Україні
Ти зродилася із битв і сподівань,
Щоб давню славу відродити.
Закінчились часи твоїх блукань.
Числа утрачених надій не полічити.
Ти винайшла і колесо, і віз, і плуг,
Й подарувала світові хлібину.
До тебе радо мчались на гостину
Славутич, Прип’ять, Дністер, Буг…
Ти з горем і лихом була наодинці,
У битвах і муках творила народ.
Із хлібом і сіллю стрічала чужинців,
Першим твій край описав Геродот.
Минуле славетні сліди залишило,
Даси, як колись, ворогам одкоша.
Досі пульсує від бомб твоє тіло,
Відкрита рана – твоя душа.
Дивується світ твоїй щедрості й вроді,
Бувало з тобою він плакав й радів.
Скажи, Україно, в якому народі
Твій люд не лишив славетних слідів?
Та возродяться часи слави
На твоїй, святій землі.
А день народження держави –
Неначе артос на столі.
Валерій ДІДУХ,
доцент Тернопільського медуніверситету