Проблеми, які виникли через коронавірусну інфекцію, охопили чи не всі галузі медицини, але першою, хто утримує цю оборону, все ж залишається первинна ланка. Як працюють заклади «первинки» в умовах пандемії, що змінилося в їхньому існуванні за два роки життя за новими правилами, з’ясовували в головного лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Підволочиської селищної ради Мирослава Вовчка.
– Мирославе Євгеновичу, найперше питання, певна річ, про пандемію, чи спроможні заклади первинного рівня хоч якось захистити своїх пацієнтів в умовах недофінансування медицини та як надаєте меддопомогу під час карантину?
– На протидію коронавірусній інфекції ми ще в квітні створили мобільну бригаду для обстеження пацієнтів з підозрою на коронавірус. Зорганізувати цю справу нам допомогла селищна рада, виділивши кошти зі скарбниці громади. Згодом уклали угоду з Національною службою здоров’я України на цю послугу, бо нам потрібні були додаткові гроші, аби доплачувати тим медикам, які працюють у мобільній бригаді. Кошти від НСЗУ почали надходити вже з першого травня й наразі їх достатньо, аби утримувати таку команду. Отож ми знайшли спосіб доволі пристойно забезпечити фахівців, які щодня й щогодини перебувають у зоні ризику. Скажімо, лікар такої бригади в нас отримує понад 10 тисяч гривень, водій та фельдшер також мають підвищену заробітну платню. Зараз у складі бригади працює чотири працівники, запит на виїзд до пацієнта вони отримують від сімейного лікаря. Виїздять до хворого, проводять забір біоматеріалу для ПЛР-тесту та надсилають його до обласного лабораторного центру на дослідження. Щодня надсилаємо 10-15, а трапляється що й 40 зразків. Обслуговуємо мешканців Підволочиської, Скориківської громад і мешканців с. Токи. Наша бригада обслуговує майже 24 тисячі мешканців, хоча за нормативами мало б бути наполовину менше. Роботи доволі багато, інколи нашим медикам ще до сходу сонця треба виїхати, щоб дістатися пацієнтів, бо села на далекій відстані один від одного.
– Як забезпечені ваші працівники засобами індивідуального захисту, бо, знаємо, що в багатьох медзакладах з цим проблема?
– Про індивідуальний захист наших працівників подбало керівництво територіальної громади, тож з цим проблем не маємо. Кожний медичний працівник має індивідуальні засоби захисту, медпрацівники, які працюють з інфікованими пацієнтами, забезпечені захисними костюмами. Чітко дотримуємося в усіх наших закладах умов карантину, стежимо, щоб пацієнти обов’язково одягали медичні маски, лікарі працюють у захисних щитках, респіраторах, рукавичках, із суворим дотриманням інструкцій. Відтак з часу оголошення в Україні пандемії коронавірусу жодний з працівників нашого центру не інфікувався. Це свідчить про те, що дотримання карантинних заходів, використання засобів індивідуального захисту, й справді, результативне. Лікарі працюють у зоні підвищеного ризику, тому особливо мають подбати про власну безпеку, бо щодня контактують з хворими на корона-вірус чи іншу інфекцію. Мені також доводилося лікувати інфікованих коронавірусом пацієнтів, мати контакт з хворими, в яких була підозра на цю інфекцію, але жодного разу не знехтував індивідуальними засобами захисту, бо, як мовиться, береженого Бог береже. Контролюю своїх працівників, пацієнтів, щоб правильно використовували засоби захисту, на вході до кожної амбулаторії сімейної практики стоїть медпрацівник, який перевіряє температуру тіла відвідувачів.
– Що змінилося в діяльності центру первинної медико-санітарної допомоги з часу запровадження реформи?
– У жовтні 2018 року наші сімейні лікарі підписали декларації з пацієнтами, ми уклали договір з НСЗУ й з цього часу вона перераховує нам кошти. Їх цілком достатньо на зарплатню, яка значно збільшилася, майже в два з половиною рази з часу діяльності за новою моделлю фінансування. Вистачає також на забезпечення роботи закладу – витратні матеріали, медпрепарати та інше. На оплату комунальних послуг і пільгові медикаменти виділяють кошти з бюджетів громад. Капітаційна ставка на лікування пацієнта залишилася на тому ж рівні , що й два роки тому. Хоча, зрозуміло, що за цей час відбулося чимало змін – зросла заробітна платня, зокрема, мінімальна, піднялися ціни на послуги, а відтак і в нас значно збільшилися витрати. Деякі складнощі в розподілі бюджету останнім часом виникають, скажімо, через ту ж таки пандемію, коли стаціонари для лікування нової коронавірусної інфекції отримують чималі кошти, а для закладів первинної ланки ні копійки не виділяють, мовляв, пацієнт же лікується в амбулаторних умовах. Наші спеціалісти також перебувають у зоні підвищеного ризику, але наразі додаткових коштів для них держава не передбачила.
