Наш університет з перших днів повномасштабної війни за посередництвом кафедри психіатрії, наркології та медичної психології в телефонному режимі забезпечує надання психологічної підтримки. Чи багато людей звертаються та з якими проблемами найчастіше? Як зберегти нам усім власну психіку під час війни? На ці й інші важливі запитання відповідає доцентка кафедри психіатрії, наркології та медичної психології ТНМУ, кандидат медичних наук Олена СМАШНА.
– Так, до нас звертаються з дуже різною проблематикою, – каже Олена Євгенівна. – По-перше, пацієнти, які були екстрено переміщені внаслідок активних бойових дій та руйнації в нашу область чи місто, які попередньо мали психічні захворювання, що загострилися в умовах загального стресового періоду, а також через вимушене порушення прийому психотропних медикаментів. Такі люди потребують медичної консультації з лікування, супроводу щодо придбання необхідних ліків. Їм також необхідна підтримка та консультування щодо шпиталізації в медичні заклади Тернополя.
По-друге, звертаються батьки з дітьми з порушеннями психологічного розвитку, які прибули з інших областей, з приводу можливості проходити психореабілітацію, без якої буде неминучий регрес їхніх навичок і розвитку.
У телефонному режимі також звертаються краяни, в яких родичі перебувають у «гарячих точках» і з різних причин не можуть бути евакуйовані. Наприклад, у телефонному режимі ми ведемо випадки, що за мирного часу обов’язково мали б бути стаціонарними: гострий психоз у людини, яка перебуває більшу частину дня в бомбосховищі, і через гостре порушення психіки піддає себе та близьких небезпеці – виходить з бомбосховища під час обстрілу, викрикує тощо. Чи людина, в якої після тривалого перебування в укритті, розуміння, що житло зруйноване, неможливості негайно переміститися в безпечне місце, розвивається гостре збудження з панічним страхом, яке змінюється заціпенінням. У телефонному режимі, під обстрілами, родичі йдуть до аптеки, й ми вибираємо з наявного те, що можна використати як невідкладну допомогу.
Звертаються також мешканці нашої області, які в умовах воєнних дій є соціально незахищеними, наприклад, люди похилого віку, чи з інвалідизувальними хронічними захворюваннями. Вони потребують заспокоєння та присутності через великий та наразі обґрунтований страх за своє подальше існування.
– Які категорії найвразливіші: переселенці, жінки, чоловіки яких пішли на війну, а вони залишилися самі з дітьми, підлітки чи інші?
– Зараз вразливі всі категорії, кожна – з різних причин. Тимчасово переміщені особи – через те, що «переселитися» було не їхнім рішенням, а жахливою необхідністю, через невизначеність терміну перебування, через те, що повертатися вже немає куди. У багатьох залишилися члени сім’ї в активних бойових точках.
Тернополяни ж вразливі через те, що весь попередній режим життя, роботи, навчання порушений. Кожен займається тією чи іншою волонтерською діяльністю, ділиться тим, що має, й намагається працювати.
Діти та підлітки страждають через суттєвий розрив соціальних контактів, адже багато людей тимчасово залишають власні оселі навіть у наразі відносно мирному Тернополі та шукають прихистку в інших країнах, де діти приєднуються до навчання в місцевих навчальних закладах. У наших школах дуже багато діток зі східних, центральних і північних областей України, вони діляться жахливим пережитим і безтурботне дитинство для кожного стає недосяжною мрією.
– Як реагує наша психіка на такий потужний стрес, як війна? Кожна людина по-різному чи є якісь загальні прояви, психоемоційні фази?
– Ця війна названа гібридною, а це означає, що поєднують застосування конвенційної зброї, партизанської війни, тероризму, кібервійни для досягнення певних політичних цілей. Це війна, на якій використовують методи, що сприяють виникненню та поглибленню в державі, обраній для агресії, внутрішніх конфліктів:
- створення внутрішніх суспільних суперечностей через пропаганду з її переходом в інформаційну війну;
- створення економічних проблем через економічне протистояння з переходом в економічну війну та протидію зв’язкам країни-жертви з сусідніми країнами;
- підтримка сепаратизму та тероризму аж до актів державного тероризму;
- побудова псевдодержавних утворень ;
- сприяння створенню нерегулярних збройних формувань (повстанців, партизан та ін.) та їх оснащення.
Тому наразі психологічна реакція українців дуже залежить від того, в якому регіоні вони перебувають, а також від того, наскільки широкий у них попередній світогляд, які фізичні, психологічні, фінансові та інші можливості.
– Чому одним в епіцентрі бойових дій вдається зберігати відносний спокій та стійкість, а інші вже відчувають панічні атаки, слухаючи новини?
– Усе це радше дуже залежить від інформаційних та економічних компонентів, тобто регіони з обмеженою можливістю інформаційних ресурсів нашої держави та перекриванням їх державою-агресором з вмиканням своїх інформаційних каналів, а також різна ступінь гуманітарної катастрофи й різні можливості евакуації впливають на психологічну стійкість людей.
– Емоційні хвилі впродовж дня кілька разів – від ейфорії до відчаю, проблеми з пам’яттю – це нормально в нинішній ситуації?
– Проблеми з пам’яттю не є проблемами, власне, з процесами пам’яті, а радше з увагою, яка в теперішній час прикута до моніторингу подій про воєнні дії та політичні рішення по телебаченню, у соцмережах, спілкуванні з очевидцями, підвищеній пильності до диверсійних актів, попереджень про повітряні тривоги, тощо. Щодо емоційності – вона є завжди індикатором нашого задоволення чи незадоволення. Якщо ж говоритимемо про потреби людей, які наразі в умовах війни стали більш базовими, так званими біологічними, і стосуються того, щоб вижити фізично, морально, психологічно, економічно, то стає зрозумілим, що ейфорія – від перемог, розпач страх – від чергових атак ворога чи нехтування державами, які могли б надати відчутну допомогу. Такі коливання є цілком нормальними для нашої теперішньої дійсності.
– З настанням війни, особливо в її перші дні, дуже багато людей почали використовувати нецензурну лексику, навіть ті, хто раніше ніколи того не робив. Це правда, що матюки мають терапевтичний ефект?
– Нецензурна лексика не завжди є проявом некультурності, невихованості чи вербальної агресії, хоча її використання вважають непристойним. Низка неординарних психологічно-соціальних досліджень засвідчила, що нецензурна лайка допомагає впоратися зі стресом, зменшує відчуття болю (має ефект аналгезії) та послаблює внутрішню напругу. Нецензурна лексика також підкреслює емоційність висловлювання, що однозначно є позитивним у ситуації стресу, адже емоція експресується, а не циркулює в психіці та не завдає шкоди організму
– Багато людей скаржаться на фантомні сирени. Чому так стається та чи з цим можна боротися?
– У психології це називається афективною ілюзією й означає, що наша психіка може спотворювати сприймання реальності на висоті певних емоцій. Тобто при емоції страху звук, який не має певних визначених характеристик, доповнюється нашим сприйманням, набуває більш чіткіших ознак і починає щось означати. Або ж аперцепція, коли сприймання видозмінюється на основі попереднього досвіду, тобто людина, яка чула звук сирени, відчувала при цьому сильний страх за своє життя чи життя близьких, нейтральний стимул сприймає, як загрозливий. І інший варіант так званих флешбеків повторного переживання подій: тривожна пам’ять вмикається тоді, коли загрози немає. За певних обставин це може бути спровоковано запахом, шумом, виглядом, думкою чи почуттям, які у свідомості асоціюються з минулим, що травмувало.
– Увесь світ досі не може збагнути: Путін – психічно хворий маніяк чи холоднокровний вбивця? Або ж це два в одному? Яка ваша думка?
– На мій погляд, кожен повинен займатися тим, у чому компетентний. Тому коментувати політичні події, які є суперскладними, та політичних діячів, які є супернеоднозначними й залежними від значно більшої кількості речей, аніж ми з вами, я не можу собі дозволити. Стан психічного здоров’я чи особистісно психологічного профілю Путіна, в чому й полягає, власне, моя компетенція психіатра та психотерапевта, можу оцінити лише на декількагодинній особистій консультації.
– Позаштатний радник керівника Офісу Президента Олексій Арестович якось слушно зауважив, що борючись із сатаною, дуже важливо не осатаніти нам самим. В усіх нас нині надзвичайно багато ненависті до ворогів – і це природно. Та часом вона починає вихлюпуватися й на своїх. Як у цей складний час керувати своїми негативними емоціями?
– У стані війни важливо розуміти: ти на фронті чи в тилу. Агресивності та напруженості справді багато, найкращий спосіб боротьби з нею – сублімація, тобто переведення в соціально прийнятливе та бажане русло. Роботи багато, тож у тилу займайтеся волонтерством у всіх його проявах. Це дозволяє відчути себе корисним, активним, спокійним і впевненим.
– Найголовніше завдання нині для кожного – вижити фізично та психічно. Ваші поради: як зберегти психіку під час війни?
– У періоді війни потрібно звертатися до тактики психологічної роботи з військовослужбовцями. Суть полягає в тому, що в мирний час стратегія нагнітання негативного та загрозливого є некорисною, призводить до надмірної тривожності та «обрубує крила». У воєнний час усе навпаки. Психологи, які працюють з військовими, кажуть, що переоцінювати небезпеку – погано, недооцінювати небезпеку – ще гірше. У ситуації гострого стресу (скажімо, пожежі, бомбардування) вмикається біологічно закладена стресова реакція, що може піти двома шляхами. Адреналін або «гормон кролика» зумовить заціпеніння, тремтіння, сильний страх і параліч рухів, а норадреналін або «гормон лева» викличе виражену агресію, лють, мобілізацію до дії. Ці реакції спрацюють невідкладно за будь-якої непередбаченої ситуації. Тому потрібно приготуватися: уявіть, як лише зможете яскраво, найбільш несприятливу ситуацію. Наприклад, у ваш будинок вночі влучила бомба, пожежа, дим, ви прокидаєтеся, не розумієте, хто де тощо. Спробуйте продумати ваш алгоритм дій до найменших дрібниць: що берете із собою, куди виходите, хто вас супроводжує, як ви перевіряєте місцевість, як плануєте кожен власний крок. Таке віртуальне тренування робить можливий гострий стрес не раптовим, у вас уже є способи дій.
У ситуації гострої небезпеки потрібно пам’ятати:
* звуки та видиме очима спотворюється під впливом стресу;
* при небезпеці потрібно активно діяти – не застигати, не впадати в ступор, маневрувати;
* «час запізнення» – це різниця між думкою та дією. Завжди знайте свій «час на дію»;
* перш ніж увійти – знайте, де вихід. Перш ніж йти – знайте, як і куди відійти;
* перш ніж рухатися, виберіть наступну позицію;
* не розслаблюйтесь занадто швидко;
* майте план, особливо – на гірший варіант.
Щодо поточних стресів – намагайтеся довіряти собі, орієнтуйтеся на інформацію, що збирають ваші органи чуття, аналізуйте все, що бачите, чуєте та відчуваєте. Не піддавайте себе зайвій небезпеці: якщо рекомендовано не ходити в темний час доби, не перебувати біля вікон під час повітряної тривоги, запастися мінімальним необхідним запасом продуктів, медикаментів тощо – зробіть це. Не перебільшуйте паніку: не закуповуйте непотрібного, не витрачайте надмірно часу на моніторинг у соцмережах подій – займайтеся домашніми справами, допомагайте волонтерам, проводьте час з дітьми.
- Якщо у вас є сильний гнів, знайдіть для себе якусь нешкідливу діяльність, що не завдає руйнувань, яка допомогла б дещо розрядити ваш гнів. Декому допомагає енергійна фізична робота (наприклад, рубати дрова), іншим біг або важкі (до поту) фізичні вправи. Утримуйтеся від алкоголю: зараз це все одно, що лити бензин у вогнище.
- Якщо втратили на якийсь час чутливість до зовнішніх впливів або не можете впоратися з емоціями страху чи паніки, зробіть собі боляче та зосередьтеся на відчутті болю. Треба подолати «укус очкової кобри» іншим замінником болю, страху або іншою установкою.
- Якщо вами оволоділа розгубленість, постарайтеся відчути положення свого тіла в просторі, зосередьтеся на відчуттях, які приходять від позиції тіла, температури повітря, тиску навколишніх предметів.
- Якщо не можете зібратися з думками, покличте себе по імені, подумайте, що ви тут робите, навіщо застосовуєте зброю, кого захищаєте, згадайте ситуації, коли ви діяли мужньо, сміливо й рішуче, спробуйте вирішити кілька найпростіших математичних задач.
– Запобігти посттравматичному синдрому після війни можна чи в будь-якому випадку він для всіх нас неминучий?
– Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) згідно з доступною статистикою розвинеться в майже 40% людей, які були учасниками чи свідками смертельно небезпечних подій. Тобто, якщо людина не була свідком чи учасником таких подій, про ПТСР у неї в майбутньому взагалі не йдеться. ПТСР – це нормальна реакція психіки на ненормальні події. Є інші психічні синдроми, асоційовані з військовими діями, скажімо, тривожні, фобічні, панічні розлади. Вони можуть бути дуже поширеними в прийдешньому. Для профілактики – відчувайте себе, свою межу переносимості, оволодійте методами самозаспокоєння та психологічної самодопомоги. За потреби звертайтеся за фаховою допомогою, записуйтеся в психологічні групи, де вам допоможуть оволодіти специфічними психотерапевтичними техніками, наприклад, десенсибілізацією та переробкою руху очей (ДПРО).
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА