Тернопільський обласний шкірно-венерологічний диспансер півроку тому очолив Руслан Семенина. У кріслі керівника медичного закладу він уперше, втім, досвіду роботи в царині дерматовенерології йому не позичати, бо за плечима понад двадцять п’ять років практичної діяльності. А це чимало у будь-якій справі. Руслан Омелянович – член Української асоціації дерматовенерології та Академії дерматовенерології.
– Руслане Омеляновичу, як вам у кріслі нового керівника хоч і невеликого, зате провідного медичного закладу краю, зі своїми традиціями, сформованим колективом, напрацюваннями?
– Наразі ще випробовую себе в новій іпостасі, адже посада доволі відповідальна. Взагалі ж шкірвендиспансер – це колишнє місце праці мого батька, який сорок років лікував краян, отож мені особливо звикати не довелося, бо я ще школярем не раз бував тут, мені відомий кожен куточок цієї будівлі. Коли вже навчався в інтернатурі, то часто спостерігав, як батько веде прийом пацієнтів. Пригадую, як тато уважно придивлявся до хворого, оцінював його стан, а мене навчав: «Ніколи не поспішай з діагнозом, усе зваж, обміркуй, перевір дослідження й лише тоді можеш виносити вердикт».
У колективі й нині працюють медики, які добре знають мене ще з дитячих років. Узагалі ж до мого призначення на цю посаду я тісно співпрацював з фахівцями диспансеру.
– Ви самі обирали медицину чи це було рішення батька?
– Звісно, ніхто мене стати медиком не змушував, але коли дитина зростає в родині лікарів, то це вже накладає певне спрямування у виборі майбутньої професії. Тому й мене медицина захопила чи не з дитячих років. Уже тоді зародилося бажання стати лікарем. Однак, коли настав час обирати професію, батько порадив перевірити моє прагнення доволі звичним способом – допоміг влаштуватися санітаром у психоневрологічну лікарню. І вчинив, на мій погляд, дуже мудро, бо хотів, щоб я побачив цей фах у всіх його проявах, так би мовити зсередини. Але це випробування не змінило мій намір, навпаки, утвердило прагнення стати, як тато, лікарем. Це були мої перші університети. Згодом відслужив чинну військову службу та повернувся до роботи, а через півроку подав документи на лікувальний факультет Тернопільського медінституту. Закінчивши навчання 1994 року, я мав уже 10 років медичного стажу. Інтернатуру проходив у Збаразькій районній лікарні, а спеціалізацію з дерматології – у Львівському медичному університеті ім. Д. Галицького. Працював дерматовенерологом: спочатку у студентській поліклініці комбайнового заводу, як її тоді називали, згодом у третій міській лікарні, а з 2017 року – в Тернопільському обласному шкірвендиспансері.
– Кажуть, що найгірше жити в часи реформ, бо й справді у тій непростій ситуації, в якій опинилася нині вся охорона здоров’я, напевно, й дерматовенерологічній службі нелегко. Якими є ваші перші кроки, можливо реформаторські дії, як очільника закладу?
– Шість місяців минуло, відколи очолив цей заклад, і якщо раніше реформи у медицині я сприймав з позиції пересічного лікаря, то нині розглядаю їх під кутом зору керівника. Звісно, ми в очікуванні реформ нашої служби, які заплановані на 2019 рік. Розглядають питання організаційних змін у дерматовенерологічній галузі, більш тіснішою буде співпраця з первинною ланкою надання меддопомоги. Хоча для мене найважливіше на нинішньому етапі не втратити, а зберегти та продовжити все те, що було запроваджено та здобувалося усім колективом, коли його очолював Олександр Іванович Хара. А досягнуто чимало. Запроваджені та діють міжнародні проекти, успішно апробовані та втілені у практику кілька сучасних методик, які дають змогу точно верифікувати діагноз. Найголовніше, що сформовано колектив однодумців, високопрофесійних фахівців, які надають якісні медичні послуги. Також у нашому закладі налагоджена на належному рівні лабораторна діагностика, є можливість точно визначити вид мікроорганізмів, що викликають інфекції, які передаються статевим шляхом. Продовжуємо діяльність у проекті «Покращення менеджменту інфекцій, які передаються статевим шляхом, у країнах Балтійського регіону». Цей проект був запроваджений 2015 року, фінансував шведський уряд. Впроваджуємо міжнародні стандарти та системи управління якістю лабораторних досліджень у повсякденну практику. Надаємо висококваліфіковану меддопомогу в тісній співпраці з науковцями Тернопільського медуніверситету, які працюють на нашій клінічній базі. Це і є той підмурівок, який в майбутньому допоможе запроваджувати та розвивати наш заклад, створювати нові програми, ініціювати нові проекти.
– Що нині у пріоритетах вашої діяльності як керівника закладу?
– Вважаю, що лікар повинен завжди пам’ятати – медицина існує для пацієнтів. А ми повинні все робити, щоб надати своєчасну та висококваліфіковану медичну допомогу. Головний пріоритет – аби вона була доступною для кожної людини. Тобто, все в медичному закладі має обертатися навколо головної дійової особи – пацієнта. У нашому закладі для цього створені всі умови: якісна діагностика, високопрофесійні фахівці, можливість стаціонарного лікування. Єдина проблема – фінансування, бо та кількість препаратів, які нам нині видають, звісно, не може забезпечити потреби кожного хворого, тому держава має подбати, щоб таке лікування не стало матеріально виснажливим для людини. Скажімо, в лікуванні псоріазу володіємо новітніми методиками лікування, але ціна фармакологічних препаратів, на жаль, практично недоступна для пересічного українця.