Наразі у нашому центрі працює 18 лікарів загальної практики, а заробітна платня в них зросла відповідно до тієї кількості пацієнтів, з якими вони підписали декларації. Якщо сімейний лікар обслуговує півтори тисячі пацієнтів, то він отримує 15 тисяч гривень. Хто «набрав» тисячу декларацій, має зарплатню в 10 тисяч гривень. Це, по суті, ті кошти, які ми й очікували від НСЗУ, хоча й сподіваємося, що з часом ця сума зросте. Не суттєво зросла або незначно збільшилася зарплатня в тих лікарів, які підписали 500, 600 декларацій. Що стало причиною такої ситуації? Можливо, що однією з причин є більша від потреби забезпеченість лікарями та відсутність пацієнтів за місцем проживання. Наразі є лише 80 відсотків від тієї статистичної цифри людей, які б мали перебувати на території громади. Нова модель фінансування «викрила» й тих лікарів, які несумлінно ставилися до своїх обов’язків. Тут уже спрацював чіткий розрахунок: немає достатньо пацієнтів – немає очікуваних коштів. Ті ж, хто роками напрацьовував клієнтську базу, змогли швидко консолідувати зусилля, підписати декларації та отримати чесно зароблену гідну зарплатню. Щодо оплати праці, то ми поки що користуємося попереднім обрахунком зарплатні – до посадових окладів додаємо доплати залежно від кількості зароблених грошей лікаря, яка безпосередньо залежить від навантаження, тобто кількості підписаних декларацій. Впровадили новий обрахунок заробітної платні, враховуючи, скільки грошей прийшло до лікаря, яка якість його роботи. Але це доволі делікатне питання, бо наразі не маємо чітких критеріїв якості надання медичних послуг. На мій погляд, найбільш оптимальний варіант оцінювати ефективність роботи «сімейника» за кінцевими результатами – якщо звертаються пацієнти за допомогою, отже, працює людина на совість та з віддачею.
Наразі маємо проблеми з роботою ФАПІв, які не «вписалися» в нову модель надання первинної меддопомоги. Йдеться про посаду фельдшера, яка чомусь виявилася зайвою в процесі реформ. Тому ми створили відповідну програму розвитку та підтримки центру первинної медико-санітарної допомоги, де окремим пунктом «прописано» забезпечення заробітною платнею фельдшерів у селах. Наразі місцеві громади допомагають нам утримувати цих спеціалістів, без яких нині не обійтися, особливо в глибинці, там мала кількість населення й медик несе цілодобову медичну варту. Ми виділяємо кошти для фельдшерів з тих, які надходять з НСЗУ. Частково допомагають з фінансуванням громади, які погодилися оплачувати роботу фельдшера на умовах співфінансування. Таку програму ми розробили для кожної з трьох ОТГ, які створили в районі, і подали на розгляд депутатського корпусу місцевої ради. Скажімо, сесія Підволочиської районної ради вже схвалила у серпні цього року нову програму на 2021-22 роки. Торік усі пункти програми профінансували.
Плануємо провести підготовку ще однієї програми для Скориківської ОТГ, але поки що чекаємо місцевих виборів, бо зміниться формат громади.
Щодо медичних сестер, то їхня зарплатня також дещо зросла, але вона залежить від того, скільки коштів надійшло до сімейного лікаря, з яким працює. Наразі нас турбує майбутнє фельдшера сільського ФАПу чи пункту здоров’я, який також є помічником сімейного лікаря, але в нього не менше обов’язків. Як відомо, ця людина працює практично без вихідних, і надає медичну допомогу, як мовиться, вже й тепер, тому для сільських мешканців фельдшер незамінний.
– Як оцінюєте зміни та реформування на первинній ланці?
– За моїми спостереженнями, нова форма фінансування первинної ланки виявилася доволі ефективною, її великою перевагою є те, що належно оцінили працю сімейних лікарів, це стало для них своєрідним стимулом, відповідно зросла якість медичного обслуговування. Лікарі намагаються викластися на всі сто відсотків. Щоправда, втратив у нових умовах свою актуальність одвічний принцип радянської медицини – працювати на ентузіазмі, бо, як з’ясувалося, робота сімейного лікаря повинна належно оплачуватися.
Лариса ЛУКАЩУК