35 років Ольга Слободян присвятила роботі в отоларингологічному відділенні. Каже, за ці роки лікарня стала другим рідним домом. У вільний час Ольга Йосипівна пише вірші та мандрує з рідними. Колеги розповідають, що ніколи не бачили її сумною чи у поганому настрої – завжди привітна та усміхнена. Сама Ольга Йосипівна переконана, що коли людина робить те, що їй до душі, тоді по-справжньому щаслива.
– Ольго Йосипівно, що привело вас у медицину?
– Мріяла стати вчителькою, але не пройшла за конкурсом, довелося шукати інший навчальний заклад. Випадково поїхала до родичів у Прибалтику й залишилася. Там вступила до медичного училища в латвійському містечку Цесіс. Він відомий своїм середньовічним замком, який зведений у XIII столітті, але згодом зазнав численних перебудов. Тут збереглися настінні розписи, підземелля та вежі, з яких відкриваються види на околиці. В замковому парку розташована стара пивоварня, цвинтар і православна церква Преображення Господнього. На території замку знаходиться також історико-художній музей, який займає будівлю садиби XVIII століття.
– Ви, мабуть, у Латвії багато цікавих туристичних родзинок побачили?
– За часів студентства всю Латвію об’їздила. Дуже гарна країна з колоритними туристичними принадами. Чого лише вартує побувати у столиці – Ризі. Влітку можна досхочу гуляти крихітними вуличками й спостерігати за місцевими мешканцями: їхніми манерами, стилем одягу та звичками. Яка тут цікава архітектура! Фасади деяких будинків з гарною різьбою, прикрашеною малюнками, написами та різними декоративними елементами. Столицю ділить навпіл річка Даугава. Найцікавіша частина міста розташована на східному березі – саме тут історичний центр. Рига частково була зруйнована пожежами або постраждала під час Другої світової війни. Тому більшість будівель або добре відреставровані, або відбудовані в 90-х роках, щоб повернути Ризі свій історичний вигляд і, звичайно, підвищити її туристичну привабливість.
– Чи не було складно навчатися?
– На початках складно, а потім вивчила латвійську й стало набагато простіше. Часто ловила себе на думці: добре, що так склалося. Медицина мені припала до душі. Після навчання отримала відкріплення до містечка з чарівною назвою Мадона. Ви не подумайте, воно не має жодного стосунку ні до Діви Марії, ні до естрадної виконавиці Мадонни, просто у давнину «Мадон» росіяни називали німецький маєток. Таку ж назву має і маленька міська річка. Практикувалася я в тутешній лікарні в інфекційному відділенні.
– Чому все-таки вирішили покинути Латвію?
– Чотири роки тут прожила. Термін чималий, призвичаїлася до всього та й мову добре вивчила, знайшла нових друзів. Але часом так ставало сумно, тягнуло до батьків, до рідного села. Я – уродженка Буданова, що на Теребовлянщині. Мабуть, чули про таке. Для мене – райська місцина, де проходило моє дитинство й юність. Тут досі збереглися руїни замку, але чомусь його зрідка навідують туристи, як решта твердинь на теренах області. Живучи в Латвії, мені інколи снилося рідне село. Їздити додому часто не випадало можливості. Тому й не хотілося залишатися на чужині. Вдома в мене й досі є лялька у латвійському національному одязі. Її подарували колеги, коли я їхала додому. А ще 23 цибулини гладіолусів різних сортів. Латвійці дуже люблять квіти, їхні будинки – заквітчані.
– Чи ви приїжджали ще до Риги, щоб навідати латвійських друзів?
– Так, торік. Якраз 30 років минуло. Для мене це була дуже хвилююча поїздка. Стільки всього змінилося відтоді. З розповідей своїх друзів дізналася, що багато тутешніх виїжджають на заробітки у пошуках кращої долі й можливості поліпшити своє економічне становище. Мене цікавила зарплатня латвійських медсестер. Розповіли, що заробляють 580 євро на місяць, але це, за їхніми словами, мізер. У галузі медицини – масове скорочення. Однак саме оснащення лікарень краще. Цікаво, що тут вже давно практикують пологи у воді. Ми поки що таким у Тернополі похвалитися не можемо. А там у невеликому районному центрі таке практикують давно. Я побувала у відділенні, де раніше працювала, навіть деякі мої колеги й досі тут трудяться. Нам було що згадати.
– Як любите відпочивати?
– Дуже люблю мандрувати. Це найкращі ліки та неперевершені емоції. Разом з родиною та друзями часто влаштовуємо собі маленькі вояжі Тернопільщиною й сусідніми областями. Цього року мене дуже вразила Бакота, Кам’янець-Подільський та Хотин. Серед улюблених місць на Тернопільщині – Зарваниця й Почаїв. І звісно ж, моє рідне село! Інколи беруся за вишиття. Картини з бісеру прикрашають не лише мою оселю, а й знайомих за кордоном.
…Тим часом Ольгу Йосипівну покликав пацієнт. Медсестра попросила вибачення й побігла до нього. Бути такою самовідданою стільки років одній роботі, насправді – мистецтво.
Мар’яна СУСІДКО,
Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)