У номінації «За вагомі досягнення у спорті» за підсумками конкурсу «Студент 2021 року ТНМУ» було відзначено студентку першого (а нині – вже другого) курсу медичного факультету Дарію Таран, яка здобула перше місце у номінації Disco Dance Freestyle Solos Female Adults під час IDO World Disco Dance Cup (Кубок Світу) (30-31.10.2021 м. Фолоніка, Італія); 1 місце – Slow Duo Adults, 1 місце – Disco Dance Freestyle Solo Female Adults, 2 місце – Disco Dance Duo Adults, 4 місце – Slow Solo Female Adults на ХVI Ukrainian Dance Olympiad (Чемпіонат України) 04.12.2021; 2 місце – Disco Freestyle Open Adults під час Nordic Grand Prix 2021 (10-12.12.2021 м. Катерінхольм, Щвеція). Як зізнається сама Дарія, ця перемога для неї – чудова мотивація для наступних звершень.
– Даріє, танці для вас – це більше спорт чи мистецтво? Яке місце у вашому житті вони посідають?
– Що таке танці – для багатьох і досі суперечливе запитання. Найправильніше, на мою думку, сказати, що танці – це мистецтво у спорті, адже без спортивної підготовки у танцях доведеться важко. Коли я виходжу на сцену, моє головне завдання – заволодіти увагою глядача, захопити його, зацікавити, показати всю красу мистецтва танцю. Тож спорт і мистецтво в танці гармонійно переплітаються. Яке місце танці посідають у моєму житті? Дуже часто запитую себе: якщо б кинула займатися танцями, що тоді б робила? І розумію, що моє життя без танців просто не може існувати! Я займаюся танцями з трьох років. І ось відтоді завжди була в тренувальній залі, мене постійно супроводжують змагання, яскраві емоції, конкуренція, костюми. Це завжди надихало мене, я завжди жила цим, тому принаймні зараз уявити себе без танців не можу. Танці – це моє повітря, мій спосіб життя. Саме в танцях найкраще висловлюю власну думку, передаю свої емоції.
– Як танці з’явилися у вашому житті?
– Танцівницею дуже хотіла бути моя мама. Та вона надто високого зросту, тож з танцями в неї не склалося. Тоді вона вирішила віддати у танцювальний гурток мене. За що я мамі насправді дуже вдячна!
Зі слів тренерів і моєї мами, я була дуже розвиненою дівчинкою, все миттєво запам’ятовувала та старанно виконувала. Тож мене відразу помітили й досить швидко перевели до старшої групи. Пригадую, як із захопленням спостерігала за старшими дівчатками, мене вражало, як їм усе гарно вдається, тож уже тоді, в такому ранньому віці, поставила собі за мету стати такою ж, як вони, та навіть кращою (усміхається). Тому почала багато й наполегливо тренуватися, аби досягти своєї мети.
Результат не забарився: у шість років поїхала на свої перші змагання, що відбувалися в Києві. І я там виграла! Гадаю, що саме після цих змагань, після цієї перемоги, коли мене, ще маленьку дитину, переповнювали неймовірні емоції, збагнула, що танці – це те, чим хочу займатися завжди.
Через два роки, 2012-го, я ввійшла до складу збірної України та почала їздити на чемпіонати Європи й світу. Вже потім з’явилися різні етапи, Кубки світу, велика кількість змагань, поїздки, тренування збірної. Так усе закрутилося-закрутилося й танці поступово із захоплення переросли в професійний спорт.
– Які досягнення для вас найважливіші та чого ще прагнете досягти?
– Дуже вагомим, можна сказати, переломним досягненням для мене було п’яте місце на Кубку світу. Тоді зрозуміла, що можу перемагати не лише на українському рівні, а й на світовому. Потім дуже значимою для мене стала перемога на Кубку світу 2019 року, де виконувала танець з акробатикою. Тут змагалося чимало учасників. І завдяки тому, що я з-поміж них стала першою, представила Україну, заспівала гімн, ще більше повірила у себе, продовжила тренування та підтвердила свій титул вже 2021 року, коли також виграла Кубок світу.
– Не мріяли про власний клуб?
– До того, як я вступила до медичного університету, справді мріяла стати професійним тренером, відкрити свій клуб, передати власний досвід іншим. Власне, я вже ділюся своїми навичками, зокрема зі своїми одногрупниками, розповідаю їм про танці, мені це вдається та подобається. Можливо, в майбутньому даватиму майстер-класи, чому б і нині? Та спочатку ще треба досягти певних висот, зокрема виграти Чемпіонат Європи чи світу. До слова, Чемпіонат Європи триває з 24 до 26 червня в Чехії. У мене є всі можливості увійти до фіналу, піднятися на п’єдестал. Наразі це моя найбільша мрія: досягти цієї вершини та переконатися, що всі мої старання впродовж 15 років не були марними.
