав шви. Відтак були й інші операції, де я асистував.
– Яка з них запам’яталася особливо?
– Ту п’ятницю пригадую до дрібниць. У лікарню прийшов о восьмій ранку. Спочатку працював в перев’язувальній, відтак готувався до роботи в операційній. Операції були планові. Першу завершили до двох годин, друга тривала довше, а третя, найважча, – чотири з половиною години. Це була операція з накладання ілео-анастомозу, ускладнена спайковим процесом. Численні спайки петель кишківника довелося обережно роз’єднувати й лише потім накладати анастомоз. Після багатогодинного стояння за операційним столом боліли і руки, і спина, і ноги, але, хвала Богові, операція завершилася успішно. Коли пацієнта відвезли в палату, Айдер Алімович мене похвалив: «Молодець, гарно працював». Я почувався геть виснаженим і водночас щасливим. Бо вкотре переконався, що хірургія – це те, чим я хочу займатися, до чого лежить душа. Через якийсь час пацієнт – молодий чоловік – пішов додому здоровим і я радів, що все, з Божою допомогою, закінчилося для нього добре.
– Канікули зазвичай для студентів – пора відпочинку, а ви працювали. Не зчулися, мабуть, як і літо минуло.
– Аж ніяк не шкодую за літом, бо встиг і попрацювати, і відпочити. Головне – моя робота приносила користь людям і я сам отримував радість від цього.
– Чим приваблює вас фах хірурга? Чому саме ця медична спеціальність зацікавила найбільше?
– Зрозумів, що хочу бути хірургом на лекціях кандидата медичних наук, асистента кафедри загальної хірургії ТДМУ Андрія Вікторовича Махніцького. Торік я також відвідував науковий гурток з хірургії, яким керував Андрій Вікторович. На засіданнях ми розглядали різні нозології, клінічні ситуації, спілкувалися з хворими в лікарні.
– Сучасна хірургія має кілька напрямків.
– Наразі мене більше вабить абдомінальна, тобто проведення операцій на органах черевної порожнини. Можливо, тому, що глибше знайомство з торакальною хірургією ще попереду.
– Чим займаєтеся у вільний час?
– Люблю баскетбол. Почав грати в 10 класі й зрозумів, що це моє. Під час навчання практикуюся в баскетболі рідше, але вдома, повернувшись з чергування в лікарні, зазвичай брав м’яч та йшов на стадіон. Гра на свіжому повітрі дуже добре знімає емоційне напруження. Після занять в університеті стараюся духовно навчатися, відвідуючи Богослужіння в одній з церков християн-протестантів. Також я є членом молодіжного гуртка при церкві, співаю в церковному хорі. Хоровий спів – особливий. Не можу словами передати те духовне піднесення, яке відчуваєш, коли голоси різних тембрів – тенори, альти, баси, сопрано – зливаються воєдино в злагодженому звучанні. Це неймовірно гарно.
– Для навчання ви вибрали ТДМУ, а не Одеський медуніверситет, хоча з Тернополя додому дорога неблизька.
– Тривалий час міркував, який виш вибрати, але одразу вирішив, що це не буде Одеса. Можливо, підсвідомо розумів, що час виходити з зони комфорту, ставати самостійним. Вагався, обираючи між Національним університетом ім. Богомольця та ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського, і нині дякую Богу, що навчаюся саме тут. Вдячний університету за знання. Тернопіль же полюбив за атмосферу, дуже затишну й приємну. Недаремно його називають файним містом. І люди тут мешкають гарні, привітні. Моя сестра Альона теж дійшла висновку, що хоче навчатися в Тернополі й зараз вона є студенткою ТНПУ ім. Володимира Гнатюка.
– Після літньої практики ви продовжили навчання, а в університет надійшов лист від пацієнтів хірургічного відділення Саратської райлікарні, в якому вони дякують вам за сумлінність і відповідальність, а керівництву та професорсько-викладацькому складу ТДМУ – за прекрасну підготовку майбутніх медичних кадрів для нашої держави. Хай ця подяка стане для вас стимулом до нових успіхів!
Лідія ХМІЛЯР