Їй було призначено долею служити медицині. Марія Бацман понад рік трудиться в офтальмологічному відділенні університетської лікарні палатною медсестрою. Хоча інколи й нелегко доводиться на роботі, але дівчина ніколи не жаліється. Каже, професію обирала за покликом серця.
– Маріє, чому обрали саме медицину? Це ж нелегко щоразу на роботі бачити людський біль…
– Моя мама фельдшерка у селі Миньківці Рівненської області, звідки я родом. Мені завжди подобалося, що вона допомагає людям. Хоча це непросто. У селі фельдшерка має знати не лише, як ін’єкцію зробити та поставити крапельницю, а й надати невідкладну медичну допомогу, рятувати від нещасних випадків, приймати пологи… Я довго зважувала всі «за» та «проти», але медицина перемогла. Навчалася в Кременецькому медичному коледжі. Звідти й потрапила до Тернополя. Мої подруги шукали роботу тут і я разом з ними хотіла спробувати власні шанси. До того часу в Тернополі я була лише раз. Місто мені дуже сподобалося. А от з роботою було непросто. Спершу ходили в усі стоматологічні кабінети, залишали резюме, проте це не мало успіху. Відтак подалися в пошуках роботи до університетської лікарні. Дуже зраділи, коли почули про вакансії. Так я потрапила до офтальмологічного відділення.
– Часто практика відрізняється від теорії. Хто став вашою наставницею?
– Відрізняється, але мені колеги допомогли швидко освоїтися. У відділенні ми, як сім’я. Завжди готові підтримати одна одну. Дівчата працюють тут давно, це я до них прийшла й вони мене усьому навчили. Моєю наставницею була старша медсестра Галина Петрівна. За що їй дуже вдячна.
– Працювати медсестрою – велика відповідальність і великий психологічний тягар?
– Так, але я не сказала б, що це дуже важкий психологічний тягар. Можливо, ззовні це здається таким, а для тих, хто виконує кожен день, це нормальний робочий день. Головне в роботі з пацієнтами – вміти поводитися правильно. Ви допомагаєте їм, але вони спостерігають за вами.
Маємо поважати пацієнтів, які приїжджають до нас. Лікар проводить обстеження, призначає ліки, а медсестри з пацієнтом цілодобово. За цей час дізнаємося все про людину: звідки в нього хвороба, з чого все почалося, які переживання його непокоять. Багатьом просто необхідна підтримка та добре слово. Я стараюся нікого не обділити увагою. Позитивний настрій – ключ до видужання.
– Що потрібно, щоб бути доброю медсестрою?
– Потрібно любити роботу та відділення, в якому працюєш. А ще – вміти співчувати. Іноді доводиться пацієнтам не лише допомагати фізично. Часто бути ще й психологом – бо треба хворих і заспокоювати, і підбадьорювати. Завжди радію, коли людина йде на поправку. Це – і мій результат також.
– Що побажали б своїм колегам у білих халатах?
– Найперше здоров’я й сили, витримки й натхнення та надалі допомагати людям, адже, незважаючи на будь-які труднощі, саме вони мають завше стояти на сторожі здоров’я своїх численних пацієнтів, повертати їм радість життя.
Мар’яна СУСІДКО