Ми – дві планети в зоряних світах.
Зустрілись, посміхнулись, розійшлися.
В твоїх очах не відчай, швидше, страх.
Дай Боже, щоб я в цьому помилився.
Свою орбіту вибудовуєш сама,
Гортаєш карти зоряного неба,
Шукаєш сонце. Видно, не знайшла:
Одні вже зайняті, іншим вже не треба.
Чумацький Шлях прославсь
у безвість з небуття.
У діви ночі – такі холодні гірко-чорні крила.
Розкинула їх вперто й гордо, наче стяг.
І тільки мрія напина твої вітрила.
***
Я нині відпущу свою любов,
Як відпускаю цьогоріч і осінь.
Тече по жилах зазимніла кров.
Твої сліди чи листя вітер носить.
Їх потім позбирає у мішок
Ретельний сторож – добрий сивий муж.
Святий огонь їх зітре в порошок –
То попіл наших зголоднілих душ.
***
Впали слова із рук
Просто на зимний брук,
Повзуть, наче зомбі.
І ворон, а може, крук,
Розкинувши крил бунчук,
Вдає з себе герб у ромбі.
Небесний холодний метал
У світлі ліхтарних жал
Розірветься криком совиним.
І час – той старий вандал –
Націдить тиші бокал,
Згадавши давні
провини.
***
Вітер вирве лист із рук,
Понесе поміж домами,
Вдарить золотом у рами,
І зостанеться за нами
Сто доріг і сто розлук.
Вітер вирве лист із рук.
День – вже вицвілим конвертом
Із моїм ім’ям затертим
(важче жити, ніж умерти)
Впаде на холодний брук.
Ігор ГАВРИЩАК,
доцент кафедри української мови