Доктор Крістіна Радке – професорка, завідувачка відділення пластичної, реконструктивної та естетичної хірургії університетської клініки Віденського медичного університету, яка розташована на базі найбільшої лікарні Західної Європи та є другою за своєю масштабністю у світі. Нещодавно вона побувала в нашому університеті на запрошення ректора Михайла Корди.
– Пані Крістіно, в Україні ви вперше?
– Так. Це моя перша візія до України. Хоча я багато чула й читала про вашу країну, але коли приїхала та побачила на власні очі це, що раніше хіба уявляла, то була приємно вражена. Особливо розчулена гостинністю українців. Мені приємно перебувати тут, відчувати цей український колорит, спостерігати красу вашої природи. Всюди, де мені вдалося побувати, відчутно вашу надзвичайну гостинність. Неймовірно сподобався Тернопіль, люди, які так тепло нас зустріли.
– В Україні нині нелегкі часи. Чи не страшно було вирушати в дорогу?
– Як і більшість моїх співвітчизників, вважаю, що Україні саме зараз і необхідна підтримка, а я людина дії, тому й приїхала з певною місією – долучитися до лікування учасників бойових дій, які перебувають на лікуванні в Тернополі. Щодо співпраці з ТНМУ, то вона вибудовуватиметься у двох напрямах – науковому та практичному. Я разом зі своїми колегами зустрілася з ректором Михайлом Кордою та проректорами, деканами вашого університету й ми визначили орієнтири співробітництва з Віденським медичним університетом. Мала розмову з ректором Михайлом Кордою, коли він приїздив до нашого вишу й ми обговорили певне коло питань. А тепер, коли я побувала у вас, то переконалася, що в нас гарні перспективи для співпраці як у науковій, так і в лікувальній царині. У мене чималий досвід у пластичній реконструктивній хірургії, в університетській клініці Віденського університету виконуємо доволі широкий спектр хірургічних втручань. Зокрема, я очолюю відділення, де проводять реконструктивні та естетичні операції в пацієнтів з паралічем лицевого нерва, реконструкцію дефектів після онкологічних втручань, хірургію китиці, зокрема й біонічне протезування, трансплантацію нервів і лімфатичних судин та вузлів, реплантації. Якість надання медичних послуг у нашому відділенні висока. Отож, усі ці наші надбання охоче передам українським пластичним хірургам. Це те, що можна покласти в основу нашої співпраці з українськими лікарями. Було б добре, як би не лише тернопільські фахівці приїздили до нас, але й австрійські лікарі відвідували тернопільські клініки, у такий спосіб краще налагодити співпрацю. Сподіваюся на активне співробітництво в науковій царині, аби українські науковці могли вчитися та запозичувати досвід у наших колег і практикувати на наших клінічних базах, обмінюватися досвідом. Активних студентів також будемо раді бачити в наших аудиторіях. До слова, я побувала у вашому симуляційному центрі, бачила обладнання, навчальні кімнати, це свідчить про високі можливості для навчання, що створені в ТНМУ.
– Чула, що ви побували в одній з наших лікарень. Поділіться, будь ласка, враженнями.
– Так. На запрошення головного лікаря Василя Бліхара ми відвідали Тернопільську обласну клінічну лікарню й були приємно здивовані. Там сучасне, добротне медичне обладнання, високопрофесійні лікарі, що є дуже гарним підґрунтям для співпраці. А як комфортно облаштували ординаторську в ортопедо-травматологічному відділенні! Вона дуже виграє порівняно з кімнатою для лікарів нашої Віденської клініки. Приємною несподіванкою стало для мене знайомство з тамтешніми лікарями, я б сказала, що це більше, ніж колектив, це згуртована команда однодумців, професіоналів. Спостерігала, як вони надають допомогу пораненим військовим та як в єдиному ритмі працює вся їхня команда, всі рухи відточені до деталей, що, звісно, викликає захоплення.
Ми мали можливість оглянути 15 пацієнтів, які кілька місяців тому отримали бойові травми, та необхідне лікування. Наразі вони мають різні дефекти обличчя й потребують реконструктивно-відновних оперативних втручань. Це те, що їм буде вкрай необхідно на етапі відновного лікування. Потрібно досягти не лише естетичного ефекту, але й відновити анатомічну та функціональну цілісність м’яких тканин. Це величезний пласт роботи, який чекає на ваших пластичних хірургів. Ми мали можливість оглянути новоприбулих поранених і проконсультувати ортопедів та травматологів, щоб в разі потреби покриття ураженої частини тіла м’якими тканинами, вони могли виконати ці оперативні втручання.
– Пані Крістіно, розкажіть, будь ласка, як у ваше життя прийшла медицина, чи легко жінці в Австрії стати пластичним хірургом?
– Я не можу похвалитися медичною династією, адже в родині всі інженери. Але ця думка прийшла до мене ще в юності, а згодом я опанувала обраний фах. Свою спеціалізацію здобувала в Німеччині, адже я родом з Гановера, там й навчалася лікарській спеціальності. Після здобуття ступеня PhD і проходження резидентури поїхала на стажування до США. Шість років тому виграла конкурс на посаду керівника відділення пластичної та реконструктивної хірургії університетської клініки Віденського медичного університету. Ви поставили питання стосовно гендерної рівності, не знаю, як це можна розцінювати, але наразі я єдина жінка-керівниця відділення серед інших клінік німецькомовних університетів. Як керівниця клініки, я намагаюся досягнути гендерного балансу між чоловіками та жінками в нашому підрозділі. Проте не в усіх закладах і країнах такого правила дотримуються, певна річ, є низка чинників, які цьому «сприяють».
– Цікаво, чи ваш чоловік теж пластичний хірург?
– У нього споріднена з медициною спеціальність, він – нейробіолог, професор Єльського університету. Мені приємно, що мій чоловік мене в усьому підтримує та забезпечує той надійний тил, що дає змогу працювати, займатися улюбленою справою, розвивати свою професійну компетентність та й узагалі почуватися в комфортному сімейному середовищі. Ми часто спілкуємося, але не лише на медичні чи суто ті теми, що стосуються професійної діяльності. Як і в кожній сім’ї, обговорюємо все.
– Кожний науковець має свою мрію. Чого сподіваєтеся досягнути в науці, пластичній хірургії?
– Мої професійні мрії пов’язані, певна річ, з пластичною хірургією, аби вона в майбутньому розвивалася не тільки в практичному вимірі, але й у науковому. Мрію про міжнародну наукову колаборацію, той час, коли реконструктивні хірурги з різних країн будуть співпрацювати в одному руслі для того, аби пластична хірургія покращила життя кожної людини, яка її потребує.
Лора БАСК
Світлини Яніни ЧАЙКІВСЬКОЇ