Непоправна втрата спіткала колектив Тернопільського обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру. Пішов з життя його керівник – доброчесна, віддана своїй справі людина, яскрава особистість, талановитий педагог, громадський діяч Олександр Іванович Хара. За понад тридцять років керівництва медичним закладом він зумів блискуче зорганізувати діяльність диспансеру та згуртувати колектив, завжди відстоював інтереси дерматовенерологічної служби, чим й завоював авторитет серед колег, пацієнтів та медичної спільноти Тернопільщини. Олександр Хара був кандидатом медичних наук, доцентом кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами, заслуженим лікарем України, полковником медичної служби. Все, що зробив Олександр Іванович за всі роки багаторічної праці, його добре ім’я, залишаться з нами та будуть слугувати прикладом служіння людям і медицині.
Славне ім’я Олександра Івановича Хари звучить у спогадах його співробітників, друзів, колег.
Завжди мав власну позицію
З болем і невимовним сумом у серці отримав звістку про раптову втрату колеги, мого великого друга Олександра Івановича Хари. Впродовж багатьох років ми працювали в одній команді, товаришували та підтримували дружні, майже родинні стосунки. А нині так важко знайти потрібні слова, аби висловити невимовний сум, який заполонив моє серце, розпачливі думки не покидають мене з дня прощальної церемонії у Тернополі.
Олександр Іванович був незмінним віце-президентом нашої асоціації ще з часів її створення. І хоча й кажуть, що незамінних людей немає, але насправді це зовсім не так , бо неможливо знайти нині у нашому середовищі людину, яка б могла замінити Олександра Івановича. Його відхід у вічність – це непоправна втрата не лише для нашої організації, а й для усієї вітчизняної охорони здоров’я. Сказати, що це була людина з великої літери, напевно, замало, бо, як мовив колись поет, він швидше був велетнем у царстві духа та людської культури. А ще – висококваліфікованим фахівцем, талановитим науковцем, організатором та реформатором нашої служби. Не побоюся цих пишномовних слів, але Олександра Івановича можна по праву вважати честю та совістю нашої вітчизняної дерматовенерології. В усі часи реформ і потрясінь, які супроводжували нашу медицину, він зумів не лише зберегти, але й примножити традиції служби, підвищити її статус і соціальну значимість в суспільстві. Він завжди мав власне бачення і з гідністю представляв власну позицію, відверто та чесно відстоюючи насамперед законні права пацієнтів. Боровся за збереження нашої служби, як стратегічно пріоритетної.
Важко усвідомлювати, але, зізнаюся, що такого товариша у мене вже ніколи не буде. Мені дуже не вистачатиме Олександра Івановича, його креативних ідей, цікавих думок, талановитого письменства. Як не прикро це стверджувати, але мало таких шляхетних, чесних, добрих, чуйних, неординарних особистостей у цьому світі. Єдине, що залишається – це світла пам’ять, яку маємо зберегти у своїх серцях. Соратники повинні продовжити його справу та вірити, що десь там, у далеких вимірах, він споглядає за нами й вірить у нас. Світла пам’ять тобі, друже!
Віктор СТЕПАНЕНКО, завідувач кафедри дерматології та венерології Національного медуніверситету ім. О. Богомольця, президент Української асоціації лікарів дерматовенерологів і косметологів, професор
Був співчутливою людиною, авторитетним викладачем
Цю втрату важко усвідомити, бо не можеш повірити, що Олександра Івановича вже немає з нами. Залишаються лише світлі спогади спілкування й спільної праці на кафедрі інфекційних хвороб з епідеміологією шкірними та венеричними хворобами нашого університету. Мала честь працювати з ним впродовж 25 років. Мабуть, не багато знайдеться особистостей, в яких так органічно уживаються професійні та суто людські якості – висококваліфікований дерматовенеролог, блискучий організатор охорони здоров’я, талановитий науковець, співчутлива людина, авторитетний викладач. У всіх цих іпостасях Олександр Іванович був на висоті. Але була в його серці одна особлива, дуже тонка струна – любов до мистецтва, уміння бачити та відчувати світ прекрасного. І всі, хто мав нагоду з ним спілкуватися, були у захопленні від його численних талантів. З ним було цікаво погомоніти про все, бо чудово розумівся на подіях історії, літератури, мистецтва. А які чудові вірші виходили з-під його пера! Це була людина надзвичайно тонкої організації душі й справжній інтелектуал. Навіть під час професійного спілкування від нього можна було почути найцікавіші факти з історії України, захоплюючі спогади з життя, а також цитати із світової літератури чи крилаті вислови відомих філософів, якими він так уміло пересипав розповідь. Яким він був у роботі? Абсолютно неконфронтаційним, колегіальним, але якщо мовити більш влучно, то мудрим. Це та риса, якою Бог нагороджує особливих людей. Пригадую наші спільні лікарські обходи та консиліуми. Він завжди дослухався до моєї думки, терпеливо вислуховував своїх колег щодо лікування наших пацієнтів, бо поважав тих хто поруч, і цим показував приклад, як це слід робити іншим. Людяність і шляхетність – це ті риси, які випромінювало його єство, їх я пронесу в своєму серці крізь все життя. Прикро, що Всевишній забирає талановитих і найкращих так рано. Але в пам’яті багатьох викладачів, студентів і випускників нашого університету Олександр Іванович назавжди залишиться взірцем творчої енергії, новаторства, мудрості, безмежної любові до життя та людей.
