Підтримку Польщі у війні з російськими окупантами важко переоцінити. Сусідня держава протягнула руку помочі у скрутний для України час. Польща стала першою країною, до якої втікали українці, рятуючись від російських бомбардувань. Вже у перші дні війни на українсько-польському кордоні поляки організувала гуманітарну допомогу для наших громадян, зустрічали гарячими напоями та їжею, пропонували безкоштовні помешкання, огорнули турботою та співчуттям. Серед тих, хто підставив дружнє плече – директорка навчально-реабілітаційного центру Фундації допомоги дітям у м. Живець, лікарка Рената Блеха. Разом з колегами вона об’єдналася у своєму рідному місті з усіма небайдужими задля допомоги Україні.
– Пані Ренато, як сприйняли звістку про війну в Україні?
– Спочатку було велике потрясіння, а коли воно минуло, взялася до організації допомоги Україні. Страшні події, що розгорталися на українській землі, сколихнули весь польський народ. Ми відразу мобілізувалися, аби надавати допомогу жінкам з дітьми, багато наших волонтерів поїхали на польсько-український кордон, аби там допомагати. Найперше важливо було знайти прибулим житло. Коли я зі своєю командою прибула до кордону, то ми взяли дев’ятьох осіб. Це були жінки з дітьми. Наша фундація розмістила оголошення в окрузі про те, що шукаємо помешкання, де можна було б поселити біженців з України.
– Чим займається Фундація допомоги дітям у Живцю?
– Основний напрямок діяльності – реабілітація дітей з неврологічною патологією. Крім того, маємо низку міжнародних доброчинних проєктів, власне, з Україною. Розпочинали співпрацю ще 2014 року в Івано-Франківську, але вже багато років співпрацюємо з вашим університетом і закладами Тернополя. Не раз бували у Тернопільській благодійній організації «Карітас», відвідували польське товариство у вашому місті та родини, які мають польське коріння.
– Чим допомагаєте Україні в ці нелегкі часи?
– Спочатку займалися розміщенням українців у польських родинах. Це надзвичайно непростий процес, адже до нашого містечка приїхали майже три тисячі ваших співвітчизників. Поселяли їх, де лише можливо – в родинах, гостелах, санаторіях, базах відпочинку, але згодом проблема виникла ще й тому, що людей потрібно забезпечити харчуванням. У перші дні господарі самі готували та купували якісь продукти, бо багато людей приїхали чи не з однією лише валізою й потребували одягу, постільної білизни. Зараз фундація взяла під свою опіку всі ці потреби. Ми відкрили крамницю, куди поляки приносять все необхідне, а волонтери передають ці речі тим, хто потребує. Спочатку були більші надходження, зараз менше приносять речей до крамниці, але ця допомога не припиняється. Засоби гігієни, продукти харчування, одяг, усе, що необхідно, тут є, наразі працює дві українки-переселенки. До слова, раз на тиждень чи два вони збирають для українців пакети, з розрахунку, що продуктів там вистачить на тиждень для всієї родини. Роздаємо на раз десь 200 пакетів, з яких можна нагодувати 600-700 осіб.
Окрім гуманітарної, надаємо також безкоштовну допомогу з реабілітації дітям, які приїхали до Живця й мають певні неврологічні захворювання. Наразі для 34 дітей молодшого та підліткового віку ми разом зі ще однією колегою допомогли підготувати відповідні документи для того, щоб вони могли навчатися в Польщі. Надаємо й безкоштовну реабілітаційну допомогу семи маленьким пацієнтам з України. Для них фундація зорганізувала навчання, реабілітаційні процедури та транспорт для трансферу до нашого центру. Зрозуміло, що таких дітей, які потребують спеціалізованої допомоги, значно більше, й фундація має певний фінансовий ліміт, але ми не припиняємо пошуки тих, хто може допомогти також іншим маленьким пацієнтам.
Ще один напрямок, яким займається фонд, – це працевлаштування переселенців. Уряд Польщі виділив певну суму на ці потреби й тепер у нас працює українська фахівчиня, яка надає психологічну допомогу українським жінкам і дітям. Наразі є повідомлення, що до нас їдуть жінки та діти з Маріуполя, тож її послуги будуть на часі.
– Але, крім допомоги на ваших теренах, не один вантаж ви відправили до нас, зокрема й волонтерському центру ТНМУ?
– Так. Наша фундація займається добором гуманітарних вантажів для України. Працівники фонду не раз самі доправляли автомобілі з «гуманітаркою» до кордону, а там вже приїздили ваші волонтери й забирали. Передовсім йдеться про ліки, медичну техніку, зокрема ту, яка потрібна на фронті, речі для побутового вжитку, ковдри тощо. Багато цієї допомоги ми також відправляємо до Львова й розподіляємо через одну фірму, до якої я маю опосередкований стосунок, бо моя донька працює в її польській філії. Там теж дуже активно працюють волонтери, які розвантажують, пакують вантажі для гарячих точок.
– Яка наразі ситуація в Польщі через великий потік людей, що рятуються від війни в Україні?
– Мені видається, що з часом виникатимуть проблеми з працевлаштуванням, бо наразі маємо велику кількість українців, можливо, ще трохи людей приїде. Дехто із західної України повернувся додому, а люди зі сходу, які втратили і житло, і роботу просто не мають куди повернутися й погоджуються в нас на будь-яку роботу, хоча й кваліфіковані спеціалісти. Зрозуміло, що Польща є не настільки великою країною, щоб забезпечити всіх. Наразі відкрили кордони інші країни, наприклад, Нідерланди, але тут постає питання мовного бар’єру, і це одна з перешкод. Ще одна проблема, яка постала, – це житло, бо наразі в деяких сім’ях мешкають по 5-7 осіб, що створює і для поляків, і для українок певні труднощі.
