Випускниця медичного факультету Анна Українець упродовж усіх років навчання належала до студентів, якими ТНМУ пишається особливо. Вона не лише успішно навчалася, отримавши цьогоріч заслужений диплом з відзнакою, а й з перших днів активно долучалася до волонтерського та культурного життя університету, а згодом і сама стала організатором численних захоплювальних дійств, відгуки про які отримує й досі. Не пропускати жоден момент університетського життя, жити насичено – її основна порада всім студентам.
– Люди часто люблять повторювати про те, як швидко збігає час. Для вас роки навчання збігли швидко? З якими відчуттями закінчили університет?
– Для мене час не збіг швидко. Я рівномірно насолодилася всіма шістьма роками. Три з них, на жаль, були в онлайн-режимі, тому, можливо, багато втрачено. Попри те, в мене немає відчуття, що щось промайнуло повз мене, адже моє студентське життя було повноцінне та дуже насичене. Чи закінчила університет з відчуттям: «Невже це все! Так!». Але немає відчуття, що все збігло надто швидко й я чогось не встигла.
– Що плануєте далі?
– Переїзд до Львова та вступ на довгоочікувану інтернатуру. Я вже познайомилася з лікарнею швидкої допомоги у Львові, куди прийшла за державним розподілом. Планую успішно закінчити інтернатуру та стати гарним лікарем.
– Якщо складали б своє резюме, яка фраза в ньому була б ключовою?
– Слова про те, що я вмію вчитися. Найголовніше, що дав мені наш університет, – вміння навчатися новому. Я маю певне бачення, як це робити, адаптуюся до різних умов, до різного типу знань. На мою думку, це найважливіше, адже хороший лікар – не той, який знає дуже багато всього, а той, який знає, де підшукати необхідну інформацію, і має клінічне мислення.
– Які поради з власного досвіду дали б студентам перших курсів?
– Коли вони повернуться (щиро вірю, що це незабаром станеться) до очного навчання, використовувати кожну можливість, брати участь в університетських івентах, зорганізовувати власні заходи, вчитися вчитись, знаходити нових друзів, шукати захоплення й поза університетом. Не пропускати жодну мить життя та жити насичено – моя основна порада.
– Навчатися вам було важко?
– Сказати, що все минуло на одній хвилі та дуже легко, не можу. Моменти були різні: коли вчитися досить важко, коли легше, коли надзвичайно цікаво, а іноді доводилося себе просто пересилювати, беручись до занять. Навчання було не так важким, як інтенсивним і потребувало зусиль. Утім, вважаю, що співвідношення якості отриманих знань і затраченого на це часу в нашому університеті оптимальне.
– Що було для вас найскладнішим, коли щойно вступили до ТНМУ?
– Що може бути складним для людини 17-ти років, яка залишає своє рідне місто (я – з Рівного), батьків, можливо, своє кохання, як сталося в моєму випадку? Складними були адаптаційні моменти: пошук житла, нові друзі, цілком інша система навчання. Найскладнішим було зрозуміти на першому курсі, хто ти є в цій системі, де ти є та як поводитися. Потім, з кожним курсом, уже ставало дедалі легше й легше. На шостому курсі ми вже були досвідченими студентами, які у будь-якій ситуації могли дати собі раду.
– Ви не лише успішно навчалися, а й відразу активно долучилися до позанавчальної діяльності університету.
– Так, уже на першому курсі я приєдналася до університетського хору. З цим колективом у мене пов’язано багато чудових моментів. Наприклад, мій улюблений проєкт – «ТНМУ колядує». Ми колядували в різних медичних закладах Тернополя, їздили навіть в інші міста, зокрема, з університету Івано-Франківська приїжджали колядувати до нас, ми – до них. Гроші з коляди спрямовували на доброчинність, ще й нам цукерки діставалися (усміхається). Їхали автобусом, дорогою колядували-репетирували. Це така атмосфера, таке задоволення, що словами й не передати! І вже пізніше, коли я була учасницею «Творчого колективу ТНМУ» та не мала часу багато приділяти уваги хору, в цьому проєкті все одно брала участь щороку. Власне, з цього й почалося моє активне життя в університеті.
У «Творчому колективі» спочатку відвідувала літературні вечори, куди мене запросила нинішня асистентка кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Тетяна Іваніцька, яка на той час була головою «Творчого колективу». Згодом вона запропонувала мені спробувати зорганізовувати власні літературні вечори. Вони відбувалися для студентів-медиків у різних сучасних кав’ярнях Тернополя. Дійство кожного вечора «крутилося» довкола однієї тематики, вигадувати яку було неймовірно цікаво. Скажімо, «Темрява», коли всі учасники впродовж заходу перебували із зав’язаними очима. Протягом 2017-2021 рр. також удалося зорганізувати літературно-музичні вечори «Миля», «Коло», «Почуй». Це були справді чудові дійства, відгуки від яких мені надходять і досі.
Пізніше я стала головою «Творчого колективу ТНМУ», керівником відділу поезії, брала участь в організаціях концертів, різних заходів нашого університету й уже взаємодіяла з іншими відділами, зокрема, клубом веселих і кмітливих, відділом хореографії та вокалу та іншими. У нас була велика команда, що спільно працювала над створенням цікавих заходів у нашому університеті.
Не хотілося б залишити поза увагою також великий проєкт Тетяни Іваніцької – студентський глянцевий журнал «UNITIME». Я також долучилася до нього, була журналістом цього глянцю, доки він існував, отримала чудовий досвід.
