Життя кожної людини – симбіоз, поєднання різних сфер, їх розвиток та удосконалення впродовж всього життя. Не всім вдається домогтися гармонійності цього поєднання, але якщо вже вдається, то така людина стає прикладом, справжнім Вчителем для всіх навколишніх, залишає відбиток на життєвому шляху тих, кому пощастить з нею спілкуватися. Сьогодні хочу розповісти про свого Вчителя Життя – Ярослава Івановича Федонюка – видатного вченого-анатома, зразкового педагога, і, можу стверджувати, що мені пощастило особливо, – мого батька.
Я.І. Федонюк народився 10 квітня 1940 року у сім’ї селянина середущим з трьох дітей. Його босоноге дитинство у селі Білопілля Грубешівського повіту Люблінського воєводства (Польща) «минуло швидко й непомітно», – згадує тато у своїй біографії, – «смутно було, важко…». Його батьки – Іван Іванович і Ганна Романівна Федонюки вели там велике господарство, займалися землеробством і тваринництвом. І виховували двох синів Ігоря та Ярослава й доньку Марію.
1945 року всю родину Федонюків виселили у Запорізьку область, а згодом, цього ж року, з ініціативи глави сім’ї, вся родина переїхала в Західну Україну – до Рівного. Тут 1947 року Ярослав Федонюк пішов у середню школу № 10. Ярослав Іванович згадував: «… у школі мене принизливо обзивали «переселенцем», але я не ображався, вчився, був активним, займався спортом, відвідував гуртки самодіяльності, став старостою класу. Своєю працею, ініціативністю я довів ровесникам, що нічим не гірший від них, і мене заповажали».
До 7 класу навчання в школі було платним. Беручи активну участь у громадському житті школи, Ярослав постійно допомагав батькам у веденні господарства: пас худобу, доглядав за птицею та бджолами, їздив на сінокоси. Тоді ж у його житті сталася подія, про яку мій тато залюбки згадував: «Батьки познайомили мене з людиною, яка збирала лікувальні трави й ними зцілювала хворих. Це був вельмишановний вчений-самоучка – Михайло Андрійович Носаль. До речі, він був священиком, і я з батьками не раз відвідував його службу. Михайло Андрійович для мене став першим вчителем медицини».
А ще до періоду навчання в школі належить не менш знакова подія – знайомство з майбутньою дружиною. Справа в тому, що після об’єднання чоловічої та жіночої гімназій його однокласницею стала Таїсія Михайлівна Бояр. Історія залицяння тата досі переказується у нашій родині, як він виливав цілі флакони парфумів у портфель дівчини, і солодощі підкладав, і квіти на парті залишав, не показуючи Таїсії при цьому ніяких знаків залицяння. До речі, у школі №10, що й зараз розташовується в Рівному на тому самому місці, де і понад 70 років тому, їхні світлини – юних красивих випускників 1957 року, збереглися й досі. Чи так підказала творча інтуїція фотографа, чи це була рука долі, але зі шкільної випускної віньєтки Ярослав і Таїса поруч одне з одним.
Славік (так називали його друзі в школі) дуже любив спорт: він займався легкою атлетикою та неодноразово на шкільних змаганнях виборював перемогу, був чемпіоном Рівненської області з легкої атлетики серед школярів.
Після закінчення середньої школи 1957 року Ярослав три місяці працював учнем токаря, а в серпні того ж року вступив на фельдшерське відділення Рівненського медичного училища, де навчався упродовж двох років і бігав на чергування в лікарню, щоб краще пізнати медицину. Тато згадував: «Чудовим наставником був лікар-хірург, а згодом доктор медичних наук Е.М. Боровий. Коли був студентом 4 курсу, то практику проходив в обласній лікарні м. Рівне, де саме під керівництвом Борового виконав свою першу апендектомію».
Після закінчення навчання у медичному училищі молодий юнак у червні 1959 року був призваний на чинну військову службу, яку проходив у м. Бердичів Житомирської області. Ярослав пройшов спочатку школу рядового, сержанта, а згодом зайняв посаду старшого фельдшера полку та начальника полкової аптеки одночасно. Під час служби Ярослав Федонюк надавав першу медичну допомогу, лікував солдатів і, як завжди, займався спортом. На останньому році служби в армії Ярослав Іванович за підтримки командира полку організував підготовчі курси до вступу у вищі навчальні заклади. Закінчив службу 1962 року старшиною медичної служби.
7 травня 1961 року, ще під час служби в армії (будучи 21-річним парубком), він одружився, як і мріяв, з дівчиною свого першого шкільного кохання Таїсою Михайлівною Бояр (1941 р. н., село Корнин Рівненської області), яка стала його вірною супутницею впродовж 56 років подружнього життя.
Мама Таїсія Михайлівна завжди була берегинею, душею, натхненницею усієї родини. Усі колеги, знайомі, друзі згадують про подружжя Федонюк, як про чудову пару. «Ярослав і Таїсія за характером душі, як дві краплі води, схожі», – мовив про них давній, ще армійський друг Федонюка, його колишній одногрупник Віктор Юрченко.
1962 року Ярослав Іванович вступив до Тернопільського державного медичного інституту. Під час навчання займався в наукових гуртках кафедр нормальної анатомії, терапії та хірургії, виступав з доповідями на студентських конференціях, публікував свої перші наукові роботи. Це й сприяло його формуванню як молодого науковця.
Під час навчання в медінституті «…я вже був одружений та мав сина Ігоря, – згадував тато, – а стипендії на життя та платню за квартиру не вистачало, тому я вечорами підзаробляв, працюючи лаборантом на кафедрі нормальної анатомії, не цурався разом з одногрупниками у вільний час розвантажувати вагони, тренував команду легкоатлетів».
Успіхами у подальшій кар’єрі мій батько Ярослав Іванович завдячує своїм Вчителям: професорові Миколі Яковичу Полянкіну (завідувач кафедри нормальної анатомії Тернопільського медінституту) та професорові Олексію Павловичу Сорокіну (завідувач кафедри нормальної анатомії Горьківського медінституту імені С. Кірова).
Після закінчення 1968 року Тернопільського державного медичного інституту за спеціальністю «лікувальна справа» розпочав навчання в аспірантурі на кафедрі нормальної анатомії. Як згадував Павло Павлович Потєхін, «Ярослав Іванович, майстер спорту з легкої атлетики, стрімко увірвався в аспірантуру кафедри нормальної анатомії Горьківського медінституту. Завжди бадьорий, підтягнутий та життєрадісний, незважаючи на труднощі життя в далекому місті та аспірантську стипендію, дотепний у розмовах і застіллях, Ярослав Іванович не мав недоброзичливців».
А ще тато згадував, що під час навчання в аспірантурі 1970 року він виступав з доповіддю на ІХ Міжнародному анатомічному конгресі в Ленінграді (Росія), де познайомився з вченим з Японії Х. Кіккава, який також займався вивченням селезінки. «Ми довго спілкувалися, обговорювали питання морфології, обмінювалися досвідом. Японець пообіцяв надіслати підручник з анатомії. Слова він дотримав, але тритомник з анатомії японською мовою перед тим, як опинитися в мене в руках, три місяці пролежав у високих кабінетах для вивчення обставин його появи в Радянському Союзі. Підручник мені віддали після безлічі письмових пояснень і перевірок, разом з попередженням не спілкуватися з японським науковцем. А коли з Японії прийшов виклик для участі у роботі міжнародного анатомічного конгресу, мене категорично поставили перед вибором: або робота в навчальному закладі, або поїздка на конгрес. Звісно ж, я вибрав роботу, і на конгрес не поїхав. Такі колись були часи».