Окрім того, аби привабити пацієнта та дещо розширити спектр надання спеціалізованої меддопомоги, у планах запросити до співпраці в диспансері фахівців інших спеціальностей, дотичних до дерматовенерології, – уролога, гінеколога. Вже упродовж тривалого часу в диспансері працює онкодерматолог, спеціаліст, який раніше не був передбачений у штатному розписі медичного закладу. Така стратегія дозволяє розвивати дерматологічний напрямок у контексті сучасних стратегій лікування, а також брати участь у міжнародному проекті «Євромеланома». Для того, щоб охопити більшу кількість краян і вдосконалити механізм діагностики венеричних захворювань, ми активізували роботу «Кабінету довіри» та «Клініки, дружньої до молоді», які функціонують на базі нашого закладу. Задля удосконалення можливостей діагностики, верифікації діагнозу налагодили співпрацю з громадськими організаціями. Уклали угоду про співробітництво з організацією «Джерела громадського здоров’я», яка надає допомогу медзакладам у діагностиці інфекцій, що передаються статевим шляхом, зокрема, серед молоді та підлітків. Використовуючи їх ресурс – пересувну лабораторію на колесах, маємо можливість обстежити більшу кількість молодих людей.
– Яка ситуація щодо оптимізації ліжкового фонду, яка не оминула й вашої служби?
– Скорочення ліжко-місць у нас розпочалося з 2015 року. На теренах області ми мали 120 стаціонарних ліжок, приміром, у Лановецькій районній лікарні, у Збаражі, Золотому Потоці. У процесі оптимізації ліжкового фонду в обласному шкірвендиспансері є наразі 55 стаціонарних ліжок і 20 ліжок денного перебування. Залишається відкритим питання щодо збереження стаціонарних ліжок у Чортківському шкірвендиспансері. Гадаю, що можливість вирішити його долю з’явиться, коли повноцінно сформують та «запустять» Чортківський госпітальний округ, і тоді вже госпітальна рада вирішуватиме, чи потрібний їм такий заклад і стаціонарні ліжка, а чи ні.
Хоча переконаний, що 55 стаціонарних ліжко-місць на базі нашого диспансеру цілком достатньо для забезпечення потреби нашого регіону. Інше питання – чи є фінансові можливості у хворого діставатися з віддаленого населеного пункту до обласного центру. Бентежить й питання матеріальних ресурсів. Зокрема, скільки коштів нам нададуть з державної медичної субвенції для фінансування кожного ліжко-місця і чи забезпечать медпрепаратами. Бо тих грошей, які нині держава нам виділяє, недостатньо, тому й виходить, що значна частина витрат лягає на плечі пацієнтів.
– Окрім лікувальної роботи, нині у вашій компетенції й адміністративно-господарська діяльність?
– Уже з перших днів мого призначення вивчив ситуацію в усіх підрозділах диспансеру. Оглянув будівлю адміністративного корпусу, відділення стаціонару, заглянув у господарські приміщення, аби оцінити їхній стан. Зрозуміло, що чимало зроблено, але є й певна потреба у ремонті, переоблаштуванні палат. Стаціонар цілодобового перебування нині потребує оновлення, певних матеріальних вкладень. Як відомо, це будівля колишнього військового шпиталю, який заклав ще 1570 року князь Острозький, а от свій відлік дерматовенерологічний стаціонар веде з 1950 року. Такі споруди, крім історичної цінності, несуть у собі ще й тягар років, тому ремонтні роботи тут ведуть постійно. Щось підлаштувати, зашпаклювати, відремонтувати – звична справа. Розраховуємо на участь у ґрантових програмах, які мали б поліпшити матеріально-технічну базу нашого стаціонару. Вселяє надію й новий виток співпраці з Тернопільським медичним університетом, адже на нашій базі навчаються студенти та інтерни. Ми уклали угоду, яку з ректором ТДМУ, професором Михайлом Кордою вже скріпили підписами. Нещодавно розпочали реконструкцію деяких палат, плануємо створити окремі бокси та комфортні умови перебування для пацієнтів, які потребують ізоляції. Давно назріла необхідність створити окремі палати, де перебували б діти з батьками. Ясна річ, намагатимемося знаходити й інші шляхи поліпшення матеріально-технічної бази, бо пацієнти мають одужувати в умовах, які випромінюють радість.
– Яким уявляєте диспансер через кілька років?
– Сподіваюся та вірю, що це буде медичний заклад нового типу. Зрозуміло, вивіска залишиться тією ж, але зміниться його внутрішній зміст. Прийдуть новітні технології, з’явиться більше сучасної апаратури. Як і зараз, тішитиме око різнобарвний килим з квітів, який прикрашає наше подвір’я й став уже символом та візитівкою центру міста. Все працюватиме тут на благо пацієнта, так, аби він комфортно почувався у лікарняних стінах та отримував сучасне, за найвищими стандартами лікування. Для цього наші лікарі вже роками відвідують розмаїті конференції в Україні та за кордоном, навчаються новим методикам і впроваджують їх в повсякденну практику. Сподіваюся, що стане реальністю й моя мрія – придбати фотокабіну для лікування пацієнтів із псоріазом. Звісно, нині для нас це захмарні кошти, але ми впевнено йдемо до цієї мети та віримо, що все так і буде. Гадаю, вдасться створити невеличкий, але свій санаторій у диспансері, де налагодимо грязелікування, бальнеологічні процедури для пацієнтів зі шкірними захворюваннями. Таке комплексне лікування допоможе подолати багато важких дерматологічних недуг. Ідемо до створення закладу, який достоту відповідатиме своїй першорядній функції – надавати повноцінну, доступну та якісну дерматовенерологічну допомогу.
Лариса ЛУКАЩУК,
Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)