Щодо моїх особистих відчуттів, то ще й досі я не можу повірити, усвідомити те, що нині відбувається в Україні, хоча минуло вже понад два місяці з часу вторгнення вашого північного сусіда. Щодня моє, як і серце кожної свідомої людини в Польщі, заливається болем, коли дивлюся новини або ж надходить вісточка з України. Водночас відчуваю гордість за українців, за народ, його єдність і вірю у вашу перемогу, бо інакше просто не може бути. Я бачу скільки вантажів, перетинаючи кордони Польщі, надходить до України з усього світу, і це, гадаю, допоможе вам вистояти в цій нелегкій боротьбі. З перших днів війни ми вважали, що це війна однієї людини – путіна, тепер з’ясувалося, що більшість росіян у цьому його прихильники, це жахливо. Але увесь світ нині за вас, а ваші воїни справжні патріоти – сильні, мужні, сміливі. Отож я ні на мить не сумніваюся, що перемога буде за Україною.
Коментар
Дарія ПОПОВИЧ, завідувачка кафедри фізичної терапії, ерготерапії та фізичного виховання ТНМУ:
– З пані Ренатою Блехою я познайомилася шість років тому на одному з наукових заходів з питань реабілітації. Тоді здавалося, що це знайомство – лише привід для дискусій та обговорень професійних питань, обміну думками щодо лікування пацієнтів за індивідуальними реабілітаційними програмами при різних видах патологій та неодмінно перебування серед фахівців своєї справи. Насправді ж це був початок нашої майбутньої співпраці, про яку ми ще тоді не знали, яка не лише й досі триває, але й проросла благодатними паростками доброчинної діяльності та волонтерства.
Фундація допомоги дітям у м. Живець, до якого належить навчально-реабілітаційний центр, який очолює Рената Блеха, неодноразово брала участь у різних доброчинних проєктах у Польщі та в Україні. В цьому навчально-реабілітаційному центрі лікують дітей з ДЦП, аутизмом, з різними неврологічними та іншими захворюваннями. Як завідувачка кафедри фізичної терапії, ерготерапії та фізичного виховання ТНМУ ім. Івана Горбачевського разом з викладачами нашої кафедри та студентами я неодноразово бувала в цьому центрі, зокрема, й під час проходження переддипломної практики студентів 4 курсу за спеціальністю «Фізична терапія, ерготерапія» на запрошення пані Ренати, яка цілковито забезпечила наше перебування в Польщі. Вона також організувала навчально-реабілітаційний процес у своєму закладі, де студенти мали можливість ознайомитися з методиками лікування Войти, Бобат, Маккензі та іншими, самостійно відпрацьовувати один на одному ці методики та брати участь в огляді пацієнтів і в такий спосіб оволодівати практичними навичками під час своєї переддипломної практики. Після проходження виїзного циклу практики наші студенти – майбутні фізичні терапевти поверталися в Україну з новими знаннями про реабілітацію, а також були сповнені позитивними враженнями та планами втілити здобуті знання в майбутній професійній діяльності.
Відвідала пані Рената Блеха й наш університет, поділившись своїм досвідом під час майстер-класів, а також вебінарів з реабілітації, які організовувала кафедра фізичної терапії, ерготерапії та фізичного виховання, на яких були присутні викладачі нашої кафедри, дотичних кафедр, спеціалісти реабілітаційних центрів і клінік та наші студенти.
Навчально-реабілітаційний центр у польському місті Живець є партнером ТНМУ ім. Івана Горбачевського не лише в навчальному та практичному напрямках нашої співпраці, але, зокрема, й у доброчинній діяльності. Коли визріла думка об’єднати наші зусилля в благодійництві, пані Рената організувала колектив фахівців свого центру й ми спільно з представниками нашої кафедри провели святкові новорічні та різдвяні дійства, які згодом стали вже традиційними, для дітей з інвалідністю, дітей з неповних сімей, будинку-інтернату. Впродовж чотирьох років відвідуємо Петриківський обласний комунальний дитячий будинок-інтернат, Тернопільський благодійний фонд «Карітас» і центр фізичної терапії «Актів лайт».
Ще одна справа, яка об’єднала наші зусилля з польськими колегами, – волонтерство. Вже наступного дня після російського вторгнення на наші землі мені зателефонувала пані Рената з пропозицією допомогти Україні. Вона надзвичайно чуйна та співчутлива людина й не дивно, що не могла пройти осторонь цієї ситуації. Вона приймає у власній сім’ї переселенців з України, допомагає хворим українським діткам у своєму центрі. Вже втретє разом з членами своєї родини, колегами та небайдужими земляками організувала й надіслала гуманітарну допомогу. Всі надіслані вантажі я доправляю до волонтерського центру ТНМУ, а згодом їх шлях пролягає до військових на бойові позиції, до мешканців сходу, які постраждали від війни, а також у військові шпиталі. І це не остання допомога від пані Ренати, знаю, що наразі ще готуються гуманітарні вантажі. Для нас це велика підтримка, яка додає сил і надії працювати, наближаючи довгоочікувану перемогу над ненависним ворогом і мир.
Лариса ЛУКАЩУК