Звичайно, не можна не згадати Міжнародні студентські літні школи із залученням іноземних студентів на базі комплексу «Червона калина». У нас була можливість репрезентувати університет на міжнародному рівні, а також ознайомитися з представленнями вишів, в яких навчалися наші гості. Комусь випав шанс побути куратором (помічником) для делегації з певної країни. Ніколи не забуду, як до нашої курації потрапив Єгипет. Це було неймовірно цікаво, ми отримали безцінний досвід! Ніде в Україні більше немає схожих літніх шкіл для медиків, ми у цьому ексклюзивні.
Доєднувалася також до волонтерських проєктів, зокрема, «Do it yourself» – онлайн-лекцій упродовж 2020-2021 років, що були спрямовані на покращення підготовки до занять студентів молодших курсів, два роки була ментором іноземних груп, за міжнародною програмою обміну студентами побувала в Польщі. Словом, за шість років навчання спробувала багато усього цікавого.
– Як вам вдавалося все встигати?
– Насправді ніяк! Гадаю, не існує таких ідеальних людей, натягнутих, мов струна, які мають розписаний графік і до найдрібніших пунктів дотримуються його. Так можна дійти до нервового зриву. Тож доводилося мені дописувати історію хвороби на колінах у таксі, коли вже її за кілька хвилин треба було здавати, просити подругу забрати сукню для хору, тому що я не встигала. Бувало всіляке. Мене виручали друзі, я – виручала їх. Це й є справжнє студентське життя.
– Як прийшла у ваше життя медицина?
– Найбільше, що мене спонукало обрати медицину, – бажання турбуватися про інших і віддавати їм свою любов, а також цікавість до вивчення людського організму, мені завжди це подобалося в школі. Захотілося знайти спосіб бути в цьому компетентною. Власне, саме тому з-поміж багатьох інших спеціальностей обрала медицину. Більше ні в чому себе не бачила. До слова, я перший медик у нашій родині.
– Чому вирішили навчатися саме в ТНМУ?
– Мої батьки дуже хотіли, щоб я навчалася у Вінниці або Києві. За рейтингом я пройшла і до Вінницького, і до Тернопільського медичних вишів. Чому обрала ТНМУ? Зайшла на його сайт. Насамперед звернула увагу, як він гарно оформлений, потім побачила, в якій величезній кількості різноманітних заходів беруть участь студенти. Прочитала статтю про те, що на обладнання для якоїсь лікарні студенти зібрали кошти просто завдяки тому, що виготовляли власні календарі та їх продавали. Це для мене було щось надзвичайне! Я подумала тоді: «Ого, які вони круті, хочу разом з ними!» Переконала в цьому батьків, сказала, що більше нікуди нізащо не поїду, лише до Тернополя. Це від початку до кінця мій вибір і я жодного разу про це не пошкодувала.
– Який напрямок обрали? Що вас найбільше приваблює у ньому?
– Радше можна сказати, що терапія обрала мене. І я дуже задоволена. Мене приваблює в цьому напрямку можливість тривало спілкуватися з пацієнтом, відслідковувати динаміку одужання, покращення його стану. Мені подобається, що ця спеціальність відносно спокійна й її можна поєднувати із сімейним життям, тому що це також моя базова цінність. Прищепили мені любов до цього напрямку доцентка кафедри внутрішньої медицини №1 Ірина Володимирівна Смачило та доцентка кафедри внутрішньої медицини №3 Тетяна Василівна Бойко. Їхню душевність, повагу до студентів, трепетне ставлення до своєї спеціальності, ретельну підготовку до практичних занять запам’ятаю на все життя. Хотілося б бодай на якийсь відсоток стати такою гідною лікаркою, як вони. Я була б дуже щаслива, якби в якийсь момент відчула, що змогла досягнути рівня цих людей.
– Якщо б ви могли змінити щось одне зі свого минулого, що це було б?
– Нічого не хотіла б змінювати. Вважаю, що життя – це шанс. Це наче квиток на якийсь атракціон. Ти просто береш його, живеш і приймаєш усі його зміни. Всі твої невдачі та успіхи – це те, що випало тобі, й ти маєш з цим впоратися. Кожен твій вибір, який ти зробив на той момент з певним рівнем знань, досвіду та розвитку, – правильний. Тому не шкодую про жодне своє рішення, вважаю, що проживаю життя так, як його відчуваю на певний момент.
– Який найкращий день вашого студентського життя? Є такий у вас?
– У мене було багато яскравих днів студентського життя. З теплом згадую навіть іспити. Не можу вибрати лише один день, адже моє університетське життя було надзвичайно насичене. Бажаю всім нашим студентам, коли вони повернуться в аудиторії, обов’язково брати участь у різних заходах. Навіть якщо у собі сумніваються, все одно треба шукати свій напрямок активності, збагачуватися. Університет – це не тільки підручники. Переконаєтеся згодом, що знання в організації проєктів дуже згодяться у вашому житті поза університетом і навіть поза медициною.
– За що ви найбільше вдячні ТНМУ?
– Передусім я найбільше вдячна ТНМУ за шанс якісно навчатися, за фаховість викладачів, за турботу адміністрації про високий рівень навчальних баз. Вдячна за те, що в ТНМУ все якісно та прозоро. Вдячна рідному університетові за його репутацію. Коли хтось з медичної сфери запитує, звідки я, й у відповідь чує, що з ТНМУ, схвально хитає головою: «О, Тернопіль – це круто!». І це дуже приємно.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА