Власними міркуваннями та враженнями від проєкту «Ментори» ділиться наполеглива та завзята Катерина Симко, студентка третього курсу медичного факультету ТНМУ. Для неї участь у програмі – це спосіб не лише показати вдячність своїй альма-матер, а також можливість позитивно вплинути на життя своїх підопічних.
– Катерино, що спонукало стати ментором?
– Мене надихнув мій ментор, адже він значно полегшив адаптацію до нових умов. Відчувалося, що людина хоче щиро допомогти: інколи заспокоїти, а інколи – підштовхнути до активних дій. Пізніше збагнула, що теж можу стати підтримкою для студентів, які щойно переступають поріг нашого університету, бо відаю, якими збентеженими та наляканими є першокурсники в перші місяці навчання.
– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?
– Допомагаю студентам з вибором підручників та інших навчальних матеріалів, пояснюю їм методику здачі матрикулів, сесії. Незважаючи на те, що ми, ментори, вже проходили цією дорогою, проте не даємо готових рішень. Найбільше, що можемо зробити, – розповісти якусь історію зі свого навчального досвіду. Як на мене, саме таким чином варто заохочувати першокурсників до шляху вирішення власних проблемних ситуацій. Під час очного навчання я допомагала підопічним орієнтуватися в місті, зорганізовувати дозвілля.
– З якими проблемами до вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?
– Як правило, першокурсники звертаються за порадами щодо вивчення матеріалів. Запитують, на що варто звернути увагу. Завжди стараюся допомогти та підказати.
– Які очікування у вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?
– Очікувала зустріти нових людей, бути корисною, отримати досвід своєрідного наставника. Одне з головних питань, яке мене турбувало на старті програми, стосувалося довіри. Адже без цього плідна співпраця була б неможливою. Можу сказати, що нам вдається створити атмосферу довіри – ми відверто ділимося думками та ідеями, що суттєво підсилює результативність взаємодії.
– Скільки років ви вже є ментором?
– Я є ментором протягом останніх двох років. Мене дуже надихає знайомство та спілкування з новими людьми, можливість вдосконалювати власні навички через допомогу іншим.
– Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?
– Навчилася об’єктивно оцінювати ситуацію. Найголовнішим викликом для мене під час програми було перенести себе в іншу роль. Коли просто спілкуємося з кимось, то висловлюємо власну думку. Але в ролі ментора потрібно вміти перейти від висловлювання думки в режим запитань – і таким чином спонукати студентів до дій.
– В якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?
– Спілкуємося в Телеграмі, використовуємо Microsoft Teams час від часу. Під час звичайного навчання зустрічалися в корпусах та поза університетом.
– Що порадите студентам, залученим у проєкті?
– Насолоджуйтеся зараз можливістю не бігати з корпусу в корпус, дотримуйтеся режиму. Звикайте до нового обсягу матеріалів для навчання, набирайтеся сил, бо далі буде більше інформації на опрацювання та однозначно – ще цікавішої. Будьте готові працювати на повну силу.
Соломія ГНАТИШИН