– Чим особливий стиль танців, у яких виступаєте?
– Це маловідомий стиль диско-денс. Ні, не такий, як колись у 1990-ті. Він дещо схожий на бальні танці, та в ньому виступають і соло, і в парі, і в групах, і великими формейшн. Це швидкий стиль у темпі 140 ударів за хвилину. Саме своєю швидкістю, драйвом та енергетикою він полонив мене найбільше.
– До таких танців потрібна неабияка фізична підготовка.
– Так, потрібно бути дуже витривалим. За 1,5-3 хвилини, доки триває танець, треба показати дуже багато стрибків, різних комбінацій. Фізична підготовка, витримка, правильне дихання – без цього ніяк. Дуже важливо також знати, які м’язи потрібно залучити в той чи інший момент. Тож навіть тут без фізіології та медицини не обійтися.
– Чому вирішили пов’язати власне життя з медициною?
– У моїй родині по материнській лінії багато лікарів, зокрема, бабуся була лікаркою-інфекціоністкою, мама – неонатологинею-педіатром. Я дуже часто з ними ходила до лікарні, завжди спостерігала за їхньою роботою, почала цікавитися нею, тож згодом вирішила також продовжувати медичні традиції родини. Наразі з напрямком ще не визначилася, але попередньо розглядаю педіатрію, як у мами. Люблю дітей, легко знаходжу з ними спільну мову, тож, гадаю, мені це вдаватиметься. Розглядаю також реабілітологію, адже цей напрямок пов’язаний зі спортом, мені буде цікаво в ньому розвиватися.
– Як вам вдається поєднувати навчання та тренування?
– Мої тренування відбуваються здебільшого в другій половині дня, тому з навчальним розкладом вони ідеально співпадають. Іноді, коли в нас бувають «вікна», встигаю замовити собі індивідуальні заняття й зранку. Насправді мій графік розписаний щохвилинно. Важливо не відступати від нього, тоді проблем з часом не буде.
– Узагалі навчатися у медичному виші вам важко?
– Важко передусім через те, що після школи це цілком нова, інша система. Саме тому навчання в університеті спочатку видається важким. Та якщо все ж таки добровільно, з власної волі вступили саме до цього університету, обрали медичну сферу, то згодом важко не буде, ми отримуватимемо задоволення від навчання. Принаймні в мене було саме так.
– Пригадуєте, що було для вас найскладнішим, коли щойно вступили до ТНМУ?
– Для мене найскладнішим було адаптуватися до нового стилю життя. Я переїхала з рідних Черкас в інше місто, в мене почалося цілком самостійне життя – ось це було справді складно. Хоча з Тернополем я вже трохи була знайома, адже, починаючи з 10-го класу, періодично приїжджала сюди до свого тренера в танцювальний клуб Eurodance. Тож за два роки Тернопіль теж уже став мені рідним. Власне, тому я й обрала Тернопільський національний медичний університет імені Івана Горбачевського, щоб можна було в одному місті й здобувати медичну освіту, й далі розвиватися в професійному танці.
– Ви вже завершили перший курс, а які поради дали б тим, хто лише планує вступати до ТНМУ?
– Нічого не боятися, старанно працювати та вірити в себе. Все не так страшно, як здається з першого погляду. Головне – зробити перший крок, а далі все буде гаразд.
– Якщо в житті бувають складні моменти, непрості психологічні випробування, як, скажімо, зараз у всіх нас у час війни, де берете сили? Як «перезавантажуєтеся»?
– Коли в мене трапляються складні психологічні моменти, мені завжди хочеться добре виплакатися. Після цього мені стає значно легше – наче звільняюся від усього негативу, що нагромадився, очищуюся. Де беру сили? Подобається дивитися різні мотиваційні фільми, документальні історії про видатних особистостей, у житті яких також були переломні моменти та як вони зуміли подолати їх. Це справді мотивує, допомагає відновити сили. Дуже люблю також милуватися заходом сонця. Його краса мене приваблює та надихає.
– Танці як впливають на вас? Під час них не відпочиваєте?
– На тренуваннях – це цілковитий стрес, треба важко працювати, напружуватися, багато сил витрачати. Та коли виходжу на паркет, розумію, що я вже все зробила на тренуваннях, тож зараз можу просто показати свій максимум і насолодитися тим, як танцюю.
– Якщо уявно перенестися в майбутнє через років 10-15, якою там себе бачите?
– Насамперед – живою, зважаючи на теперішню ситуацію в країні. А ще хочу бути щасливою, мати гарну родину, роботу, яка приноситиме мені задоволення. Хочу продовжувати мріяти, втілювати власні мрії в життя та досягати нових цілей.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА