Тернопільська університетська лікарня нині готується до переходу на нову систему фінансування в рамках медичної реформи. Основні заходи щодо реорганізації згідно з вимогами Міністерства охорони здоров’я України про переведення лікувальних закладів у комунальні неприбуткові підприємства та за підключенням до системи eHealth уже проведено. Про важливість реформи, страхову медицину, а також про зміни, які відбулися в лікувальному закладі за останні роки, ведемо розмову з генеральним директором (головним лікарем) КНП «Тернопільська університетська лікарня» Василем Бліхарем.
– Підсумовуючи 2019 рік, яким він був для лікарні?
– Запрацював кардіохірургічний блок. Модернізували й покращили роботу лабораторної служби, доукомплектували обладнання й надалі це робимо. Провели роботи з покращення благоустрою, капітальні та поточні ремонти у відділеннях. Впровадили нові технології у відділеннях хірургічного та терапевтичного профілів.
– Власне, якщо мовити про кардіологічний центр, який вважають найпотужнішим у Західній Україні, то чи багато пацієнтів звертаються та які операції там проводять?
– Робимо весь спектр кардіохірургічних втручань на відкритому серці із застосуванням апарата штучного кровообігу, протезування клапанів, коронарне шунтування тощо. За 2019 рік провели майже 300 операцій. Це дуже потужний показник, адже ледь не щодня відбувається оперативне втручання.
– Крім того, знаю, що торік в ортопедичному відділенні провели 1900 оперативних втручань.
– Такі показники у нас щорічні. Кількість оперативних втручань в ортопедії, офтальмології зростає з кожним роком, адже впроваджуємо нові технології, до нас їдуть люди з усієї України.
– Про що це свідчить?
– Насамперед про якість медичних послуг, про авторитет і спроможність наших фахівців. А також про доступність послуг, які можемо надати, адже обмежень у нас немає. Політика адміністрації полягає в тому, що кожен, хто прагне лікуватися в нашій лікарні, безперешкодно це може зробити.
– Коли кажемо, що «гроші йдуть за пацієнтом», то наскільки це виправдано для лікувального закладу?
– Якщо мовити про нашу лікарню, то ситуація, коли «гроші йдуть за пацієнтом», для нас, мабуть, найвигідніша. Адже нині університетська лікарня володіє найширшим спектром медичних технологій, можемо лікувати ледь не всі нозології, які зустрічаються в Україні. Як це вплине на загальну мережу – питання неоднозначне. Гадаю, що із впровадженням системи медичних послуг, стикнемося із серйозними труднощами на периферії. Втім, треба розуміти, що реформа ніколи не закінчується. Це – динамічний процес і однозначних рішень немає. Світ це вже давно пройшов. Потрібно брати моделі найбільш прийнятні та фінансово вигідні й враховувати спроможність держави й споживчого ринку, адже люди медичну послугу споживають. А чи в стані вони оплачувати ці послуги?!
– Як ставитеся до страхової медицини?
– Цілком позитивно. Бісмарк (Отто фон Бісмарк – німецький державний та політичний діяч, – прим. авт.), коли запроваджував страхову медицину, то стикнувся із ситуацією: шахтарі хворіли, помирали, бо лікарі їх безкоштовно не лікували. Він вирішив: якщо роботодавець наймає на роботу людину, повинен співфінансувати лікування. Тож створив лікарняну касу, в яку платив і роботодавець – власник шахти, і шахтар. За ці кошти лікувалися пацієнти. Всі моделі, які нині вибудовує та чи інша владна команда в Україні, так чи інакше прийдуть до бюджетно-страхової медицини. Оптимальний варіант – німецька модель бюджетно-страхової медицини, яка, зрештою, впроваджена по всій європейській спільноті, крім Великої Британії, де є державне страхування, та країн Скандинавії, де – комбіноване страхування.
– Наскільки взагалі важливо було реформувати медичну галузь?
– Нам потрібно було реформувати охорону здоров’я й доводити її до цивілізованого стану ще 1991 року. Бо, починаючи щоразу цю реформу по-новому й щоразу нічого не роблячи, прийшли до того, що маємо зараз. А що маємо? У стаціонарі за все платить пацієнт – даємо хіба стіни, лікаря й щось із можливостей бюджету як державного, так і місцевого. Якщо мовимо про серйозні речі, то вони лягають на людину, і це неприпустимо. Тому, з одного боку, є «переспрямування» цього негативу на лікарню, а з іншого – лікар нині найменш захищена особа в нашому суспільстві з найнижчим рівнем благополуччя та заробітної платні. Тому моє бачення – це бюджетно-страхова медицина як найбільш оптимальний та ефективний варіант.
Розмову вела Ірина КОШІЛЬ