Світлана ГАЛНИКІНА, професор курсу дерматовенерології ТДМУ
Життя було віддане справі та служінню людям
Уперше зустрілася з Олександром Івановичем, коли працювала завідуючою оргметодкабінетом нашого диспансеру, а він був лаборантом на кафедрі дерматовенерології, приміщення якої розмістили поруч. Уже тоді він справляв враження надзвичайно цілеспрямованої людини, вирізнявся якоюсь особливою допитливістю, серйозністю, ввічливістю. У нього був такий широкий світогляд, здавалося, що немає чогось такого, про що у нього б запитали, а він не знав. Особливо цікавився історією України, власне, історичною правдою, фактами, які вишуковував у літературних джерелах, його можна сміливо вважати краєзнавцем. Він був людиною з добрим серцем і душею, відкритою до усіх. Але, як не дивно, ці риси в нього дуже органічно поєднувалися з вимогливістю, яку він проявляв не лише до підлеглих, але й до себе. Був трудоголіком, наполегливим у досягненні мети, і нас також змушував бути ретельними у роботі, жодних поважних причин, коли ти щось не виконав, не визнавав.
Олександр Іванович став одним з наймолодших керівників медичного закладу в Україні, але й найдовше пропрацював на цій посаді – понад тридцять років. Цей факт засвідчує його блискучі організаторські здібності, прогресивність, новаторство як управлінця, які підкріплені відмінними знаннями дерматовенерологічної науки. Усе це було задля однієї мети, заради якої він працював – пацієнта. Уявити важко, але він пам’ятав чи не всіх своїх хворих, власне недугу, з якою людина прийшла п’ять чи десять років тому до нього. Напевно, немає в Тернополі сім’ї, з якої б хтось та не лікувався в Олександра Івановича, за сорок років його діяльності виросли вже цілі покоління пацієнтів. Тому в ці скорботні дні сумуємо не лише ми, але й усі його пацієнти, приходять у диспансер, висловлюють співчуття. Звісно, важко уявити наш колектив уже без нього, не віриться, що не почуємо його слушної поради, не побачимо іскрометної теплої посмішки, не зустрінемо його заклопотаним у якихось справах. Болісно на душі, неможливо усвідомити всю трагедію цієї втрати.
Галина ГРИЦИК, лікар-ординатор стаціонарного відділення обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру
Лікар з душею лірика
Моє знайомство з Олександром Івановичем відбулося у далекі 80-ті роки, коли він прийшов працювати у шкірвендиспансер. Ми тоді були всі молодими, сповненими планів та енергії трудитися на ниві дерматовенерології. Втім, було дещо дивним, що його, мого ровесника, в такому молодому віці призначили головним лікарем, адже до цього у нас був поважний, з великим багажем досвіду керівник. Нам було цікаво, чи впорається він з цією посадою, бо одна справа керівництво невеликим колективом, а тут ще й дерматовенерологічна служба всієї області додається. Але згодом не лише я, а й усі мої колеги переконалися, що кращої кандидатури, ніж Олександр Іванович годі було й шукати. Здавалося, що ця посада створена саме для нього, це підтвердили й 30 років його безперервної праці. Зараз у ці трагічні та сумні для нашого колективу дні, коли серце розривається від болю, у пам’яті зринають й часи, коли він був серед нас, а ми могли просто, без запису прийти зі своїми професійними, та й особистими проблемами. Він умів поважати та цінувати в кожному особистість, навіть якщо людина значно нижча за статусом. Чомусь пригадалося, як він уміло зорганізував роботу нашого наукового товариства, яке завжди заздалегідь готували, ретельно підбирали тематику. Усе, до чого торкнулася його рука, не могло відбуватися просто так, для галочки чи формально. З часу, коли його обрали головою Тернопільського осередку та віце-президентом Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів, наші засідання відбувалися на високому професійному рівні, були наповнені найсучаснішою інформацією. Олександр Іванович запрошував знаних фахівців з інших міст та університетів України – Києва, Львова, Донецька. Багато праці було вкладено, але й віддачу отримували величезну. Взагалі у кожній справі Олександр Іванович проявляв себе як новатор, креативний лідер. Візьмемо до прикладу наше лабораторне відділення, якому він надав друге дихання, зорганізував його роботу на найвищому рівні. Саме його зусиллями наш шкірвендиспансер уже кілька років впроваджує міжнародні стандарти менеджменту якості, з’явився спільний з Тернопільським медичним університетом проект – референс-лабораторія. Взагалі кожен медичний кабінет, приміщення у нашому медичному закладі були під його пильним наглядом. Коштів, як усі знають, на нашу галузь виділяють катма, але саме завдяки зусиллям Олександра Івановича наші робочі місця комп’ютеризовані, оснащені необхідними медичними обладунками, відремонтовані. А які чудові вірші він писав, у святкові дні вітав увесь наш колектив власноруч написаними поетичними рядками. У нього була надзвичайно поетична натура, це лікар з душею лірика та великим почуттям любові до людей. Він переживав за кожного працівника. Коли у нас відбулося скорочення штату, зумів зробити цей процес менш болісним для співробітників, бо знав, яка це трагедія втратити у нинішній час роботу. Все, що зробив Олександр Іванович за всі роки багаторічної праці, його добре ім’я, залишаться з нами та будуть слугувати прикладом служіння людям і медицині.
Людмила ГАЙОВА, лікар-дерматовенеролог обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру