14 липня минає 150 років, як відійшов у вічність отець Яків Горбачевський
Наш університет носить ім’я академіка, вченого світової величини Івана Горбачевського. Його батько – Яків Горбачевський. Наразі з його життєпису не так уже й багато відомо інформації. Знаємо, що народився він 1 листопада 1817 року. Де саме? Стверджувати з упевненістю поки що не доводиться. Можливо, на Прикарпатті, якщо виходити з того, що його тато в цьому краї спочив у Бозі. У розмові з краєзнавцем, начальником відділу туризму та охорони культурної спадщини Збаразької міської ради Русланом Підставкою дізнався, що «Шематизм» Д. Блажейовського відображає переміщення духовенства з парафії на іншу парафію лише з 1832 року. Знаходимо там запис, що Василь Горбачевський (батько о. Якова та дідусь Івана Горбачевського) 1773 року народження, висвячений був 1800-го, правив Богослужіння у селах Кінчаки (біля м. Галич на теперішній Івано-Франківщині, Тростянці (нині Монастириська міська громада на Тернопіллі), Деліїв (тепер Делієве, також на Прикарпатті), упокоївся 7 грудня 1845 року в Делієві. Прикметно, що священицьку справу свого батька Василя Горбачевського продовжив не лише Яків, а ще й Венедикт, Хризант, які мали парафії у селах сучасної Тернопільщини та Івано-Франківщини.
Яків Горбачевський на священника був висвячений 1848 року й власний шлях духівника розпочав у с. Гадинківці, що тепер є у складі Копичинецької громади на Тернопіллі. Тут він прослужив два роки й 1850-го отримав парафію у с. Зарубинці, де навчав Божого слова місцевих мешканців 19 років. Це село розташувалося за сім кілометрів від міста Збараж.
Сім’я о. Якова залишила після себе чимало таємниць, а точніше, не досліджених, не вивчених досі фактів, даних. Скажімо, відомому краєзнавцю зі Збаража Руслану Підставці торік вдалося роздобути певний шмат цікавинок, а точніше, історичних документальних фактів, з яких деякі навіть сенсаційні. Йому поталанило отримати доступ до книг Зарубинецької церкви. Зокрема йдеться про книгу обліку надходжень коштів до церковної каси «Капеланії Зарубинці з селами Івашківці та Опрілівці» з січня 1854 р. до 1868 р. (де регулярні ревізії проводили місцеві декани – о. Антоній Бохенський та о. Степан Качала й робили відповідні записи); Інше джерело інформативності – «Список людності (парафіян) греко-католицької капеланії с. Зарубинці під титулом Св. Іоанна Богослова. Року Божого 1867» (з власноручними записами під час візитації до Зарубинець митрополита Йосифа Сембратовича у 1874 та 1882 роках). Завдяки цим книгам, як твердить краєзнавець, по-перше, встановлено точні дати народження о. Якова Горбачевського, його дружини та дітей. По-друге, збільшено на одну особу склад цієї сім’ї (очевидно, ще в с. Гадинківцях 17 вересня 1849 року народилася найстарша донька Михайлина («Міхаліна»). Адже досі вважали, що нове покоління роду Горбачевських прийшло на білий світ саме у Зарубинцях. Якщо зважити на діаграму родоводу, яку зробила донька Антіна Горбачевського – Лідія, то виходить, що в отця Якова та його дружини Гонорати (дівоче прізвище – Воїнська) було восьмеро дітей: Корнелій (1850), Марія (1852), Іван (1854-1942), Антін (1856-1944), Яків (1858-1860), Клементина (1862), Йосиф (1864), Стефанія (1868). На превеликий жаль, деякі з них померли ще маленькими. Скажімо, Клементині не було навіть року, а Якову – лише два рочки. А тепер знаємо, що була ще й Михайлина, до того ж найстаршою дитиною. Краєзнавець Руслан Підставка в Державному архіві Тернопільської області переглянув «Метричну книгу про народження ц. Різдва П. Д. М. с. Гадинківці за 1821-1870 рр. Копичинського повіту». Там відомості про Михайлину є! І народилася вона справді 17 вересня 1849 року, хрестив її адміністратор храму Св. Михаїла з Коцюбинців о. Филип Голінатий. Якщо погортати сторінки книги Степана Юрика «Село Малашівці у плині історії», то дізнаємося, що в цьому населеному пункті, що нині у складі Тернопільської міської громади, Михайлина відійшла у вічність 1928 року. Її чоловіком був місцевий парох – Ераст Ходоровський. Читаємо й таке: «на плебанії в буд. № 23 проживають чоловік Ераст Ходоровський (15.11.1845-04.02.1922 рр.) з дружиною Михайлиною Горбачевською (18.09.1849-1928 рр.), які обвінчалися 17.10.1871 р., та дітьми Іваном (30.04.1879-31.10.1881 рр.), Володимиром (19.01.1884-23.10.1892 рр.) та Юліаном (06.11.1893 р.). Як видно з цієї інформації, Михайлина та Ераст мали трьох синів, але, на превеликий жаль, Іван і Володимир померли ще в дитячому віці. І сьогодні на місцевому цвинтарі є могила з пам’ятником, на якому, зокрема, церковно-слов’янською мовою написано: «У вічную пам’ять свому коханому синови Нюневі Йоаннови 1879 упокоиівсіа 1881 р. совружили сей поміанник Еразм и Міхалина Горбачевская Ходоровский», отже, батьки поставили пам’ятник синові Іванові.
У музеї-садибі академіка Івана Горбачевського в Зарубинцях на одному зі стендів викладено світлину, на якій зафіксовано фрагмент метричної книги про народження майбутнього вченого. У графі «Ім’я» вказано латинською мовою «Ioannes Theologus», тобто Іван Богослов. Краєзнавець Руслан Підставка, звісно, одразу ж звернув увагу на цей запис, але спочатку в нього майнула гадка, що, напевно, це помилка тодішнього збаразького декана о. Антонія Бохенського, який хрестив сина пароха о. Якова Горбачевського. Помилка, бо у с. Зарубинці є церква Івана Богослова. Але ні, виявляється, що Іван таки зафіксований, як Іван-Богослов. Усвідомлюємо, що Богослов – це не ім’я, а характеристика людини, яка писала чи вчила про єдиного Бога. Проте не лише Іван Горбачевський, а й відтак молодший його брат Антін, якого знаємо нині як видатного правника, адвоката, громадсько-політичного діяча, записаний у метричній книзі, як Antonius Magnus. Антіну дано ймення, припускає Руслан Підставка, на честь засновника християнського відлюдницького чернецтва та пустельництва, ініціатора монашого життя в християнстві – Св. Антонія Великого, якого церква канонізувала зарахувала до лику святих.
Але, гортаючи старі книги церкви с. Зарубинці, пан Підставка наштовхнувся на сенсаційний чи принаймні досі дивний факт. «Донька о. Якова Горбачевського – Стефанія, 1868 року народження, виявилася сином Стефаном у церковній книзі. І не просто Стефаном, а «Stephanno Archidiak [onus]. Однозначно, що названо на честь Святого архідиякона та первомученика Стефана. «Корнелій, Марія, Клементина і Яків до цього родоводу, чомусь, не вписані», – мовить краєзнавець. Тож на дослідників роду Горбачевських чекає ще велика робота.
Зате дослідники єдині у своїх розвідках, трактуваннях, що родина Горбачевських була національно свідома. Вони зростали у любові до Бога та України, до праці та знань. Носили національне вбрання щонеділі й у свята, звісно, ж усією сім’єю бували на Богослужіннях у церкві. Подбали також про велику книгозбірню, в якій, зокрема, були твори Тараса Шевченка, Івана Котляревського, інших класиків як української, так і світової літератури. Зрештою, відомо, що о. Яків проводив значну національно-виховну роботу й серед парафіян. Недарма ж його діяльністю часто цікавилася тодішня австрійська влада, тримала його у своєму полі зору.
Остання парафія отця Якова
У життєписі отця Якова, як, зрештою, його сина Івана своє почесне місце займає також Збараж. Останні шість років свого життя о. Яків прожив саме у цьому місті (1869-1875 рр.). Тут він був парохом греко-католицької церкви Христового Воскресіння.
Парафія ця – давня. Немає літописних даних, коли саме вона постала, бо на початках належала до Луцької єпархії. Це вже згодом її приєднали до Львівської архієпархії. Церкву Христового Воскресіння, яка діє й зараз у Збаражі, почали споруджувати 1760 року. Теперішній її адміністратор о. Олексій Боднарчук розповідає дещо з історії. Каже, що вулиця, яка розкинулася за цим храмом, носила назву Шевська, бо на ній жили шевці. Один з них – Григорій Гимонюк, очільник шевського цеху, коли вже був похилого віку, весь свій статок заповів на спорудження церкви. І він розпочав будівництво, тому свого часу в народі цей храм називали Шевським або Великим. За радянської влади войовничі атеїсти цю церкву закрили. Було намагання знищити її цілком, але все-таки зберегли як склад, Так, у захристі тримала парти, різний шкільний інвентар, а в передній частині висипали мінеральні добрива.
Принагідно зазначити, що за часів, коли у храмі Христового Воскресіння служив о. Яків Горбачевський, теж не все було гладко. Як розповідає о. Олексій Боднарчук, з переїздом до Збаража о. Яків Горбачевський передусім, зіткнувся із житловою проблемою. Він проживав в оселі колишнього пароха о. Антіна Бохенського, який свого часу збудував власний будинок. Власне, це житло в його дітей і винаймав о. Яків.
Деякі факти про священицьку діяльність о. Якова Горбачевського можна почерпнути й з книжки «Літопис парафії Христового Воскресіння у м. Збараж від давніх часів до 1939 року», що вийшла друком у Львові 2016 року. Вже із самої назви видання зрозуміло, що в ньому викладено історію і церкви, і парафії. Автор книги – краєзнавець Василь Лаба, який вже понад три десятиліття працює у Львівському історичному архіві як дослідник. Пише, що появою літопису цієї парафії Збараж має завдячувати саме ініціативі о. Олексія Боднарчука, який 2007 року закінчив Тернопільську вищу духовну семінарію ім. Патріарха Йосифа Сліпого, навчався в Урбаніанському університеті в Римі, де отримав науковий ступінь ліцензіата з догматичного богословія.
Отець Олексій ознайомлює мене зі сторінками книжки, загострює увагу на документах, що пов’язані з о. Яковом Горбачевським. Скажу одразу, історичних джерел не так уже й багато. Нині знаємо, що акт презенти на парафію у Збараж о. Якову підписав уповноважений князя Євгена де Ліґне д-р Олександр Сенковський у Кракові 1 квітня 1870 року.
В архіві зберігся лист о. Якова Горбачевського до Львівської консисторії від 8 червня 1871 року. Завдяки йому можемо нині побачити почерк священника, прочитати його звернення. Описує ж о. Яків здебільшого стан парафіяльних будівель, просить консисторію допомогти фінансово. Процитую виклад цього листа і коментар автора книги цілком з «Літопису парафії Христового Воскресіння у м. Збараж від давніх часів до 1939 року»: «8.6.1871 року о. Горбачевський писав до консисторії, що стара парафіяльна хата в дуже давні часи була збудована в центрі міста, а господарські будинки пароха (фільварок), для їх охорони від частих пожеж, були збудовані ще 63 роки тому в церковному ліску за пів милі від міста. Але парохам важко було наглядати за тим господарством. Тому о. Бохенський для своєї вигоди на власній ділянці землі на залужецькому передмісті збудував 39 років тому хату та найнеобхідніші господарські будівлі, переїхав туди жити й там перебував до смерті. Парафіяльна хата в місті, залишившись без догляду, перетворилася майже в руїну. І коли прибув о. Горбачевський, то не мав, де поселитися. Тому мусив оселитися в хаті о. Бохенського, а церковне братство за це платило нащадкам померлого пароха щорічний чинш 260 зр. Це було незвичним для парафіян, і почалися різні розмови. Деякі не хотіли давати й появилися борги з оплатою. Влада загрозила екзекуцією майна впертим. Тому церковний комітет 6 червня вирішив купити цю хату. Щоб не платити щорічно. Консисторія дала згоду, але через декана. Однак староство про рішення консисторії нічого не знало, тож справу продажу не можна було зробити. Тому 13.9.1871 року о. Горбачевський знову повідомив консисторію, що церковний комітет хоче купити хату померлого о. Бохенського. Але за що купити? Ніхто не давав грошей.
5.2. 1872 року о. Горбачевський доповів консисторії, що комітет хоче купити хату, продавши частину церковної землі. Консисторія такий спосіб категорично відкинула. Земля для церкви була капіталом. Справа з купівлею затягувалася через бюрократичні перешкоди. Збаразький староста, відповідаючи на запит намісництва 29.3. 1878 року, прямо писав, що винен у цьому міський голова (мер), який має особисту неприязнь до священника. Ціна 3030 зр є невеликою порівняно з щорічною орендною платнею 300 зр. Контракт був укладений 17.4.1878 року. Не знаю, чи куплена хата надавалася до житла пароха, але треба ще було десь жити і сотрудникам. Виглядає, що куплена стара хата залишалася сотруднику, а парох хотів для себе відбудувати хату при матерній церкві в місті.
7.2.1879 року церковний комітет просив консисторію подбати про організацію конкуренційної розправи для будівництва нової хати для пароха. Гадаю, ця справа робилася з великим скрипом, бо аж 1882 року консисторія наказала декану прибути сюди та з’ясувати ситуацію з будівництвом хати й шопи в присутності бурмистра, церковного комітету та громади».
Як бачимо, справа з парафіяльною хатою, яку порушив о. Яків Горбачевський, тривала ще після його смерті. Нагадаю, що о. Яків відійшов у вічність 14 липня 1875 року. І новим парохом став його зять – о. Ераст Ходоровський, який був одружений усе-таки з Михайлиною, а не Марією, як досі трактували, Горбачевською. Він народився в Збаражі та був сином місцевого сотрудника о. Дмитра. Рясу священника одягнув 1872 року. За всю свою священицьку діяльність був парохом чотирьох парафій на Львівщині та Тернопільщині. Помер 4 вересня 1922 року у с. Малашівці.
Чому ставлю наголос саме на Малашівцях? Дружиною о. Якова Горбачевського була Гонората Воїнська. Наразі надто мало є фактів з її життя, отже, це велике поле праці для нинішніх і майбутніх дослідників. Знаємо хіба, що вона народилася 1 червня 1833 року, можливо, походила з чеського села Нижбор (Nizbor), якщо зважити на лист Івана Горбачевського до брата Антіна 23 липня 1939 року. Він, зокрема, пише: «Пригадую собі, що часто була мова про якийсь Нижборж і, здається, у зв’язку з небіжчиком дідом Воїнським». Гонората була молодшою від о. Якова на 16 років. Стала матір’ю восьми дітей. Гарно співала, знала чимало народних пісень, яких навчала й власних синів і доньок. Коли пішов у засвіти її чоловік, матеріальне становище сім’ї значно погіршилося. З донесення збаразького старости знаємо, що о. Яків «не залишив жодного маєтку». Дізнаємося також, що «вдова Гонората є в убогому стані, жінка проста, без освіти». Залишилася з чотирма дітьми: Іван тоді був докторантом медицини у Відні, Антін вже четвертий рік здобував юридичну освіту у Львові, Йосиф навчався у другому класі Тернопільської гімназії, донька Марія була вже заміжня за греко-католицьким священником Ерастом Ходоровським і проживала у с. Малашівці. Тож пані Гонората разом зі своєю знайомою, теж удовою, Качуровською взялися за продаж тютюнових виробів. Але цей бізнес пані Гонораті не вдалося розвинути, як підкреслено в донесенні збаразького старости, вона «понесла, правдоподібно, внаслідок непорядності страту і залишила те заняття». Тому Гонората Горбачевська змушена була попрощатися зі Збаражем і переїхати, власне, у с. Малашівці, де парохом був її зять – о. Ераст Ходоровський. Пані Гонората знайшла вічний спочинок у Малашівцях. Донині тут збереглася її могила. Між іншим, ліворуч від неї –пам’ятник з фігурою, напевне, Св. Йосифа, напис на якому твердить, що тут похований Йосип Горбачевський – син о. Якова та Гонарати Горбчевських, рідний брат академіка Івана Горбачевського.
А от, де покоїться прах самого о. Якова Горбачевського, нині не знаємо. Можливо, похоронили його в Збаражі. Але в якому місці? На цвинтарі чи навіть біля церкви Христового Воскресіння? За словами о. Олексія Боднарчука, могила о. Якова, як і деякі інші поховання, була, очевидно, знищена, проте достеменно невідомо чи в часи світових воєн, чи коли панувала радянська влада. Адже в комуністичний період цвинтар, що був у середмісті Збаража, був ліквідований та на його місці збудували кінотеатр «Каменяр».
14 липня 150 років о. Яків Горбачевський залишив назавжди білий світ і добрі справи та спогади про себе, свою діяльність. А ще, як бачимо, – велике поле для пошуків, досліджень як власного життя, так і його багатодітної сім’ї.
Матеріал підготовлено за книгою Михайла КОРДИ «Українець світової науки».