Прогулятися парком, узяти до рук улюблену книгу, розчесати онуці волосся, присісти, щоб зірвати букет улюблених квітів – це перелік, здавалося б, доволі буденних радощів, які ми вже давно звикли сприймати як належне. А от для пацієнтів Ольги Власюк кожен крок – маленька перемога. Вже п’ять років вона працює в університетській лікарні реабілітологинею. Ольга допомагає пацієнтам навіть після найскладніших операцій знову підводитися на ноги.
– Ти вчиш людей заново сидіти, ходити, їсти, – розповідає пані Ольга, – а ще мимоволі стараєшся залікувати душевні рани, які заподіяла недуга. Біль – найбільший ворог хворого. Саме через нього, а ще – страх, відчай доводиться переступати, вчитися долати труднощі… А це буває дуже непросто. Головне знайти потрібний мотиватор.
Реабілітації потребують хворі як після оперативних втручань, так і консервативного лікування. Найчастіше працюю з хворими після ендопротезування та артроскопії суглобів. На все маю тиждень, за цей час маю навчити людину самостійно обслуговувати себе. Але є й складні випадки, приміром, після ДТП. Часто на реабілітацію треба кілька місяців.
– Можливо, пригадаєте випадок, який вас найбільше вразив?
– Ніколи не забуду пацієнтку, яку збив автомобіль. Як наслідок – розрив печінки, перелом тазу, руки та обох ніг. Вона в нас пролежала місяць, а потім ще кілька місяців я з нею займалася. Пацієнтка була дуже важка. Боролися щодня за відновлення її організму, вчили тіло слухатися й виконувати такі колись звичні рухи. Ви не уявляєте, як ми вперше з нею вийшли на двір, а коли піднялися на другий поверх, щоб забрати пошту з поштової скриньки, радості не було меж.
– Хто з пацієнтів найбільше запам’ятався?
– Кіборг, який три місяці лікувався в нашому відділенні. Опісля він одразу поїхав в АТО. Щоразу, повертаючись з фронту додому, приїжджав до нас, аби зустрітися із завідувачем, який його лікував. А ще під час гарячих боїв воїн зобов’язався нам писати, що живий.
– Що спонукало вас обрати таку доволі нежіночу роботу?
– Узагалі-то я мріяла про лікарський фах. Але через певні обставини моїй мрії не вдалося здійснитися. Проте я працюю-таки в лікарні. Свою роботу дуже люблю.
– Праця реабілітолога, погодьтеся, нелегка. Як вдається позбавлятися негативу й завжди перебувати в доброму настрої?
– Передусім моя робота спонукає підтримувати себе в добрій фізичній формі. Для цього ходжу до спортзали. Заняття допомагають забути про все на світі. Це найкращий рецепт у боротьбі з негативом. Часто пішки прогулююся з роботи додому, заряджаюся позитивом. Одним з головних джерел енергії є ще лагідні та люблячі обійми чоловіка й сина. Дуже ціную час проведений з рідними.
– Маєте захоплення для душі?
– Так, обожнюю читати книжки. Нещодавно нову книгу придбала. Здебільшого мене цікавить психологія. Помітила, що прочитане допомагає в роботі з пацієнтами. Вони не завжди позитивно налаштовані на результат. Доводиться мені мотивувати, вселяти надію, щоб людина хотіла сама займатися.
– Улюблена книга є?
– Ронда Берн «Секрет». Головна думка книги: отримуємо те, що дозволяємо собі мати й те, що вже маємо в підсвідомості. Всі наші перешкоди та труднощі створюємо для себе самі. Та чи не найбільше сподобалася мені ідея: починати треба з любові і вдячності. Полюби себе, людей навколо, своє життя – починай свій день і закінчуй словами подяки до Бога, Всесвіту, собі самій, до світу – і світ відповість тим же! Якби кожен з нас хоча один відсоток невдоволення та скарг замінив на любов і подяку – світ змінився б! Не було б жорстокості та воєн.
– Ваше життєве кредо?
– Приносити користь людям, ніколи не зупинятися на досягнутому.
Мар’яна СУСІДКО