Однією з яскравих особистостей XV століття був Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст граф фон Гогенгейм (Парацельс). Він народився 17 грудня 1493 року в селищі Марія-Ейнзидельн біля Цюріха. Дванадцятилітнім юнаком відправився у подорож за світовими знаннями. І ці мандри тривали протягом 12 років. Він побував на Близькому та Далекому Сході, в Індії. Після повернення до Швейцарії він став практикуючим лікарем, а згодом – і професором.
Не будемо детально висвітлювати його успішну лікарську кар’єру, зазначимо, що лише на посаді професора Парацельс почав втілювати у життя давно задуману реформацію медицини й науки, основою якої була теза, що між природою (макрокосмосом) і людиною (мікрокосмосом) існує тісний взаємозв’язок.
Одначе в його вченні й нині нас найбільш приваблюють духовні аспекти, з якими, на нашу думку, варто ознайомитися як студентам, так і лікарям.
Про істинну та фальшиву віру: «Не віра в існування історичного Ісуса Христа здатна врятувати людину від зла, але віра у Вищу силу (у Бога), завдяки якій могла діяти людина на ім’я Ісус. Христос не говорить, що якщо ми віримо в його силу творити дива, то зможемо самі перемістити гори в океан. Він говорить про нашу віру у віру вищу – Божественну силу, яка може проявлятися через нас, так, як вона проявилася через Христа, якщо ми станемо схожі на нього. Ця сила виходить від Бога і до нього ж повертається, і якщо одна людина зцілює іншу іменем Христа, вона зцілює її силою Божою і своєю вірою в цю силу. Сила істинної віри простягається настільки далеко, наскільки простягається сила Бога. Людина не здатна здійснити що-небудь власними силами, але усе може бути здійснене завдяки її вірі. Якби ми не вірили у те, що здатні ходити на двох ногах, ми б не змогли так ходити. Коли нам удається щось здійснити, це здійснює наша віра.
Віра не виходить від людини, і жодна людина не може створити віру. Віра є сила, яка виходить з джерела Добра. Її паросток живе в людині і може бути використаний нею, або відкинутий, він може бути використаний на добро і на зло, але повною мірою він діє лише тоді, коли він сильний та чистий, не послаблений сумнівами і розпилений пустими роздумами. Хто хоче використати його, повинен про це пам’ятати. Істинна віра є духовне осяяння, а вірування, яке ґрунтується на простих думках і переконаннях, є забобон, породжений невіглаством. Довіра до думок не є віра, а бовдур, який вірить у нерозумні речі, є мертвяком для віри, тому що він не володіє знаннями, а без знання не може бути істинної віри. Бажаючий осягнути істинну віру повинен знати, що Бог не хоче, щоб ми перебували у пітьмі та невігластві. Бог не радіє, коли бачить простаків, які готові повірити чому завгодно, не хоче він і того, щоб у кожній країні була лише одна знаюча і мудра людина, а всі інші йшли, як барани, сліпо за ним».
Про хвороби: «Хвороби можна лікувати вірою, і якби людям була відома її сила, вони мали б менше забобонів, а більше віри. Ми не маємо права назвати хворобу невиліковною, ми маємо право лише сказати, що не в стані її вилікувати. Лікар, який вірить лише у свою науку, досягне мало, але той, хто вірить у силу Божу, яка діє через нього, і використовує цю силу розумно, досягне багато».
Про людину: «Тіло, яке ми отримали від наших батьків і яке складається з елементів, які виходять із землі прямо або дотиково, не має духовних сил, тому що мудрість, добропорядність, віра, надія і любов із землі не виростають. Ці риси – несуть продукт фізичної будови тіла, а властивості іншого, невидимого, вищого тіла, паростки якого закладені в кожній людині. Фізичне тіло змінюється і помирає, небесне ж тіло – вічне. Ця вічна людина і є людина істинна, і вона не народжена земними батьками. Вона отримує харчування не з землі, а з невидимого вічного джерела, звідки прийшла і вона сама. Одначе ці два тіла єдині, і людину можна порівняти з деревом, яке отримує харчування з землі та із повітря. Корені проникають у землю і шукають їжу в пітьмі, листя ж отримують його від світла. Перехідне фізичне тіло є домом для вічного тіла, і тому ми повинні піклуватися про нього, бо ж той, хто свідомо руйнує смертне тіло, руйнує і житло тіла безсмертного. Хоча вічне тіло і невидиме, воно існує, і настане час, коли воно стане видимим – так, дитина в утробі матері спочатку невидима, а після народження її бачать усі, крім сліпих. І як усе з часом повертається до першоджерела, з якого ми вийшли, так і тіло повертається в землю, а дух, душа – на небеса або у пекло».
Про генетику: «Одні діти народжуються з небес, інші – з пекла, тому що кожна людська істота ще до народження вже володіє певними природженими схильностями, які не залежать від батьків. І ці схильності належать духу і вказують на стан, в якому ця істота була до свого народження. Відьмами та чарівниками не стають водночас – їхні тіла є лише привід, і якщо ви шукаєте людину в його мертвому тілі, ви робите це даремно. І щоб змінити свою природу від смертної до безсмертної, людина повинна змінити насамперед спосіб мислення, перестати чіплятися за ілюзорне і за те, що піддається зникненню, і триматися того, що є вічним. Видимий Всесвіт – це думка Вічного Розуму, перетворена у реальність завдяки Його волі та кристалізована у матерію Його силою. Погляньте на вічні зірки, на незборимі гірські вершини. Вони – думки Світового Розуму, і вони будуть існувати доти, доки не зміняться думки цього Розуму».
Про надмірну церемоніальність та ідолопоклоніння: «Той, хто хоче придбати істинну християнську віру, повинен шукати її не в обрядах, церемоніях та малюнках, а у живому Христі без «біснування» та клерикального посередництва. Ви повинні пізнавати віру Христову від першоджерела Мудрості, а там ви не знайдете ні статуй, ні малюнків, там лише Світовий Дух. Коли вам проповідують віру, то намагаються посіяти її у вашому серці, де вона може пустити коріння, прорости і відкритися для вас. Однак якщо віра не у вашому серці, а в обрядах і церемоніях, і якщо ви прив’язані лише до цих форм, то знайте, що у вашому серці – зло, тому що хоча обряди і церемонії можуть викликати у вас зітхання та сльози, вони нічого не варті, тому що ваші почуття породжені цими образами і до них же й повернуться. Богу потрібні не церемонії, а лише серце людини».
Про надмірне поклоніння святим: «Пусте наслідування святих не веде ні до чого, крім засудження на вічні муки. Чорні одежі або шматок паперу, завірений кимось зі сильних світу цього, не роблять людину святою. Святим є той, хто поступає мудро, тому що мудрість є Бог».
Про священнослужителів: «Знання, які отримали наші священики, отримані ними не від Батька. Вони передають їх один одному. Частина з них не впевнена в істинності того, чому навчають, і тому вони використовують його для суперечок, обману, ухилянь. Вони впадають в оману та марноту й приймають свою мудрість за мудрість Божу. Лицемірство не є святістю, марнота не є силою, хитрість не є мудрістю. Мистецтву обману, хитрощів можна навчитися у школах, а здатність розпізнавати Істину та наслідувати їй дається не вченим ступенем, вона приходить тільки від Бога. Священик повинен бути духовним пастирем для інших; але як людина може бути духовним пастирем для інших, якщо вона говорить про духовне, нічого про це не знаючи? Можу сказати, що вчинки священика не впливають на істинність того, що він проповідує, але священик, який вчиняє неправедно, не володіє істиною і не має права її проповідувати. Він може лише повторювати слова і ці фрази, як папуга, але їх смисл буде недоступним пастві, тому що він сам не розуміє їхнього змісту».
Світове джерело усього доброго – любов. «Любов до Бога буде запалена в наших серцях любов’ю до усього людства, а любов до людства буде викликана любов’ю до Бога. Отак Бог Макрокосмосу і Бог Мікрокосмосу зливаються в одне ціле.
Існує земне сонце, яке є причиною тепла, і всяк, хто може його бачити, відчуває його тепло. Існує й Вічне Сонце, яке є джерелом усієї Мудрості. Природа не створює розумних, вона просто забезпечує доцільну та природну форму для мудрості. Природа ще не досконала – вона плодить калік і хвороби, аномалії та виродків, але усе, що виходить від Бога, є досконалим. Це насіння досконалості посаджено в людські душі, тому людина – це не тіло, наділене душею, а душа, частинка якої є видимою і називається тілом. Людина – це садівник і землероб, завданням якого – забезпечити це насіння необхідними для росту елементами, щоб, коли земний дім буде зруйновано, дух, притягнутий Його любов’ю, його вічним Домом, огорнутий в чистоту та осяяний мудрістю міг повернутися у цей вічний Дім».
На могилі Парацельса є напис: «Тут спочиває Філіп Теофраст, звання доктор медицини, що багато виразок, проказу, подагру, водянку та інші невиліковні хвороби тіла чудовим мистецтвом вилікував та розподілом і віддаванням свого майна бідняків уважив. Року 1541-го у 24-й день вересня поміняв життя на смерть».
Галина СІРАНТ,
асистент кафедри медичної реабілітації ТДМУ