У березні 1971 року в м. Горький (Росія) молодий науковець захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 751 – анатомія людини на тему «Соединительнотканная строма и сосуды селезенки человека в долевом и сегментарном аспекте». 1972 року рішенням ради Горьківського державного медичного інституту імені С.М.Кірова від 30 березня 1972 року йому присвоєно науковий ступінь кандидата медичних наук. За матеріалами дисертаційної роботи 1989 року в Москві вийшла його перша монографія «Клиническая морфология селезенки» (автори Сорокин А.П., Полянкин Н.Я., Федонюк Я.И.).
З 1971 до 1984 року мій батько Ярослав Іванович працював асистентом кафедри анатомії людини Тернопільського державного медичного інституту, завідував якою професор В.Г. Ковешніков. Відповідав за наукову роботу, а згодом виконував обов’язки завуча кафедри.
Працюючи асистентом кафедри, тато не забував про виховання своїх дітей: Ігоря та Лариси. Я дуже часто згадую, як кожного ранку, під час ранкової прогулянки в дитячому садку, мені тато передавав цукерки (іриски або смоктульки дюшес) через великий кам’яний паркан, який відділяв двір морфологічного корпусу медінституту від дитсадка. Батько завжди намагався прищепити нам з братом працелюбність, відповідальність, прагнення до знань і постійного самовдосконалення. І це йому вдалося. «Якщо будеш добре працювати, то в житті щось будеш мати», – любив повторювати тато слова свого батька. Найголовніше – працювати. Це – татова школа на все життя».
Будучи асистентом, а згодом і доцентом кафедри анатомії людини (4 вересня 1985 року рішенням Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР затверджений у вченому званні доцента), мій батько Ярослав Федонюк працював над написанням докторської дисертації під чуйним керівництвом Володимира Георгійовича Ковешнікова. З серпня 1984 року, після переведення професора В.Г. Ковешнікова ректором Луганського медичного інституту, був обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедри нормальної анатомії.
Це стало новою віхою його життя. Ярослав Іванович переймав кращі традиції та продовжував наукові напрямки професорів М.Я. Полянкіна та В.Г. Ковешнікова. 1987 року на засіданні спеціалізованої ради з морфологічних спеціальностей при Київському медичному інституті імені академіка О.О. Богомольця захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.00.02 – анатомія людини на тему «Закономерности адаптационно-реадаптационных преобразований скелета при различных режимах двигательной активности». Рішенням ВАК при Раді Міністрів СРСР від 15 квітня 1988 року йому присвоєно науковий ступінь доктора медичних наук, а рішенням Державного комітету СРСР народної освіти від 29 грудня 1988 року – вчене звання професора кафедри анатомії людини.
За час роботи на посаді завідувача кафедри нормальної анатомії (1984-2006 рр.) – майже чверть століття – мій батько Ярослав Федонюк створив морфологічну школу. Завдяки своїй одержимості анатомією тернопільська школа морфологів здобула визнання не лише в Україні, а й далеко за її межами. Наукові здобутки школи Федонюка (його дуже часто так просто називали колеги та друзі) визнані не лише в межах СРСР, СНД, України, а й в Португалії, Німеччині, Греції, Польщі, Японії, Китаї, США, Мексиці, Румунії.
Як у своїх спогадах зазначав професор Микола Анатолійович Волошин, «Ярослав Іванович вміє швидко й однозначно виокремити в науковій проблемі її суть і головну складову, а в людині, що стоїть за нею, життєву мотивацію поведінки».
Сповнений життєвої енергії, завзятістю до кожної справи, Ярослав Федонюк щоденно ділився своїм досвідом із молодими науковцями, студентами. Він запровадив читання комплексних лекцій для студентів разом з викладачами клінічних кафедр. Його лекціями заслуховувалися, його практичні заняття були взірцем, тато умів знайти підхід до кожного студента.
«Будучи студентом, – згадує Микола Миколайович Панасенко, колишній студент і лаборант кафедри анатомії людини – я підробляв лаборантом на кафедрі нормальної анатомії протягом п’яти років. Потрібно віддати належне його таланту читати лекції. Всі дивувалися тому, як він вільно володів лекційним матеріалом, це не було сухим викладом інформації. Складалося враження, що професор народився вже зі знаннями медицини. На іспитах ставився до студентів об’єктивно й принципово, але по-людськи».
На запитання журналістів: «Що у роботі приносить Вам найбільше задоволення?», батько відповідав: «Спілкування зі студентами на семінарі! Це не дає мені старіти! З ними я відчуваю себе сповненим сили їхнім однолітком, ніби повертаюся у молодість! Дуже люблю студентів, їхні дотепні жарти, цікаві історії. Я дякую Богу, що він дав мені в житті так багато молоді! Завдяки їм я йду в ногу з сучасністю, черпаю від них життєву силу!».
Ярослав Іванович започаткував проведення студентських брейн-рингів, які мали шалений успіх серед студентів перших курсів і були візитівкою кафедри анатомії людини. Батько настільки був відкритий у спілкуванні, що не соромився приймати шаржі, які малювали студенти. Таких студентських малюнків назбирав майже цілу колекцію.
Ярослав Федонюк завжди щедро ділився своїми знаннями, він був мудрим і вимогливим наставником для молодих науковців. У нього багато послідовників і учнів: під його керівництвом виконано та захищено 1 докторську та 24 кандидатських дисертації. Він неодноразово виступав офіційним опонентом на захистах докторських і кандидатських дисертацій.
На базі кафедри за ініціативи мого батька, Ярослава Івановича, неодноразово проводили наради завідувачів кафедр нормальної анатомії медичних навчальних закладів України, конгреси, симпозіуми та науково-практичні конференції. Зокрема, Всесоюзний симпозіум з медичної та спортивної антропології (1991); І міжнародний конгрес з інтегративної антропології (1995); міжнародна конференція «Актуальні питання морфології», присвячена пам’яті академіка, лауреата Державної премії України, професора С.А. Сморщка (1996); виїзна сесія Української академії наук національного прогресу, присвячена 40-річчю Тернопільської державної медичної академії (1997); VI Українська наукова конференція анатомів, гістологів та топографоанатомів; саміт нормальних анатомів України та Росії, присвячений року Росії в Україні (2003). На запитання Володимира Андрійовича Барни «Чому саме саміт, а не інший форум», тато йому відповів: мені вже набридли традиційні симпозіуми та конференції, хочеться чогось нового.
Батько дуже любив і пишався своєю кафедрою, його безперечною заслугою є реорганізація та естетичне оформлення кафедри й анатомічного музею, створеного на початку 70-років ХХ століття, унікального своїми оригінальними експонатами. Зараз це «Музей людського тіла». Вся експозиція розміщена в інтер’єрі, витриманому у стародавньому стилі, прикрашеному ліпниною та репродукціями Рембранта, адже батько вважав, що саме таке обрамлення годиться для храму анатомії як найдавнішої науки. «Можливо, у цих стінах і панує дух смерті, але це смерть заради життя!», – так любив повторювати тато.
Кабінет Ярослава Івановича теж був як своєрідний музей – на стінах висіло багато художніх картин, портретів вчителів і колег, на полицях – безліч наукових і публіцистичних книг, медичних видань, а також раритетної літератури, рідкісних словників.
Його надбанню можуть позаздрити багато професійних колекціонерів, адже колекція складає понад 30 примірників (є книги XVIII сторіччя). Книги любив дарувати.
Численні грамоти, подяки, титули, відзнаки, посади та звання, якими нагороджений та яких удостоєний мій батько – це офіційні нагороди, які документально засвідчують його заслуги перед Батьківщиною та медициною. За час, коли завідувачем кафедри був Я.І. Федонюк, її вважали найкращою в Україні та однією з найкращих у СРСР. Все це було, і це просто констатація фактів:
– академік Української академії наук національного прогресу (1995);
– академік Міжнародної академії інтегративної антропології (1995);
– заслужений діяч науки і техніки України (1996);
– академік Нью-Йоркської Академії наук (1997);
– академік Української екологічної академії наук (2003);
– академік Української академії наук (2004);
– лауреат премії Української академії наук у галузі біології, хімії та медицини (2003);
– почесний професор Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського (2012);
– член експертної ради Вищої атестаційної комісії України;
– член науково-методичної комісії з медицини Міністерства освіти та науки України;
– член експертної комісії Міністерства охорони здоров’я та Національної академії медичних наук України з циклу «Морфологія людини»;
– член комісії з медицини секції медико-біологічного профілю науково-методичної ради Міністерства освіти України; член Президії Українського наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів;
– президент І-го Міжнародного конгресу з інтегративної антропології;
– президент західної філії Міжнародної академії інтегративної антропології;
– академік-секретар Західного відділення Міжнародної академії інтегративної антропології;
– заступник голови спеціалізованої вченої ради;
– член спеціалізованої вченої ради із захисту дисертаційних робіт зі спеціальностей «хірургія» та «нормальна анатомія»;
– член редколегій шести фахових наукових журналів: «Морфологія», «Вісник наукових досліджень», «Вісник морфології», «Науковий вісник Ужгородського державного університету (серія: Медицина)», «Наукові записки Тернопільського педагогічного університету» «Клінічна анатомія та оперативна хірургія».
За високий професіоналізм, підготовку висококваліфікованих фахівців охорони здоров’я, наукові здобутки, відданість справі Ярослав Іванович нагороджений почесними грамотами Міністерства охорони здоров’я України (2002, 2007), за перемогу в конкурсі «Краща книга року з фізичного виховання і спорту» – почесною грамотою Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту (2007); за заслуги перед кафедрою нормальної анатомії з нагоди її 20-річчя – пам’ятною медаллю (2004).
Біографічні дані Ярослава Івановича ввійшли до міжнародних видань досягнень ХХ століття в галузі морфологічної науки: «International WHO’S WHO of Twentieth Century Achievement» (5 edition 1998, США), «Inter-national WHO’S WHO of Twentieth Century Achievement» (6 edition, 1999, США), а також у видання бібліографічних центрів: «500 Personalities of the World» (6 edition, 1996, США), «International Man of Millenium» (24 edition, 1997, England). Ярославу Івановичу присвоєно звання «Людина року» (США, 1997) за досягнення і внесок у життя суспільства, він обраний людиною тисячоліття в медичній освіті (Кембридж, Великобританія, 2000). Йому присуджено золоту зірку – символ видатних досягнень (Кембридж, Великобританія).
Ярослав Іванович увійшов нарисом до монографії «Видатніші особи ХХ століття: українці Холмщини і Підляшшя» у серії «Видатні особи ХХ століття» (1997), до книги «Україна медична. Лікар ІІІ тисячоліття» (2002), до Тернопільського енциклопедичного словника (2008), внесений до «Оксамитової книги» Інституту біографічних досліджень та Української академії геральдики. Федонюку Ярославу Івановичу присвячена сторінка у Вікіпедії.
Але особливо цінним для себе мій тато вважав любов своєї сім’ї, шанобливе ставлення колег, щиру вдячність своїх учнів і студентів, світове визнання й повагу в колі морфологів. Це те емоційне джерело, яке завжди давало йому душевні сили й молодість!
Авторитет мого батька беззаперечно здобутий його наполегливою повсякденною працею! Він дуже часто вечорами залишався після роботи в кабінеті та вичитував, писав, креслив, правив, творив…
Кафедра для нього була особливим місцем, багато свого часу він проводив в її стінах, щоб у тиші ввечері створити щось нове. Як згадує його колега-анатом Богдан Григорович Макар, «можна ствердно сказати, що Ярослав Іванович Федонюк залюблений у працю, бо трудиться із запалом, ревно та старанно». Свідчення цього – промовисті факти: він є автором і співавтором двох монографій, понад 600 наукових і методичних праць, понад 20 підручників і посібників, він брав участь у розробці «Українського стандарту міжнародної анатомічної номенклатури».
