Тетяна Дергак – студентка 4 курсу стоматологічного факультету, староста групи. Успішно склавши зимову сесію, лікарську виробничу практику проходила в Тернопільській міській стоматологічній поліклініці. Про те, чому обрала стоматологію як фах, про навчання й дозвілля, про кумедний випадок під час практики, що запам’ятався, і як провела зимові канікули, Тетяна розповіла в інтерв’ю «Медичній академії».
– Кажуть, що орієнтири, з якими людина простуватиме далі, закладаються в дитинстві. Де минуло ваше дитинство?
– У Тернополі. Навчалася в спеціалізованій школі №3 з поглибленим вивченням іноземних мов, яку закінчила із золотою медаллю. Володію англійською та німецькою мовами, що важливо для майбутнього лікаря, бо це своєрідне вікно у світ. У школі цікавили мене також природничі науки, а уроки біології були найулюбленішими. Чому обрала спеціальність «стоматологія»? Вплинув приклад тата, випускника стоматологічного факультету Харківського національного медичного університету. В дитинстві я часто приходила до тата на роботу, спостерігала, як він працює, як уважно та чуйно ставиться до пацієнтів. І вирішила, що професія стоматолога стане й моєю, бо вона дуже важлива і потрібна.
– У мами освіта теж медична?
– Ні, вона музикант, викладач гри на фортепіано. Я музику теж люблю, але треба було обрати щось одне. Подала документи до Тернопільського, Львівського, Київського і Полтавського медуніверситетів, вказавши пріоритет – ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського. Нині навчаюся й дуже задоволена своїм вибором. Моя майбутня спеціальність подобається мені дедалі більше. Приємно, що стоматологічна галузь медицини в Україні динамічно розвивається, з’являється багато новацій в діагностиці та лікуванні, вдосконалюється обладнання, впроваджуються сучасні комп’ютерні технології.
– З майбутньою спеціалізацією вже визначилися?
– Ще вагаюся. Наразі в пріоритеті терапевтична стоматологія, реставрація та естетичне відновлення пошкоджених зубів.
– Розкажіть про недавню практику. Траплялися цікаві випадки?
– Більшість пацієнтів, що приходили, були похилого віку. Майже всі поводилися спокійно, довіряючи лікарям, але були й винятки. Чоловік, що скаржився на зубний біль, сівши в крісло, заявив, що боїться будь-яких стоматологічних процедур. Не одразу, але дозволив зробити знеболюючий укол. Після ін’єкції спершу запевняв, що анестезія на нього не діє, а потім сказав: «Знаєте, лікарю, коли я прийшов, то в мене болів один зуб, а тепер болить інший». Насправді ж це був ефект самонавіювання й після лікування фантомний біль пацієнта як рукою зняло.
Мені дуже подобається стоматологічний відділ університетської клініки, де асистувати лікарям можна після третього курсу. Університет подбав про нове стоматологічне обладнання, є рентген-апарат для прицільного рентгенологічного дослідження, ортопантомограф, що дозволяє робити панорамні знімки зубо-щелепної ділянки. Тобто створено всі умови для набуття студентами практичних навичок.
– Де відпочивали після зимової сесії?
– Їздила з батьками та молодшою сестричкою, п’ятирічною Софійкою, на Закарпаття, в місто Берегове, що славиться своїми термальними басейнами. Все сподобалося. Була там уперше й неодмінно приїду ще. Повернувшись до Тернополя, пішла на курси «Гігієна порожнини рота» та отримала сертифікат про їх проходження. Потім настало Різдво, коли, за традицією, вся сім’я збирається разом за святковим столом. Спочатку ми відвідали маминих батьків, які мешкають в Тернополі, потім – татових у Шляхтинці.
– Зазвичай дозвілля як проводите?
– Спілкуюся з друзями, ходжу в кіно.
– Які фільми любите?
– Комедії. Школяркою 10 років займалася бальними танцями в тернопільському клубі «Мальви». Покинула, коли мій партнер переїхав в інше місто, й почала ходити на заняття в фітнес-залу. Зараз повернулася до свого попереднього захоплення хореографією – відвідую студію латиноамериканських танців.
– Є у вас особиста формула успіху?
– Щоб досягти успіху, вчитися треба постійно. Вчитися, працювати, вдосконалювати свої знання та вміння. Дотримуюся думки, що правило бумеранга працює: добрі вчинки і думки до тебе повертаються, погані – теж. Тому ставитися до людей потрібно так, як хочете, щоб вони ставилися до вас. Це ще Кант сказав.
Лідія ХМІЛЯР