Для студентів ТДМУ – членів волонтерського руху стало доброю традицією зорганізовувати збір подарунків для сиріт, дітей з особливими потребами й тих, які потрапили у складні життєві обставини. З вдячністю відгукується про студентів-медиків, зокрема, директор центру соціально-психологічної реабілітації в Тернополі Володимир Завіша. Володимир Степанович багато років очолює заклад, де знаходять прихисток сироти й діти, позбавлені батьківського піклування та отримують тут допомогу – психологічну, медичну, соціальну. Зокрема, добрим другом вихованців директор називає студентку 4 курсу медичного факультету, волонтера Христину Дарморост-Христенко.
Саме під час чергових відвідин центру соціально-психологічної реабілітації студентів-медиків, членів волонтерського руху «Missericordia», я й познайомилася з Христиною та попросила її поділитися досвідом волонтерської діяльності, розповісти про те, чому з-поміж усіх професій обрала лікарську і що ще, крім навчання та волонтерської роботи, цікавить її по-справжньому.
– До ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського я вступила після закінчення Чортківського медичного коледжу, маючи базову медсестринську освіту. Але ще до початку навчання в університеті відвідувала курси в університетській лікарні, й, отримавши відповідну кваліфікацію, працювала в Тернопільській лікарні №3 анестезистом. Робота подобалася, та хотілося знати й уміти більше, – згадує Христина.
Щоб стати висококваліфікованим фахівцем, подала документи на 2 курс (з нормативним терміном навчання) медичного факультету. Нині навчається. З майбутньою спеціальністю ще не визначилася: «Можливо, віддам перевагу гінекології. Але й оториноларингологія теж мене цікавить». Та найважливіше, що професія лікаря їй до душі й вона прагне стати гарним фахівцем. А ще Христина небайдужа до людської біди й прагне допомогти тим, хто потрапив у складні життєві обставини та потребує захисту і підтримки. Особливо, коли це діти. Саме хлопчики і дівчатка є героями її книжок. Літературна творчість – ще одне велике захоплення Христини. Як тут не згадати вислів, що вже став крилатим: якщо людина талановита, вона талановита у всьому.
– Коли вперше прийшла до центру соціально-психологічної реабілітації, моя перша книжка-фентезі вже була видана, її добре розкуповували. Отримані кошти захотілося використати з користю. Не для себе, для інших, – розповідає Христина. – Під час презентації книжки у ляльковому театрі, на яку прийшли багато діток з батьками, вдалося зібрати майже чотири тисячі гривень. До цієї суми ми з чоловіком ще своїх грошей доклали й купили шкільні форми, канцтовари, ранці. Відвезли все це до центру соціально-психологічної реабілітації. З цього й розпочалося наше знайомство з його підопічними. Наступного разу придбали курточки, платтячка, светрики, джинси для п’ятьох дівчаток і стількох хлопчиків, аби зробити їм подарунок до Великодня. В їхніх батьків такої можливості не було.
Щороку студенти-волонтери ТДМУ зорганізовують доброчинні заходи. Зокрема, запам’ятався благодійний аукціон побачень, що відбувся з ініціативи студентського парламенту, аби допомогти дітям-сиротам. На цьому заході можна було купити побачення з дівчиною чи хлопцем, які сподобалися. Долучившись до проекту, Христина надала своє фото й за побачення з нею доброчинець заплатив три тисячі гривень. Це був найбільший внесок. Загалом у доброчинному аукціоні побачень взяли участь майже півтисячі осіб: студенти й викладачі ТДМУ, інших вишів, відомі тернополяни. Зібрали понад 17 тисяч гривень. А на побачення Христина пішла … з власним чоловіком, який і виявився тим доброчинцем, що переміг в аукціоні.
У подружжя підростає красуня-донечка. Запитую, як вдається викроїти час на літературну творчість.
– Це нелегко, але стараюся. Пробую себе в різних жанрах: проза, вірші, психологічні етюди.
Її перша книжечка казок «Операція «Звірі» вийшла друком, коли Христині було 15.
– Я перемогла в літературному конкурсі в Тернополі, яке зорганізувало управління у справах сім’ї і молоді, й мені мою книжку тиражем в 300 примірників надрукували безкоштовно. Ніяких презентацій, звичайно, не було, але в школі мене похвалили, подякували. Потім навчалася в коледжі, працювала. На творчість часу не залишалося, хоча бажання писати було завжди і я щось занотовувала собі для майбутніх книг. Знову згадала про власне захоплення, коли вийшла заміж, народила доньку й пішла в академвідпустку. Доглядала Даринку та водночас писала книгу в жанрі фантастики про пригоди двох дівчаток «Мімі та Сісі: дзеркальне відображення». Вона – про добро та зло й про те, що добро завжди переможе. Книга прекрасно ілюстрована і в цьому заслуга художника Андрія Чернеця. Читачі кажуть, що її приємно взяти в руки.
Саме цю книжку автор подарувала дружині Президента України Марині Порошенко під час її відвідин Тернополя. У парку ім. Тараса Шевченка тоді розмістили «Місто професій», де хлопчики та дівчатка могли більше дізнатися про роботу пожежника, поліціянта, кінолога, криміналіста, стоматолога, хірурга…
– Марина Порошенко була у вишиванці. Її оточувало багато людей. Я стояла трохи осторонь, але потім наважилася підійти та звернутися до гості: «Пані Марино, хотіла б подарувати вам свою книгу про двох маленьких сестер-близнючок. Знаю, що ви є мамою двох донечок-близнючок й сподіваюся, що книжка вам сподобається». Дружина Президента взяла її, розгорнула, потім простягла мені руку, поцілувала в щоку та подякувала, – згадує Христина.
Маленька Даринка ще не вміє читати, але вже знає всіх героїв маминої казки, може не лише показати на малюнку хто є хто, а й розказати про них. А ще вона дуже любить слухати народні казки. «Колобок» знає напам’ять. Любить співати та розказувати віршики, малювати пензликом.
– Я теж у дитинстві гарно малювала й навіть місяць відвідувала образотворчу школу. Але покинула. Сказала батькам, що сидіти та малювати набридло. І записалася в літературний гурток районного центру дитячої та юнацької творчості «Сузір’я» в Бучачі, де на той час жила наша сім’я. Напевно, образотворче мистецтво – це не моє, а література – так.
– Що подобається писати більше? Вірші чи прозу?
– Як коли. Зазвичай віддаю перевагу прозі, а вірші – коли приходить поетичне натхнення.
А ще Христина любить співати. Колись навіть мріяла взяти участь у талант-шоу «Караоке на майдані», та щоразу обставини ставали на заваді мрії. Але в школі, коледжі без її участі не відбувався жоден концерт.
Нині Христина не уявляє свого життя без медицини та літературної творчості. На запитання про плани на майбутнє щиро відповіла:
– Плани у мене далекосяжні. Хочу бути висококваліфікованим лікарем і добрим письменником. Вірю, що з Божою допомогою зможу цього досягти.
Лідія ХМІЛЯР