За підручник «Анатомія з фізіологією та патологією» 2002 року отримав грамоту президента Форуму видавців (надрукована у видавництві «Укрмедкнига») та диплом ІІ ступеня лауреата премії Української академії наук з відділення медико-біологічних і хімічних наук в галузі біології, хімії і медицини, 2007 року його підручник «Функціональна анатомія» переміг у конкурсі «Краща книга року з фізичного виховання і спорту» в номінації «Теоретико-методологічні основи фізичного виховання та оздоровчої фізичної культури».
Батько був також на всі руки майстер – тесляр, каменяр, зварник, садівник, городник, водій, професор, академік – він усе ремонтував вдома, любив майструвати, збудував дачу.
Тато щиро сповідував любов до Бога та ближнього. Часто відвідував духовні центри в Україні. При ньому завжди було акуратно складене Святе Письмо. «Чим більше спілкувався з Ярославом Івановичем, тим глибше переконувався в щирому сповідуванні ним загальнолюдських принципів – самопізнання, злагоди з Божою волею, праведності людської душі. Він просто Людина, яка творила добро на землі!», – згадував у своїх розмовах професор Віталій Петрович Новак.
Особлива гордість Ярослава Івановича Федонюка – його діти. Старший син Ігор довго себе шукав у філософії й творчості. І став художником. Щоб осмислити своє «Я», довелося поїхати в Індію й там зануритися у глибинний світ йоги та древньої індійської культури.
Друга радість Ярослава Федонюка – я, його донька. Я продовжила справу свого тата. Закінчивши Тернопільську державну медичну академію, зайнялася науковою роботою, захистила спочатку кандидатську дисертацію, а згодом – докторську. Стала доктором медичних наук, професоркою, зараз завідувачка кафедри медичної біології ТНМУ й гідно продовжую лінію свого талановитого батька.
Найбільша радість для нього був онук Ярик. Дідусь Ярослав щоранку, як колись його маму, свою доньку, за руку водив онука в дитячий садок. Ярик зараз навчається у школі, але, можливо, він стане продовжувачем Федонюківської династії.
2015 року Ярослав Іванович пішов на заслужений відпочинок – бурхливе й копітке життя, пов’язане з медициною, педагогічною та науковою діяльністю, залишилося позаду. Проте тато ніколи не сидів склавши руки: допомагав по господарству, щонеділі ліпив вареники або смажив тертюхи, зрідка, але їздив на дачу, а ще впорядковував колекцію раритетної літератури, рідкісних словників і медичних видань.
Помер Ярослав Іванович Федонюк 5 липня 2017 року у віці 77 років.
Ти знаєш, тату, вже цвітуть сади,
Тополі пахнуть, і горить кульбаба.
А ти на нас вже дивишся згори…
І рай земний тебе уже не вабить…
Ти знаєш, тату, вишні – на врожай!
Так рясно вбрались у розкішні шати.
…Великдень скоро… І морозам край…
…ще щось важливе мусила сказати…
Ти знаєш, тату, все у нас гаразд.
Здорові, ситі. Чом гнівити Бога…
Але так хочеться, щоби іще хоч раз
Твоя нога ступила до порога…
У моїй пам’яті та пам’яті його друзів і колег він назавжди залишиться яскравою особистістю – взірцем людини невпинної енергії, чесної, щирої, справедливої, із неперевершеним почуттям гумору.
Життєве кредо мого Вчителя Життя: «допомагати всім, абсолютно всім, хто б не звернувся», «не витрачай свій час у марній боротьбі за досконалість, просто прагни робити все якнайкраще» залишається прикладом для мого наслідування у вчинках, праці та житті!
Лариса ФЕДОНЮК,
донька, завідувачка
кафедри медичної біології ТНМУ, професорка